Розділ 5

Увесь ранок я думала над пропозицію Лесі, звичайно море сумнівів з'являлися у моїй голові, та все ж, я вирішила що варто спробувати. Тим паче, що я обіцяла, за будь-яку ціну дістати ці кошти. Саме тому, вирішила на великій перерві обов'язково розпитати подругу про всі подробиці. 

Ми з Лесею навчаємося в одному університеті, я на першому курсі  спеціальності філологія, а подруга - четвертий курс, психології. Практично увесь вільний від пар час, ми проводимо разом у загальному холі, так звана кімната для відпочинку, або як тепер модно називати Лаундж-зона. Там студенти збираються для  проведення вільного від пар часу, ну і підготовки до занять. 

Хоча, для більшості студентів ця кімната служить для обговорення свіжих пліток університету. І звичайно, як то кажуть - себе показати, та на інших подивитися. Останнє стосується переважної більшості дівчат, які хочуть привернути увагу протилежної статі, а в особливості учасників так званого  братства Прайд. Які вважають себе царями та богами цього закладу і не тільки. 

Ну і звичайно, практично усі студенти просто мріють бути їх членами. Хоча, для більшості це лише мрії, туди приймають лише "обраних". 

І якщо, для звичайних хлопців туди попасти практично не реально, то у дівчат, все ж шанси більші. Все, що потрібно зробити, це просто стати дівчиною одного з членів Прайду. Хоча, якщо логічно розмірковувати, то простим дівчатам, там теж  нічого не світить. Тим паче біля цих хлопців, весь час крутяться дівчата, з надією що колись на них все ж, звернуть увагу. 

Та, як на мене, це просто збіговисько багатих, пихатих та самовпевнених осіб. Звичайно, не можу не відмітити що усі члени Прайду, і справді красиві та харизматичні хлопці. Проте не розумію, як можна принижувати себе і свою гідність, тільки щоб потрапити в якусь шайку самозакоханих ідіотів. 

- Боже, ніколи не вгадаєте, кого я тільки що, зустріла! - пищала Аліна, моя одногрупниця, забігаючи в аудиторію, тим самим привертаючи увагу всієї групи. 

- Свою нову любов! - іронічно протягнув Віталік, десь із задніх рядів. 

- Звідки ти знаєш? - здивовано запитала дівчина, витріщаючись на хлопця. 

- У тебе кожного дня, нова любов! Нічого дивного! - відповідає Віталік, ледь стримуючи сміх, а слідом за ним чується смішок по всій аудиторії. 

- Не правда! - незадоволено кидає дівчина - Цього разу, все і справді серйозно.  Я закохалася! - важко видихаючи додала вона. 

- Минулого разу здається були такі ж самі слова! - видає Юра і вся група заходиться від сміху. 

Мене ця ситуація теж насмішила,  оскільки одногрупник правий, місяць назад вона і справді забігла в кабінет зі схожими словами. Тоді її мішенню став Стас Вітров, один із лідерів Прайду, проте, як потім виявилось у нього вже була дівчина і нашій Аліні, там нічого не світило. 

- Нічого ви не розумієте, мова йде про самого Влада Соколовського! - почала злитися одногрупниця  - Я багато чула про нього, від дівчат зі старших курсів, але і подумати не могла що він такий, такий.... у мене навіть слів бракує описати... - захлиналася в почуттях дівчина, не знаходячи потрібних слів - Та що я кажу, йдіть краще самі подивіться, він якраз сидить біля нашої аудиторії. 

І на моє велике здивування, усі дівчата хутко піднялися і помчалися слідом за Аліною. Навіть декілька хлопців вирішили глянути на цей еталон чоловічої краси. 

- А ти чого не йдеш? - з цікавістю запитав у мене Паша, мій сусід по парті - Невже не цікаво глянути, що там за Playboy новий появився. 

- Представ собі, ні! - впевнено відповідаю - Ти ж знаєш, що мене такі кадри не цікавлять. 

- Знаю! От, тільки раніше я думав, що це через велику любов до Андрія. Тепер, як я розумію тебе відпустило, тоді чому б, не випробувати долю? - весело підморгуючи, додав хлопець. 

- Я ж кажу, мене такі кадри не цікавлять! Мова йде, про самовпевнених та самозакоханих ідіотів. І я чомусь зовсім не сумніваюся, що новий об'єкт кохання Аліни, саме такий. 

- Не можу з тобою не погодитися! - сміючись сказав хлопець. Взагалі то, Паша доволі симпатичної зовнішності, високий шатен з сірими очима. Та, як на мене, трохи худорлявий на свій ріст. 

Я бачу як на нього заглядаються дівчата, коли ми ідемо коридорами. Проте, він в їх сторону навіть не дивиться. Його серце покорила наша одногрупниця Таня Сивецька, яка на хлопця не звертає жодної уваги. 

Як ви уже зрозуміли, з Пашею ми у доволі дружніх відносинах. Уже так склалося, що серед усіх одногрупниць подруги я собі не знайшла, та чесно кажучи, не особливо й шукала. Мені цілком вистачає й Лесі, з якою ми і так бачимося практично кожної перерви. 

Звичайно з усіма дівчатами групи, я у хороших відносинах, та й з хлопцями теж. У нас взагалі, доволі дружня група. 

З Пашею ми з першого дня знайти спільну мову. У нас багато спільних інтересів, і мені з ним легко та комфортно. 

Він багато знає про мене та моє життя, а я про нього. Інколи корисно послухати думку протилежної статті. Як виявляється на деякі речі ми зовсім по різному дивимося. 

"Я у їдальні, уже чекаю на тебе" - повідомлення від Лесі. 

Прочитала я смс, як тільки викладач покинув аудиторію і швидко відповівши, почала збирати свої речі. 

"Скоро буду" 

Взагалі то, сьогодні у їдальню я іти не збиралася. Зважаючи на мої скрутні часи,  вирішила, що на обіді я можу трохи економити. Після пар, і так іду на роботу, там збиралася вже щось перекусити. Проте, вибору у мене не було, мені терміново потрібно поговорити з подругою. 

Як тільки я переступила поріг їдальні у ніс вдарив ароматний запах кави та смачної випічки. Живіт зрадливо почав вимагати хоча б якоїсь їжі, а я уже сто раз пожаліла що прийшла сюди. 

- Привіт! - почувся знайомий голос подруги, яка сиділа за столиком біля вікна і що сили махала мені рукою. 

- Привіт. Смачно! - вітаюся сідаючи за стіл навпроти Лесі. 

- Пригощайся! - каже подруга підсуваючи ближче до мене тацю з кавою та круасаном. 

- Е, дякую. Та я не голодна! 

- Припини, я знаю що ти нічого не їла. Сьогодні я пригощаю! - знала, що подруга просто так не відстане, тому з радістю приймаю пропозицію. 

- Лесь, розкажи детальніше про змагання з бігу, ну, що там до чого, коли? - поцікавилася я, смакуючи круасаном. 

- Так і знала що ти погодишся! - весело вигукує подруга, хлопаючи в долоні - І так! Забіг відбудеться сьогодні після четвертої пари. Він й вирішить, хто буде представляти наш університет на міських змаганнях! - швидко розповідає дівчина. Я ж, від такої інформації мало не захлинулася кавою. 

- Лесь, ти чого швидше не попередила? Це ж напевно потрібно було записатися?! - трохи розчаровано кажу. 

- Подруго, ти мене недооцінюєш! - ображено заявляє подруга - Я записала тебе, як тільки дізналася про змагання. 

- А якщо, я б не погодилася? 

- Куди б ти ділася! - відпиваючи свою каву каже подруга - А зрештою, могла просто сказати, що ти передумала. 

- Ти права! - погоджуюся - Чорт, Леся! У мене зі собою кросів немає! - розгублено крикнула, привертаючи увагу студентів які сиділи за сусідніми столиками. 

- Ображаєш! - з посмішкою на все обличчі, каже подруга та дістає з-під столу пакет з кросівками - Я надіюся тобі мій 37 не буде великим? 

- В самий раз! Ти знаєш як я тебе люблю? 

- Знаю! Давай швидко доїдай, нам уже пора! 

Дивно, та я чомусь зовсім не хвилювалася. Можливо річ у тому, що я до кінця ще не усвідомила серйозності цього забігу. Адже перше місце на цих змаганнях, частково вирішило б, мої грошові проблеми. Ну, можливо не всі, але одну так точно. 

Насправді у мене доволі дивна реакція організму на стресові ситуації. Коли в інших людей від хвилювання трусяться руки, плутаються слова і тому подібне, я залишаюся спокійна як слон. І інколи я починаю хвилюватися через те, чому я не хвилююся. Дивно, але факт. 

У роздягалці вирувало своє життя, стурбовані дівчата швидко переодягалися, голосно щось обговорюючи. Багато з них, на мій прихід не звернули жодної уваги, проте були й такі, кого мій прихід дуже навіть зацікавив. Висока блондинка, доволі симпатичної зовнішності у дуже стильному та дорогому костюмі, стояла неподалік входу. Поруч з нею у схожих костюмах, ще три дівчини, і всі вони явно були здивовані моїй появі. 

- Привіт! Щось я тебе, раніше тут не бачила, чи я помиляюсь? - звертається до мене та сама блондинка, підходячи ближче. 

- Привіт. Все вірно, я тут вперше! 

- Мене до речі Сніжана звати! - не очікувано для мене представляється дівчина. 

- Катя! 

- І невже ти Катя, сподіваєшся сьогодні на перемогу! - зовсім не приховуючи свого скептицизму запитує дівчина. 

- Можливо! - коротко кидаю, оскільки не бачу сенсу продовжувати нашу розмову.Та і їх зухвалі погляди мене зовсім не хвилювали, оскільки особливих знайомств тут я не збиралась заводити. 

Раптом в моїй кишені ожив телефон, дістаю його і бачу, що телефонує бабуся. В такий час вона ніколи не дзвонила, сподіваюся у неї все в порядку! І щоб довго не гадати, швидко кладу свої речі на лавочку та виходжу в коридор. Проте, по дорозі мене зупиняє Сніжана. 

- Я б на твоєму місці особливих надій питала, стосовно цього змагання! - я довито видає нова знайома, фальшиво посміхаючись мені. 

- Добре що ти, не на моєму місці! - у схожій манері відповідаю, і швидко попрямую в коридор. 

- Привіт Бабуль! У тебе все в порядку? - цікавлюся я, як тільки беру трубку. 

- Привіт моя хороша! - почувся знайомий голос в телефоні  - Хіба я не можу, просто так подзвонити до своєї Катюші! - такі слова заставили мене посміхнутися. 

- Звичайно можеш, просто ти ніколи в такий час не дзвониш до мене. Ось я і подумала, що могло щось трапитися! 

- Все в порядку! - веселим голосом мовила бабуся - А телефоную повідомити тобі хороші новини! - такі слова мене трохи заспокоїли, і я з полегшенням видихнула. 

- Справді? Ну давай, розповідай свої хороші новини! 

- Наша Надюша виходить заміж! - задоволено видає жінка - Радість то яка! 

Надя, це моя двоюрідна сестра, по батькові лінії, з якою ми не у найкращих стосунках. Саме тому, бабусиної радості я не зовсім поділяю. Для мене ця новина швидше, нейтральна. Я звичайно рада, що у неї в житті все добре, та надіюся бабуся не заставить мені іти на це весілля. 

- Е, рада за неї! - якомога веселіше вигукую - Бабуль, мені уже час, давай пізніше  здзвонимось!  - швидко додаю, як тільки помічаю, що практично усі дівчата уже покинули роздягалку. 

- Добре, не буду тебе відволікати! Люблю тебе моя хороша! 

- І я тебе Бабуль! - попрощаюся і швидко мчу перезуватися. На щастя сьогодні я одягнула чорні лосини, які цілком можуть замінити спортивні штани. З верхом трохи складніше, на мені футболка та тепле худі, якщо тренер не дозволить бути у светрі, прийдеться бігти у футболці. 

Я швидко  забігла у роздягальню і застила на місці, оскільки помітила що мої кросівки залишилися без шнурівок. 

- Я не зрозуміла! - трохи шоковано видаю - А, а де мої шнурівки? - в роздягальні залишилася тільки одна дівчина, саме тому це питання я адресувала їй. 

Сіроока брюнетка, не високого зросту здається навіть не здивувалася моїй репліці. Вона мовчки подивилася на мене і почала шукати щось у своєму рюкзаку. 

- Це так у Вас від конкурентів позбавляються! - сказала швидше до себе ніж до дівчини. У тому, що це зробила не вона, я була впевнена. 

Я повільно присіла на лавочку поруч з кросівками, намагаючись придумати що робити далі? Адже часу бігти за новими шнурками у мене не було! 

- Ось, тримай! - раптом почувся несміливий, тихий голос. 

Поруч зі мною стояла та сама дівчина, тримаючи в руках дві шнурівки. 

- Візьми мої. Це так Сніжана зі своєю шайкою, жартує! 

- Е, дякую! 

- Вони так завжди з новачками. Колись і мені дісталося! Тепер ось, завжди ношу зі собою запасні - пояснила дівчина - Мене до речі Аня звати! 

- Катя! - швидко представляюся. 

- Катя, швидше бери шнурівки, а то ми й так запізнюємося! - мило посміхаючись каже дівчина. 

- Ти права! - кажу і швидко берусь шнурувати свої кросівки. 

- Ще раз дякую тобі. Ти дуже сильно мене виручила! - вирішую подякувати цій дівчині оскільки, якби не вона, на змагання я точно б, не потрапила. 

Увійшовши в спортзал, відразу помічаю кобло на чолі зі Сніжаною. А ось дівчина здається явно не очікувала мене побачити. Натягаю милу посмішку на обличчя і махаю дівчині рукою. На що вона демонстративно фиркає відвертаючись в іншу сторону. 

- Я б, не радила тобі наживати ворога в обличчі нашої королеви! - спостерігаючи за нами каже Аня. 

- Я ж нічого не зробила, вона перша почала! 

- Розумію, проте будь обережна! Ця дівчина багато на що здатна - поспішила пояснити дівчина. 

- Я також нікому не дозволю витирати об себе ноги, навіть самій королеві! - кажу весело підморгуючи дівчині. 

- Кать, у неї й справді великі шанси перемогти! 

- Ти щось зовсім не оптимістично налаштована! - скептично видаю - Пішли краще розминатися, а з усім іншим розберемося пізніше. 

Переконувати Аню в тому, що ми точно переможемо не стала. Оскільки я вперше бачу цих дівчат, і уявлення не маю, у кого які можливості. По факту я, не знаю які можливості у мене, оскільки професійно бігом я ніколи не займалася і дуже сильно сподіваюся, що я сьогодні тут не осоромлюся. 

Загалом нас було десять дівчат, і бігти ми будемо по черзі, щоб тренер з точністю визначив, хто зробив це найшвидше. За жеребкуванням мені випало бігти дев'ятою, і це не аби як мене потішило, оскільки бігти однією з перших мені не хотілося. 

- А, чорт! - позаду мене почувся істеричний крик, на який усі присутні повернулися  - Що за ідіот залишив тут гирю? - верещала принцеса жаба, тобто Сніжана, тримаючись за ногу. 

- Що сталося? - поцікавилася тренер, поспіхом підбігаючи до дівчини. 

- Анатолій Петрович, я перечепилася через гирю і сильно вдарилась в ногу - пропищала дівчина - Це все спеціально підлаштували, спеціально! - театрально кричала вона, вказуючи в нашу сторону. 

Чоловік перевів погляд на нас, декілька секунд подумав, а тоді серйозним тоном заявив: 

- Сніжано, не накручуй себе, це випадковість! Хлопці з попередньої пари просто забули їх забрати! 

- Ви не вірите мені? - здивовано запитала вона і перевівши погляд на мене додала - Я це так не залишу, ти ще пошкодуєш про це...! - верещала дівчина, а я не могла второпати до чого тут я. 

- Так, спокійно! - строго крикнув тренер - Краще скажи, ти ногою поворухнути можеш? 

Навкруги почав збиратися натовп цікавих студентів, я ж вирішила відійти якомога далі. Оскільки чомусь була впевнена, що в цілому, це всього лиш спосіб привернути до себе увагу