Розділ 3

Наступного ранку, мене розбудив наполегливий телефонний дзвінок. Спочатку ховаю гаджет під подушку, та здається хтось дуже сильно хоче мене почути. І я навіть знаю хто це - тільки зараз згадую, що вчора так і не відправила Лесі повідомлення. Тому швидко дістаю телефон, та приймаю вхідний виклик.  

- Алло! - трохи хриплим голосом видаю я.  

- Алло, Катя? - перепитує подруга, ніби не вірить що це справді я - Ти де? З тобою все в порядку?  

- Так. Я вдома! - впевнено заявляю.  

- Боже, Стрілецька я тебе колись точно  приб'ю! - роздратовано кидає Леся - Ти куди вчора пропала? Ти хоч розумієш як я переживала за тебе!  

- Я знаю. Вибач, будь ласка, просто не було жодного бажання залишатися там, і я поїхала додому - намагаюся хоч якось виправдатися перед подругою.  

- А повідомити про те що ти їдеш, не подумала? - все ніяк не може заспокоїтися подруга.  

- Лесь, вибач.. Я справді забула.. просто.. - я намагалася підібрати правильні слова, та ніяк не виходило. Насправді мені було надзвичайно соромно, що я заставила її хвилюватися за мене.  

- Ок, проїхали! - важко видихаючи каже подруга, а згодом трохи присоромлено додала. - Як-не-як, у цьому є і моя вина. Ти, як взагалі? - запитує уже зовсім іншим тоном. 

- Та, наче в нормі! - не впевнено відповідаю згадуючи вчорашній вечір. Хоча насправді, я думала що сьогодні буде набагато важче все це пережити.  

Ще вчора я вважала, що цей Новий рік буде найгіршим у моєму житті, і як тільки я приїду додому, то ридатиму цілу ніч. Та, єдине про що я могла думати -  це незнайомець, та наш з тим поцілунок. Від якого здається ще й досі болять мої губи.  

І що найважливіше, саме цей випадок змінив моє ставлення до Андрія, я просто прийняла цю ситуацію і відпустила. Так легко і просто, без нічних ридань, тижневих мук та страждань. Звичайно глибоко в душі ще є образа та розчарування, проте я не відчуваю того болю, який ще вчора так рвав мою душу.  

Єдине, про що я і справді жалію, так це про дарма витрачені гроші на плаття. На нього пішла більшість моїх заощаджень.  

І досі не можу зрозуміти, чому послухала Лесю і таки погодилася на всю цю авантюру.
"Не полюбить на брудно, то на чисто трудно" - так завжди говорить моя бабуся,  і як би це дивно не звучало, та це дійсно правда. Адже коли людина справді любить, то зовсім не важливо  в що ти одягнутий, і як виглядаєш.  

Хоча,  згадуючи слова Андрія можна сказати, що теперішнім світом правлять гроші та слава, а таким простим почуттям як любов, просто уже немає місця.  

З Лесею ми домовились зустрітися ближче обіду та обговорити вчорашній вечір. А зараз мені час вставати та збиратись на ранкову пробіжку. Ну звичайно ранковою її важко назвати, проте краще пізно, а ніж ніколи.   

Любов до спорту прив'язав мені батько, він у мене був військовим, доволі строгою та в одночасно справедливою людиною. Кожного дня, з самого дитинства, ми з ним бігали парком не далеко від нашого будинку, робили зарядку та різноманітні вправи, влаштовували біг на швидкість та просто веселилися. Уже стільки років пройшло, а я й досі дотримуюся цієї традиції. Кожного разу біжучи уже звичною дорогою, уявляю що батько поруч зі мною, і від цього стає легше на душі.  

Також три рази в тиждень, я відводжу годину, для фізичних вправ на руки, ноги, живіт та сідниці, звичайно все це роблю в дома, оскільки грошей на абонемент у спортзал, у мене немає. Спорт став невід'ємною частиною мого життя, завдяки цьому я у доволі хороший фізичній формі й за це я вдячна своєму батькові.  

Перед виходом набрала бабусю, привітала її з Новим роком та пообіцяла що обов'язково завтра приїду до неї в гості. Після смерті батьків, бабуся переїхала зі свого селища жити до мене, оскільки на той час я ще не закінчила школу. Звичайно кожних вихідних ми їздили в село, підтримували порядок, а під час канікул, весь час проводили там. Та все ж, я бачила як їй важко було звикнути  до квартири. Вона надзвичайно сильно сумувала за своїм будинком, в якому прожила усе своє життя. Саме тому  після закінчення школи бабуся повернулася в село, а я залишилася жити сама.  

Вийшовши на вулицю, я глибоко вдихнула холодне на морозяне повітря. Здається з приходом Нового року і почалася справжня та люта зима. Не зважаючи на те, що я дуже сильно чекала на таку погоду, саме вона зараз додала мені нових клопотів. Адже, моя демосезонна куртка явно не призначена для таких холодів.  

Невимовно дратувало і те, що вчора я не тільки викинула кучу грошей на вітер, замість того щоб купити нову, теплу куртку, а і втратила хорошу можливість заробити їх. Оскільки, вчора я мала бути на роботі, але через грандіозні плани попросила, щоб мене замінили. Як не дивно, охочі знайшлися, адже на новорічні свята можна заробити не погані гроші.  

А працюю я офіціанткою, у невеликому кафе в центрі міста. Попри наше кафе, у власниці є ще два великих ресторани, і коли там великий наплив людей, і їх офіціанти самотужки не справляються, нас відправляють їм на допомогу. І замість того щоб учора, заробити ще трохи грошей, які мені зараз дуже необхідні, я просто згаяла свій час.


Річ у тому, що після смерті моїх батьків, у бабусі почались серйозні проблеми зі здоров'ям. Тоді я була готова віддати все, лиш би лікарі врятували єдину найріднішу людину на цій землі. Та на лікування, та реабілітацію пішла чимала сума коштів. На щастя, тоді все обійшлося, та два рази в рік їй потрібно лягати в лікарню, на обстеження. І кожного дня приймати доволі дорогі препарати, щоб підтримувати хороший стан.  

Звичайно на деякий час, грошей ще вистарчало, та з кожним днем їх ставало все менше та менше. І я це чудово розуміла, саме тому уже з п'ятнадцяти років бралася за будь-який підробіток.  

Звичайно, найбільшим прибутковими були сезонні роботи - збирання яблук, винограду, полуниці, проте це давалося доволі важким трудом. Та варіантів у мене було не багато, зважаючи на те, що я була не повнолітня, іншої роботи мені ніхто не міг запропонувати.  

А, дядько Тарас - місцевий фермер, був хорошим другом мого батька, тому з радістю приймав мене на роботу. Також я знаю, що інколи він платив мені більше ніж іншим робочим. Я розуміла, що це не справедливо, та приймала його допомогу, оскільки лише завдяки йому мені вдавалося оплачувати лікування бабусі.  

Важче було взимку, роботи як такої не було, саме тому після школи, я роздавала флаєри на вулицях міста.  Часто мені допомагала Леся, за що я їй безмежно вдячна.  

Також, дуже виручало й ідеальне знання іноземної мови. Спочатку це було розв'язування домашніх завдань з англійської мови однокласникам, з часом почали звертатися й інші школярі та навіть студенти. Зараз я почала перекладати тексти на замовлення через інтернет.  

Дивно, та я часто згадую, як злилася на маму за те що змушувала вчити англійську, в той час, як всі мої друзі гуляли на вулиці. Мати була шкільною вчителькою іноземних мов, саме тому, цю мову я знала ідеально. Тільки, після її смерті я зрозуміла, наскільки ці знання знадобилися мені у житті, і я безмежно вдячна їй за це.  

Зараз основним моїм доходом є робота в кафе. Через хороше розміщення, там доволі багато відвідувачів, відповідно хороша зарплата та чаєві. Звичайно поєднувати роботу та навчання доволі важко та виходу у мене немає. Якщо потрібно, то влаштуюся на ще одну роботу, але забезпечу бабусю необхідним лікуванням.  

Повернувшись з пробіжки я швидко прийняла душ, та взялася за приготування сніданку, хоча правильніше буде сказати обіду. Згодом прийшла Леся  

- Тільки не кажи, що ти й сьогодні бігала? - здивовано запитала Леся, дивлячись на мої кроси, які якраз сушилися на батареї. 

- Так! - впевнено заявила я, запрошуючи подругу до кухні, де я уже встигла заварити їй каву, а собі свій улюблений фруктовий чай.  

- Ти що, не могла хоча б сьогодні зробити собі вихідний? - дивується подруга сідаючи за стіл.  

- Ти перебільшуєш важливість сьогоднішнього дня. Можливо для інших людей Новий рік - це велике свято. Для мене ж, це звичайнісінький день - пояснюю, нарізаючи торт який з собою принесла Леся.  

- Все з тобою ясно! Краще розкажи як ти взагалі? - з підозрою оглядаючи мене запитала дівчина.  

Розумію що вона шукає в моєму обличчі, наслідки вчорашніх сліз та страждань. І я більше ніж впевнена, що сьогодні вона прийшла, щоб підтримати мене у важку хвилину.  

- Все в порядку! - спокійно відповідаю роблячи ковток чаю.  

- Серйозно? - з недовірою перепитала подруга - Просто, я очікувала... Ну..  Не знаю.. Словом, я думала ти якось більше будеш побиватися через  Андрія!  - на кінець таки змогла завершити свою думку.  

- Знаю! - ледь посміхаючись відповіла я - Просто... - перед очима з'явилися кадри вчорашнього поцілунку і по тілу пробігли мурашки - Просто вчора, ще дещо сталося... І напевно саме це, так на мене вплинуло.  

- Так, а ну давай розповідай! - пожвавішала подруга, уважно дивлячись на мене.  

І я розповіла, розповіла все як було. Леся єдина моя справжня подруга, з якою я могла поділитися усіма своїми переживаннями. Тим більше мені була дуже цікава її думка.  

- Боже, як же це романтично! - мрійливо сказала подруга, тим самим розсмішила мене - І що? Ти й справді не знаєш хто цей хлопець?  

- Ні!  

- Ну подумай добре, можливо ви вже раніше десь зустрічалися?  

- Ні Лесь! Такого хлопця я б точно пам'ятала! - впевнено відповідаю  згадуючи образ незнайомця.  

- Ну Стрілецька! Хто ж, після поцілунку з прекрасним хлопцем втікає! - почалась злитися подруга - Залишилась би, познайомилися поближче, а там можливо у вас щось би і закрутилося. А так, що? Сидиш тепер тут і думаєш, зустрінеш ти його ще коли-небудь чи ні.  

- Не знаю. Все відбулося дуже швидко, занадто швидко, щоб я могла зрозуміти як правильно вчинити!  

- А якщо він також тебе шукає?!  

- Це навряд чи! - криво посміхаючись відповідаю  - Впевнена, що у такого хлопця відбою від дівчат немає. І цілком ймовірно, що він сьогодні про цей поцілунок і зовсім не згадає.  

- Невже настільки хороший собою? - з недовірою запитала подруга, на що я лише стримано кивнула - А ти подруго, часом не закохався?  

- Леся, не іронізуй! Як можна закохатися в людину, яку навіть не знаєш?  

- А ось у фільмах.... - мрійливо почала дівчина, та я не дозволила закінчити думку.  

- Це реальне життя Лесь, тут такого не буває! І давай на цьому  закінчимо - якщо серйозно, то ця тема уже починала мене дратувати - Краще розкажи як ви вчора погуляли, коли я пішла додому?  

- Ми? Непогано. Хоча, без тебе там було дуже скучно! - відкушуючи шматок торта, почала  дівчина - І здається, не я одна там скучала!  

- Кого ти маєш на увазі? - я і справді не розуміла про кого йде мова.  

- Андрія! Після того як ти пішла, він наче потух, втратив інтерес до всіх! - підморгуючи пояснила Леся.  

- О, ні! - піднімаючи руки в гору, швидко зупинила подругу  - Давай, ми не будемо більше про нього говорити? Для мене Андрій вже пройдений етап, до якого я не збираюся повертатися. З мене досить! - впевнено заявила я.  

- Невже цей красунчик-незнайомець настільки зачарував тебе, що ти вже й про Андрія забула? 

- Незнайомець тут ні до чого! - серйозно заявляю - Вчора, я зрозуміла, що напевно занадто ідеалізувала Андрія, не впевнена що хочу бачити поруч з собою людину, яка настільки залежить від думки інших. Слухати батьків звичайно потрібно, та  власна думка теж повинна бути! - поділилася розумінням, яке прийшло до мене цієї ночі. Я відпила трохи чаю, а тоді ледь посміхаючись додала. 

- А, ось незнайомець, показав мені, що у світі крім Андрія, є ще й інші хлопці!  

- Ти молодець! Я пишаюся тобою! - широко посміхаючись сказала Леся, а тоді міцно обійняла мене.  

Посидівши ще трохи на кухні, ми перемістилися в кімнату, для перегляду новорічних фільмів. Вибір впав на "Сам у дома", який же Новий рік без цього фільму. Насміявшись від душі, Леся пішла додому, а я відправилася спати.