Розділ 2

Тільки переконавшись, що мене ніхто не бачить, я нарешті дозволила собі остаточно розсипатися на шматки. 

​Сльози великими, гарячими краплями без зупину скочувалися по моїх щоках, безжально змішуючись із залишками мого дорогого макіяжу. Повітря навколо різко стало катастрофічно замало, а грудна клітка стискалася від такого дикого, нестерпного болю, наче туди забили кілок. 

​— Ідіотка... — глухо прошепотіла я сама до себе, безсило ховаючи обличчя в долонях. — Боже, яка ж я наївна ідіотка! 

​Усе, що я собі так красиво надумала в голові, всі ті солодкі фантазії, які стільки часу гріли мою дурну душу, виявилися лише моїми власними ілюзіями.  Але реальність виявилася набагато жорстокішою і вдарила під дих. Було б у сто разів легше, якби він просто взагалі не відчував до мене нічого. 

​А так?.. Він сам щойно визнав, що я йому подобаюся. Але це, чорт забирай, нічого не змінює! Бо в цьому лицемірному світі твої почуття нічого не важать, якщо ти не маєш за плечима великих грошей, зв'язків чи високого статусу. 

​Я опустила заплакані очі й подивилася на свою сукню, яка ще кілька годин тому здавалася мені такою нереально гарною. Зараз, у променях тьмяного світла туалету, вона виглядала просто жалюгідно. Усі мої старання, усі гроші, усі шалені надії — усе коту під хвіст. Бо, виявляється, для його сім'ї я просто не та людина, з якою мажорам можна будувати спільне майбутнє.
​«Недостойна…»
​Це слово різало по-живому, наче гостре лезо.
​Біль у грудях ставав дедалі сильнішим і душнішим, а в моїй голові на репіті знову і знову лунав його байдужий голос: 

​— Мої батьки цього ніколи не допустять.
​Я на мить заціпеніла від образи. А потім глибоко всередині мене почала закипати глуха, гаряча злість. 

​«Чому? Якого біса я маю це просто так приймати й ковтати?!»
​Я не обирала бути сиротою. Не просила у долі такого жорстокого сценарію для свого життя. Але хіба це автоматично робить мене гіршою за інших? Чому для якихось багатіїв я — «третій сорт», людина, яка не варта щирого кохання? 

​Я не зламалася, коли пережила смерть батьків. Я не скотилася на дно, не здалася. Я жила чесно й гідно, саме так, як вони мене колись вчили. Але, схоже, для таких зарозумілих людей, як Андрієві предки, цього всього катастрофічно недостатньо. В їхньому закритому світі пафосу титули, тачки та гроші завжди будуть важливішими за все інше. 

​Мене почало помітно трясти від емоцій. Я дико злилася на всіх підряд: на Андрія за його боягузтво та слабкість, на Лесю за те, що вона приховала від мене появу цієї Марини, на своїх батьків…
​Так, у цей момент навіть на них, як би егоїстично це не звучало.
​Якби вони зараз були живі, були поруч зі мною, ніхто б не посмів так гидко зі мною поводитися! Ніхто б і рота не розкрив, щоб сказати, що я якась «непідходяща». Усе було б абсолютно інакше... 

​Від цієї думки мене знову накрила лавина болю. Нова хвиля сліз ринула з очей, і я вже навіть не намагалася їх стримати. Було так нестерпно, що хотілося просто розчинитися в цьому повітрі, провалитися крізь землю, щоби більше взагалі нічого не відчувати. 

​«Батько точно не схвалив би моїх сліз».
​Він завжди, коли я сумувала в дитинстві, впевнено казав мені: «Катю, ти сильна. Ти маєш завжди тримати голову високо, навіть якщо весь світ іде проти тебе». 

​Я завжди зі шкіри вилазила, щоб слідувати його порадам. Намагалася жити так, щоб йому там, на небесах, ніколи не було за мене соромно. Щоб люди навколо бачили: мене виховали правильно, з гордістю та внутрішньою гідністю. Але, схоже, у цьому клятому світі, це немає жодного значення.
​«Для них я завжди буду просто бідною сиротою».
​Біль і дика образа буквально душили зсередини, перекриваючи кисень і не даючи нормально дихати. 

​Я міцно заплющила очі, намагаючись уявити, що повертаюся назад у минуле — у те далеке, щасливе життя, де я була маленькою захищеною дівчинкою, яку тато міг заспокоїти й розсмішити одним-єдиним словом. Але того життя більше немає. Його не повернути жодними силами. Проте я точно знала, що батько сказав би мені прямо зараз:
​«Ти не маєш жодного права здаватися і розпускати нюні через якогось хлопця».
​Я різко, судомно вдихнула ротом повітря.
​— Я повинна бути сильною… — прошепотіла сама собі, розмазуючи сльози по обличчю. — Заради них. Вони б точно не хотіли бачити мене такою розмазнею. 

​Ця твереза думка змусила мене миттєво зібратися до купи. Я ще хвилину посиділа на місці, намагаючись вирівняти дихання, а потім, остаточно оговтавшись від істерики, вийшла з кабінки. 

​Підійшовши до великого дзеркала, я ледь знову не розплакалася від свого вигляду. Сказати, що я виглядала жахливо — це нічого не сказати: помада розмазана навколо губ, ніс яскраво-червоний, очі заплакані й припухлі. Слава богу, що хоч водостійка туш не підвела і не потекла чорними ручаями. 

​— Так, Катю, зберися, потрібно терміново привести себе до ладу... — пробурмотіла я під ніс, гарячково дістаючи з сумочки свою рятівну косметичку. 

​Я старанно, ватними дисками витерла всі розмазані сліди туші та помади, щільним шаром замазала тональним кремом червоні плями на обличчі, нафарбувала губи. Очі, звісно, все ще залишалися зрадницьки заплаканими, але з цим ефектом я вже нічого не могла вдіяти. 

​Головне моє завдання — ніхто в залі не повинен бачити мою слабкість.
​Я востаннє критично подивилася на себе в дзеркало й мовчки прийняла остаточне рішення. Для мене особисто це пафосне свято офіційно закінчилося. 

​Мій новорічний настрій був остаточно вбитий, і залишатися тут не було жодного сенсу. Тому єдиним моїм бажанням, було — якнайшвидше злитися з цього закладу, викликати таксі й більше ніколи в житті не згадувати цей вечір. 

​Я чудово розуміла, що Леся образиться на мене за таку витівку. Але я просто фізично не могла вчинити інакше. Дивитися на щасливі обличчя всіх цих людей, а тим більше спостерігати за Андрієм, який обіймає свою нову дівчину — це було вище моїх сил. 

​П’ять хвилин. Мені потрібні всього п'ять хвилин, щоб просто знайти й попередити Лесю, попрощатися і зникнути звідси. Як би я зараз не злилася на подругу, вона все одно за мене переживає, і я не мала права просто піти, не попередивши її. 

​Глибокий, спокійний вдих — і я впевнено виходжу з вбиральні в коридор. Як не дивно, гучної клубної музики майже не було чути, колонки притихли, і в повітрі лунав лише солідний голос ведучого, який зі сцени виголошував фінальну новорічну промову. Уже північ? А я навіть не помітила, як швидко пролетів час. 

​У головному залі уже всі стояли з піднятими келихами шампанського в руках, із секунди на секунду очікуючи тієї самої святкової миті. Я почала швидко шукати поглядом нашу компанію. Леся стояла біля столика, виглядала напруженою, нервово розглядаючи  натовп. Я точно знала, кого вона так гарячково шукає. І мені стало трохи соромно, що я знову змушую її смикатися. 

​Зараз мала настати та сама хвилина, на яку я, наївна, чекала цілий рік. І справа була зовсім не в календарній зміні дат. Уся суть полягала в одній дуже популярній і романтичній традиції цього клубу, про яку мені колись захоплено розказувала Леся. Кожного року тут всі гості зустрічають Новий рік гарячим поцілунком. І було абсолютно байдуже, з ким саме: з найкращим другом, коханою людиною чи взагалі з першим ліпшим незнайомцем з натовпу. Рівно в момент, коли годинник б'є дванадцять, потрібно було просто повернутися до того, хто опинився поруч, і поцілувати його. 

​Ця мила, майже кінематографічна традиція свого часу і привела мене до цього дорогого закладу. Саме тут я мріяла здійснити свій головний романтичний бзик. Я сотні разів уявляла в деталях, як рівно опівночі під бій курантів опиняюся поруч з Андрієм. Як наші погляди перетинаються в темряві, і він обережно, трепетно нахиляється до мого обличчя. Як наші губи торкаються одне одного, і цей чарівний поцілунок міняє взагалі все між нами. 

​Я була свято переконана, що це стане гучним початком чогось нового, справжнього й взаємного. Але замість цього я самотньо стою посеред чужого натовпу, збоку спостерігаючи, як хлопець, якого я кохаю до нестями, прямо зараз пристрасно цілує іншу дівчину. 

​Мій світ у цю мить просто розсипався на мільйон маленьких, гострих уламків, які з розгону впивалися мені прямо в серце. Навколо вибухали крики радості, сміх, шампанське лилося рікою, усі обіймалися й цілувалися, щасливі до нестями. А я одна. Знову абсолютно одна в цьому всесвіті. Сльози пекучим, важким комом знову підкотили до мого горла, але я зціпила зуби й трималася. Тільки не тут. Не на очах у цих мажорів. Треба терміново валити. 

​Я роблю впевнений крок у бік виходу, але не встигаю. Оскільки, чиясь сильна, гаряча чоловіча рука раптом, хапає мене за зап’ястя і впевненим ривком тягне назад на себе. Від повної несподіванки я втрачаю рівновагу і з розгону врізаюся обличчям у чиїсь тверді,  чоловічі груди. 

​Різкий, дорогий і неймовірно приємний запах парфумів миттєво заповнює мої легені, від чого паморочиться в голові. Що за хрень?.. Я ще навіть не встигаю підняти очі, щоб розібратися, у чому справа, як широка, долоня важко лягає на мою потилицю, притискаючи ближче, і незнайомі губи  накривають мої. Від чого, я просто завмираю на місці. 

​Повний шок. Дикий гнів. І... якесь абсолютно інше, нове, незрозуміле, гаряче почуття, яке в цю ж секунду електричним струмом розливається по всьому моєму тілу. Я інстинктивно намагаюся вирватися, відсторонитися, але хлопець тримає мене мертвою хваткою. Його губи діють наполегливо, жадібно, майже по-хазяйськи, буквально змушуючи мене піддатися цьому божевільному поцілунку. Його друга рука міцно стискає мою талію, втискаючи моє тіло в своє. 

​А я... Я раптом, сама від себе не очікуючи, просто перестаю пручатися. Не знаю, що на мене найшло але в цю саму секунду я просто забуваю про Андрія, про біль, про образу, про весь цей клятий вечір — і чомусь починаю палко відповідати цьому незнайомцю. 

А хлопець, ніби тільки цього й чекав. Він ще жадібніше поглибив наш поцілунок, сміливо проникаючи язиком у мій рот, а його сильні пальці ще владніше вчепилися в мою талію, підтягуючи мене вище. 

​Увесь світ навколо нас просто розчинився в тумані. Зникли баси музики, крики ведучого, розмови, веселий галас тисячного святкуючого натовпу. Ми залишилися в цьому епіцентрі свята лише вдвох, закриті у своєму власному світі. 

​Я відчувала його тверде, підкачане тіло, чистий жар його гарячої шкіри, і це просто зводило мене з розуму, вимикаючи залишки здорового глузду. Наш поцілунок ставав дедалі гарячішим та шаленішим. Його губи м'яко, але неймовірно впевнено захоплювали мої, і кожен новий рух пробуджував у мені таку дику хвилю емоцій, якій я не могла (та й, чесно кажучи, уже взагалі не хотіла) опиратися. Чи знала я цього хлопця? Поняття не маю, бачила вперше. Чи розгледіла я його обличчя? Теж ні. Але, судячи з того, як круто він цілувався, цей чувак був просто божественним. 

​Раптом хтось із натовпу випадково з силою штовхає мене в спину. Я миттєво гублю рівновагу на підборах, і ще сильніше завалюючись в обійми хлопця. Але він навіть на міліметр не похитнувся від удару, лише ще міцніше зафіксував мою талію, немов панічно боячись відпустити мене бодай на мить. І, судячи з його напору, він явно не збирався завершувати це божевілля найближчим часом. 

​Та цей поштовх трохи привів мене до тями. Зібравши докупи всю свою силу волі, я, важко дихаючи, все ж таки відсторонилася від його обличчя. Хлопець на секунду незадоволено хмикнув, але зрештою слухняно відпустив. І я відразу ж відчула, як по моїй шкірі пробіг неприємний холод від втрати його тепла. У ту ж саму мить усередині виникло дурне, неймовірне бажання плюнути на все і знову застрибнути в його гарячі обійми. 

​Довкола нас уже повним ходом вирувала тусовка на честь Нового року. Запальна музика, гучний сміх, танці... Все це відбувалося прямо поруч, але для мене усе було наче за товстим глухим склом. Я повільно підвела свій погляд і... просто завмерла від здивування. Переді мною стояв не просто якийсь черговий гарний хлопець із клубу. Він був... неймовірний. 

​Високий, статний, з широкими сильними плечима та помітно м'язистими руками, які видавали в ньому спортсмена. Темне, густе волосся, легка, продумана недбалість у зачісці, що тільки додавала його образу зухвалого шарму. Стильна чорна сорочка ідеально сиділа по фігурі, підкреслюючи кожен рельєф. І ці очі.... Абсолютно чорні, глибокі й проникливі, як якась бездонна  прірва. А яскраві залишки моєї червоної помади на його трохи розпухлих від нашого поцілунку губах лише довершували цей гарячий образ bad boy. 

​Він також  уважно, вивчав мене своїм важким поглядом, і від такої пильної уваги мені стало навіть трохи не по собі.  А ще
я точно розуміла, що явно не та дівчина, на яку, б такий хлопець із вищої ліги, у звичайному житті звернув увагу. А згадавши про свої заплакані очі, розмазаний тон та трохи розтріпане після туалету волосся, мені стало ще більш ніяково й соромно за свій вигляд. 

​Я точно знала, відчувала кожною клітиною тіла: йому, як і мені, цей випадковий поцілунок сподобався. Але я панічно не хотіла побачити в його шикарних очах секундне розчарування, коли він мене розгледить. Саме зараз я не готова була почути якесь банальне: «Ой, вибач, я в темряві переплутав тебе з іншою»... Або, що ще гірше й болючіше: «Слухай, це була випадкова помилка, забудь». Саме тому, не даючи йому жодного шансу розкрити рота і щось сказати, я різко розвернулася і на швидкості вибігла з залу. 

​Я просто хотіла зберегти у своїй пам'яті хоча б один хороший, чистий спогад про цю жахливу новорічну ніч. І, як не дивно, цим єдиним яскравим спогадом став пристрасний поцілунок із неймовірним незнайомцем, який, здається, я тепер не забуду ніколи. 

​Швидко забравши пальто, я вибігаю на вулицю і на першій же сходинці завмираю від повного здивування. Переді мною розстилалася справжня зимова казка. Все довкола, було вкрите чистою білосніжною ковдрою, а з нічного неба крупними пластівцями ,повільно й велично падали сніжинки. 

​— Сніг... — ледь чутно, захоплено прошепотіла я, не вірячи своїм власним очам. А я вже, чесно кажучи, і не сподівалася його побачити цієї ночі. 

​Спустившись зі сходів клубу на тротуар, я з дитячим захватом набрала повну жменю свіжого снігу й підкинула його високо вгору, щиро радіючи, немов мала дитина. Потім я високо задерла голову до неба і почала кружляти на місці, дозволяючи прохолодним сніжинкам м'яко вкривати моє обличчя.
​Мені в цю хвилину було абсолютно байдуже, як смішно чи дивно це виглядає з боку для перехожих. Плювати, що подумають інші, я просто на повну насолоджувалася цим чистим моментом. 

Та згодом я все ж відчула, як тріскучий холод починає пробиратися під моє пальто по всьому тілу. Все ж таки, разом із довгоочікуваним лапатим снігом у місто прийшов і справжній новорічний мороз.
​Я щільніше загорнулася у своє кашемірове пальто і вирушила вздовж вулиці шукати таксі. Поблизу входу в клуб вільних машин, звісно, не було, тому я вирішила трохи прогулятися пішки, а заодно і виловити якийсь вільний транспорт на дорозі, щоб нарешті потрапити додому. 

​На щастя, уже за кілька кварталів я натрапила на вільну автівку. Швидко застрибнула всередину на тепле сидіння, щиро привітала втомленого водія з Новим роком і назвала свою домашню адресу. Тариф за поїздку сьогодні,  був очікувано високим. Ну а що, усе справедливо: одні тусуються й святкують, а інші працюють усю ніч. Що ж, нічого не вдієш, добиратися додому мені якось було потрібно. 

​Машина плавно рушила з місця, а я заворожено дивилася через вікно на засніжене нічне місто, яке було таким неймовірно красивим, чистим і казковим цієї ночі. А ще... перед моїми очима постійно, виринав чіткий образ того загадкового брюнета. І його шалений поцілунок, від згадки про який на моїх губах досі приємно палала шкіра. Від цієї нав'язливої думки по всьому тілу знову пробігли гарячі мурахи, а на моїх устах сама собою з'явилася легка усмішка.