Розділ 1

Будь-яка частина твору НЕ може бути скопійованою та опублікованою без письмової згоди автора!!!

                                           * * *
Сьогоднішній день був просто божевільним. З самого ранку я не знаходила собі місця: спа-процедури, манікюр, педикюр, зачіска, макіяж… Звичайно, хотілося б усе це зробити в салоні краси, але мені пощастило мати найкращу подругу, яка взяла все в свої руки. І мушу визнати – впоралася вона на відмінно! 

Вечірній макіяж ідеально підкреслював мої й без того великі зелені очі, а темне, ідеально випрямлене волосся грайливо спадало на плечі. Звично бачити себе такою мені було незвично, адже від природи моє волосся кучеряве, і я рідко його випрямляю. Завершальним штрихом мого образу стало розкішне вечірнє плаття з колекції Jovani, розшите блискучими паєтками. Його глибоке V-подібне декольте з широкими бретелями доповнювала прозора сітка, яка створювала ефект оголеного тіла. Спокусливий виріз на спині, бісерний пояс, що підкреслював талію, та спідниця вище колін, яка дозволяла похвалитися стрункими ногами… Я виглядала бездоганно. 

— Боже, Катю! Це плаття просто нереальне! — захоплено вигукнула Леся, заходячи до кімнати. — Андрій буде в захваті! Впевнена, що сьогодні він не встоїть перед тобою! 

— Сподіваюся… — пробурмотіла я, все ще розглядаючи себе у дзеркалі. Ця краса влетіла мені в чималу копійку – точніше, я витратила на неї практично всі свої заощадження. Але якщо це допоможе здійснити мою мрію, то воно того варте! 

— Не переживай, усе буде добре! — запевнила Леся, міцно обіймаючи мене. 

Я обняла її у відповідь. Насправді я була неймовірно вдячна, що в моєму житті є така подруга, як вона. Ми дружимо ще з дитинства, і я точно знаю, що це справжня жіноча дружба. 

Саме Леся витягала мене з депресії після смерті батьків, які загинули в автокатастрофі. Майже два місяці вона жила в мене, не покидаючи ні на секунду, терпіла всі мої зриви, намагалася повернути мене до життя. За це я їй безмежно вдячна. 

Зараз у мене залишилося лише дві близькі людини – Леся і моя бабуся з боку батька. Саме вона була ще однією причиною не опускати руки і рухатися вперед. Я знала, що їй важко, а через проблеми із серцем дуже хвилювалася за її здоров'я. Втратити ще одну рідну людину… цього я б не пережила. 

— До речі, ти теж маєш чудовий вигляд! — похвалила я Лесю, коли вона нарешті відпустила мене з обіймів. 

Леся була вищою за мене приблизно на пів голови, ефектна блондинка з сірими очима. Сьогодні вона вдягла червону сукню з пишною спідницею та довгим рукавом, а довге волосся підняла в красивий пучок. 

— Дякую! — усміхнулася вона. — Нам пора! Ігор уже чекає внизу. 

Я кивнула, накинула чорне кашемірове пальто і пішла за подругою. 

Вийшовши на вулицю, я глибоко вдихнула морозне повітря. Незважаючи на холод, снігу так і не було – і це мене засмучувало. Можливо, це дитяча примха, але я обожнювала сніг, а його відсутність у новорічну ніч здавалася мені справжньою несправедливістю. 

Саме так – сьогодні 31 грудня, і цього року нам випала нагода святкувати Новий рік у найпопулярнішому нічному клубі міста – "Heaven". Здебільшого він був місцем відпочинку "золотої молоді", і досі не віриться, що ми змогли туди потрапити. Вдячна за це Ігореві, хлопцеві Лесі, а точніше – його знайомому, який працює в клубі охоронцем. 

Ігор уже чекав біля машини – високий, темноволосий хлопець із спортивною статурою. Вони з Лесею зустрічаються понад п’ять років, і я навіть заздрю, дивлячись на те, як вони кохають одне одного. 

— Привіт, дівчата! З прийдешнім! — широко посміхаючись, привітався Ігор. 

— Привіт, коханий! — відповіла Леся, та кинулася в його обійми. 

— З прийдешнім! — привіталася я, спостерігаючи за цією милою сценою. 

— Ви сьогодні неймовірно красиві! — окинувши нас оцінюючим поглядом, сказав Ігор. — Заскакуйте в машину, бо ми вже запізнюємося! 

Я лише усміхнулася у відповідь і швидко сіла в авто. 

Через затори дорога зайняла понад годину. Весь цей час Ігор розважав нас цікавими й кумедними історіями. Але попри легку розмову, мені здалося, що час від часу він кидав на мене нервові погляди. Чи мені просто здалося? Близько десятої вечора ми нарешті були на місці.

Машина зупинилася біля сучасної скляної будівлі з великим неоновим написом Heaven, який яскраво світився синіми вогнями. Стоянка була вщерть заповнена дорогими автівками – ще один доказ того, що цей клуб не для простих людей. 

Біля входу стояли двоє охоронців. Вони без особливого ентузіазму перевірили наші квитки й пропустили всередину. Там усе виглядало ще розкішніше, ніж я собі уявляла. Кожна деталь інтер'єру буквально кричала про пафос і шалені кошти. Але попри це, атмосфера була святковою: новорічні гірлянди, блискучі декорації та веселі обличчя навколо створювали відчуття справжнього свята. 

— Ну що, дівчата, ви готові відірватися на повну? — запитав Ігор, щойно ми здали верхній одяг у гардероб. 

— Готові! — захоплено вигукнула Леся. 

Я ж лише нервово посміхнулася, намагаючись вгамувати тривогу. Подібні заклади — не моє. Я рідко ходжу по клубах і не дуже люблю гучні вечірки. Але сподіваюся, що сьогоднішній вечір змінить мою думку. 

Танцювальний майданчик був переповнений людьми, які відривалися під ритмічну музику. Далі, трохи віддалік, стояли столики, за якими вже почалося святкування. 

Але я шукала лише одну людину. 

І ось він — винуватець усіх моїх сьогоднішніх старань. 

Синьоокий шатен із коротко стриженим волоссям сидів за столиком, занурений у телефон. Білий комірець його сорочки ідеально підкреслював спортивну фігуру, а чорні класичні штани довершували його бездоганний вигляд. 

Я любила його з першого дня нашого знайомства. Вісім років тому Ігор нас познайомив, і тоді Андрій був зовсім іншим — невисокий, худорлявий, трохи сором’язливий, але надзвичайно милий і романтичний. Він зачарував мене своєю чуйністю та розуміннм, він не був схожий на інших хлопців.