Розділ 1

Будь-яка частина твору НЕ може бути скопійованою та опублікованою без письмової згоди автора!!!

                                           * * *
 

Сьогоднішній день був просто якимось суцільним божевіллям. З самого ранку я не знаходила собі місця, крутилася як білка в колесі: спа-процедури, манікюр, педикюр, зачіска, макіяж… Звичайно, мені хотілося б зробити весь цей повний апгрейд у дорогому салоні краси, але мені шалено пощастило мати найкращу подругу, яка взяла весь цей хаос у свої руки. І мушу визнати — впоралася вона просто на відмінно! 

​Вечірній мейк ідеально підкреслював мої й без того великі зелені очі, роблячи погляд магнетичним, а темне, бездоганно випрямлене волосся грайливо спадало на плечі. І бачити себе такою мені було максимально незвично, адже від природи моє волосся суперкучеряве, і я рідко його випрямляю. Завершальним штрихом мого карколомного образу стало розкішне вечірнє плаття з колекції Jovani, суцільно розшите блискучими паєтками, які мерехтіли від кожного поруху. Його глибоке, сміливе V-подібне декольте з широкими бретелями доповнювала невагома прозора сітка, яка створювала пікантний ефект оголеного тіла. Спокусливий виріз на спині, тонкий бісерний пояс, що ідеально підкреслював мою талію, та спідниця вище колін, яка дозволяла похвалитися стрункими ногами… Я виглядала просто бездоганно. 

​— Боже, Катю! Це плаття просто нереальний підпал! — захоплено вигукнула Леся, залітаючи до моєї кімнати. — Андрій буде в повному шоці й захваті! Впевнена, що сьогодні він точно не встоїть перед тобою! 

​— Сподіваюся… — тихо пробурмотіла я, все ще заворожено розглядаючи свій аутфіт у дзеркалі. Ця неземна краса влетіла мені в чималу копійку — точніше, я безжально витратила на неї практично всі свої заощадження. Але якщо цей лук допоможе здійснити мою заповітну мрію, то воно того точно варте! 

​— Не переживай, усе буде добре! — запевнила Леся, міцно й тепло обіймаючи мене. 

​Насправді я була неймовірно вдячна, що в моєму житті є така подруга, як вона. Ми дружимо ще з глибокого дитинства, пройшли вогонь і воду, і я точно знаю, що наша жіноча дружба — це не міф, вона справжня. 

​Саме Леся буквально витягала мене з жахливої депресії після смерті моїх батьків, які загинули в автокатастрофі. Майже два місяці вона жила в мене, не покидаючи мене ні на секунду, терпіла всі мої істерики, сльози та зриви, всіма силами намагалася повернути мене до нормального життя. За це я їй безмежно вдячна. 

​Зараз у мене залишилося лише дві найближчі людини в цілому світі — Леся і бабуся з боку батька. Саме вона була моєю ще однією головною причиною не опускати руки, не здаватися і рухатися вперед попри все. Я знала, як їй важко, а через її постійні проблеми із серцем я щодня дуже хвилювалася за її здоров'я. Втратити ще одну рідну душу… цього я б просто не пережила. 

​— До речі, ти теж маєш просто сліпучий вигляд! — щиро похвалила я Лесю, коли вона нарешті випустила мене зі своїх міцних обіймів. 

​Леся була вищою за мене приблизно на пів голови — така собі ефектна, висока блондинка з проникливими сірими очима. Сьогодні вона вдягла стильну червону сукню з пишною спідницею та довгим рукавом, а своє довге світле волосся підняла в красивий, витончений пучок. 

​— Дякую! — яскраво усміхнулася вона. — Нам пора згортатися! Ігор уже чекає внизу. 

​Я слухняно кивнула, накинула на плечі чорне кашемірове пальто, схопила сумочку і пішла слідом за подругою. 

​Вийшовши на вулицю, я глибоко вдихнула свіже морозне повітря, від якого аж закололо в легенях. Незважаючи на пристойний холод, снігу так і не було — і цей факт мене не на жарт засмучував. Можливо, це трохи по дитячому, але я просто обожнювала лапатий сніг, а його повна відсутність у новорічну ніч здавалася мені якоюсь вищою несправедливістю Всесвіту. 

​Саме так — сьогодні на календарі 31 грудня, і цього року нам випала просто мегакрута нагода святкувати Новий рік у найпопулярнішому, елітному нічному клубі міста — Heaven. Здебільшого він був закритим місцем відпочинку для місцевої «золотої молоді», мажорів та блогерів, і мені досі не вірилося, що ми, звичайні дівчата, змогли туди потрапити. Я була дико вдячна за це Ігореві, хлопцеві Лесі, а точніше — його хорошому знайомому, який працює в цьому клубі охоронцем. 

​Ігор уже чекав на нас біля машини, переминаючись із ноги на ногу — високий, темноволосий хлопець із класною спортивною статурою. Вони з Лесею зустрічаються вже понад п’ять років, такий собі солідний термін, і я навіть трохи по-доброму заздрю, дивлячись на те, як трепетно вони кохають одне одного попри роки. 

​— Привіт, дівчата! З прийдешнім вас! — широко й приязно усміхаючись, привітався Ігор. 

​— Привіт, коханий! — гаряче відповіла Леся та з розбігу кинулася в його обійми. 

​— З прийдешнім! — усміхнулася я, спостерігаючи за цією милою, романтичною сценою. 

​— Ого, ви сьогодні просто неймовірно красиві, дівчата! — окинувши нас оцінювальним поглядом, видав Ігор. — Заскакуйте швидко в машину, бо ми вже конкретно запізнюємося на тусовку! 

​Я лише весело усміхнулася у відповідь і швидко сіла на заднє сидіння авто.
​Через шалені передноворічні затори на дорогах, наша поїздка зайняла понад годину. Весь цей час Ігор щосили розважав нас, травив цікаві й кумедні історії з життя. Але попри легку, ненав'язливу розмову, мені здалося, що час від часу він кидав на мене якісь дивні, нервові погляди. Чи це мені просто здалося? Близько десятої вечора ми нарешті припаркувалися на місці. 

​Машина зупинилася біля пафосної сучасної, скляної будівлі з величезним неоновим написом Heaven, який яскраво миготів і світився синіми вогнями на весь квартал. Величезна стоянка була вщерть заповнена люксовими, дорогими автівками — ще один наочний доказ того, що цей клуб створений точно не для простих смертних людей. 

​Біля самого входу стояли двоє кремезних охоронців. Вони з абсолютно кам'яними обличчями й без особливого ентузіазму перевірили наші перепустки-квитки й нарешті пропустили нас усередину. Там, у фоє, усе виглядало ще розкішніше й масштабніше, ніж я малювала у своїй уяві. Кожна найдрібніша деталь інтер'єру буквально кричала про чистий пафос, гламур і шалені гроші. Але попри цей дорогий лоск, атмосфера була максимально святковою: новорічні гігантські гірланди, блискучі декорації та щасливі, веселі обличчя навколо створювали стійке відчуття справжнього новорічного дива. 

​— Ну що, дівчата, ви готові підірвати цей танцпол і відірватися на повну катушку? — весело запитав Ігор, щойно ми здали своє верхнє пальто в гардероб. 

​— Готові на всі сто! — захоплено вигукнула заведена Леся. 

​Я ж лише нервово й натягнуто посміхнулася, намагаючись вгамувати внутрішню тривогу, яка липким комом підступала до горла. Подібні пафосні заклади — абсолютно не мій вайб. Я дуже рідко ходжу по нічних клубах і взагалі не дуже люблю надто гучні, дикі вечірки. Але щиро сподівалася, що сьогоднішній вечір зламає мої стереотипи й змінить мою думку. 

​Головний танцювальний майданчик був уже вщерть переповнений молоддю, яка відривалася на повну під потужний ритмічний біт. Далі, трохи віддалік від епіцентру танців, на підвищенні стояли столики, за якими вже повним ходом ішло святкування. 

​Але мої очі гарячково шукали серед цього натовпу лише одну-єдину людину.
​І ось він — винуватець усіх моїх сьогоднішніх кількагодинних старань. Синьоокий шатен із коротко стриженим волоссям сидів за нашим столиком, повністю занурений у свій телефон. Біла сорочка ідеально підкреслювала його спортивну, підкачану фігуру, а чорні класичні штани довершували його бездоганний, дорогий вигляд. 

​Я закохалася в нього з першого дня нашого знайомства, просто до нестями. Вісім років тому Ігор нас уперше познайомив у спільній компанії, і тоді Андрій був зовсім іншим хлопцем — невисокий, худорлявий, трохи сором’язливий, але був надзвичайно милим і романтичним. Він з першої хвилини зачарував мене своєю рідкісною чуйністю та глибоким розумінням, він абсолютно не був схожий на інших хлопців навколо.
​Але згодом, коли ми підросли, усе кардинально змінилося. 

​Його родина переїхала жити до столиці, батько одразу віддав його в секцію боксу. Важкі фізичні навантаження швидко зробили свою справу: його тіло стало рельєфним і підкачаним, м’язи красиво окреслилися, постава випрямилася, з'явилася впевнена чоловіча хода. І, звісно, інші дівчата одразу це помітили. Вони просто натовпами бігали за ним,  будучи готовими абсолютно на все, аби хоч на секунду привернути його увагу.
​Та ці зміни, на жаль, торкнулися не лише його зовнішності. 

​Колись чуйний, добрий і відкритий Андрій перетворився на холодного, самовпевненого і, здається, навіть трохи пихатого егоїста. Від того теплого хлопця, в якого я колись так безтямно закохалася, залишився лише блідий спогад. Але попри весь цей його новий панцир я так і не змогла його розлюбити, як не намагалася. Я свято вірила, що десь там, глибоко в душі, під купою пафосу, він усе ще той самий мій Андрій. 

​Раніше я була на мільйон відсотків впевнена, що подобаюся йому. Це було чітко видно з його особливих поглядів, випадкових жестів, напівнатяків у словах. Але тепер… Тепер я взагалі не розуміла нічого. Коли ми залишалися з ним наодинці, він знову  ставав тим самим ніжним, турботливим хлопцем, якого я колись знала. Але варто було на горизонті з’явитися іншим людям, особливо  дівчатам, як він миттєво змінювався до невпізнаваності. 

​І я досі, проживаючи рік за роком, не знала відповіді на головне питання: хто я взагалі для нього — просто стара знайома, подруга чи все ж таки щось набагато більше? 

​— Ей, Катю, ідемо скоріше! — раптом вивела мене з думок Леся, міцно схопила мене за руку і впевнено потягла крізь галасливий натовп до нашого місця. 

​— Усім привіт, народ! — голосно привітався Ігор, по черзі потискаючи руки своїм друзям. 

​Сьогодні з нами в компанії повинні були святкувати ще рідна сестра Лесі — Міла зі своїм хлопцем, а також рідний брат Ігоря зі своєю дівчиною. 

​— З прийдешнім! — тихо й трохи ніяковіючи привіталася я, практично не зводячи свого пильного погляду з Андрія. 

​Хлопець нарешті відірвався від телефона, підняв свої сині очі й, здається, на кілька секунд просто застиг на місці, затамувавши подих. Його погляд, повний неочікуваного подиву, шоку й чистого захоплення, повільно й уважно вивчав мене з ніг до голови. 

​— Привіт. Маєш чудовий вигляд, — нарешті хрипко видавив він, так і не відводячи від мене очей. 

​— Дякую! — від усього серця широко посміхнулася я, відчуваючи, як щоки заливає рум'янець. 

Ось вона, та сама реакція, на яку я так сильно чекала! 

​Від цієї думки мій настрій миттєво злетів до небес, я навіть змогла нарешті трохи розслабитися й видихнути. Але одне маленьке «але» все одно не давало мені повного спокою — прямо поруч з Андрієм залишалося ще одне вільне місце. Чому воно пустує? Ми ж наче вже всі були в зборі…
​Проте поки що я вирішила не звертати на це уваги й просто спробувати розважитися. 

​До заповітної опівночі залишалася трохи більше години. Ми дружно випили за свято, трохи перекусили — до речі, це була моя перша нормальна їжа за весь цей божевільний день — а потім з дівчатами вирішили піти потанцювати. Андрій та Ігор передбачувано відмовилися складати нам компанію на танцполі, але це абсолютно не завадило нам відриватися. Атмосфера навколо була настільки легкою, драйвовою й святковою, що мені здавалося, ніщо у світі вже не зможе зіпсувати мій ідеальний настрій. 

​Але боже, як же сильно я помилялася.
​Коли ми, щасливі й захекані, повернулися назад до нашого столика, мій погляд одразу ж наткнувся на незнайому дівчину. Вона з абсолютно господарським виглядом сиділа на тому самому місці, яке ще нещодавно так загадково пустувало поруч з Андрієм. 

​Типова пафосна блондинка. Ультравідверте декольте. Шикарний, явно зроблений бюст, який просто неможливо було не помітити.
​Але найгірше,  було навіть не це. Її доглянуті руки з довгим манікюром нахабно обіймали Андрія за шию. Його ж рука впевнено й по-хазяйськи лежала на її повністю відкритій нозі, трохи вище коліна. Вони виглядали як звичайна, давно закохана пара, у якої все супер. 

​— О, народ, знайомтеся! Це Марина, — спокійно представив її Андрій, навіть не зволивши глянути в мій бік, наче мене там і не було. 

​Я відчула, як у цю ж секунду щось велике й важке боляче, із тріском стислося в мене всередині. Земля ніби почала тікати з-під ніг.
​Я повільно перевела свій ошелешений погляд на Лесю. Вона співчутливо, з німим болем подивилася на мене й винувато, швидко опустила свої очі в підлогу. 

​— Ти знала про це? — різко запитала я її, щойно ми буквально залетіли до жіночої вбиральні, ховаючись від усіх. 

​— Катю, я… — моя подруга миттєво запнулася, не знаючи, куди подіти руки. 

​— Просто скажи мені правду: ти знала про неї чи ні?! — мій голос уже зривався на крик.
​Кілька довгих, болісних секунд між нами висіла дзвінка, важка тиша. Леся важко, з почуттям провини зітхнула. 

​— Я сама дізналася про це тільки сьогодні вранці від Ігоря… 

​— І ти весь цей день мовчала й нічого мені не сказала?! — мої очі округлилися від шоку. 

​— Катюш, ну вибач мені, будь ласка… Але я розуміла, що тоді б ти точно не пішла з нами святкувати. А я просто не хотіла, щоб ти в сльозах залишалася абсолютно одна в цю новорічну ніч, зачинена в чотирьох стінах… 

​— Ти серйозно?! Та я б краще сиділа вдома на самоті, дивилася серіали й жерла олів'є, ніж стояла тут і дивилася, як мій Андрій обіймає іншу!.. — мій голос остаточно затремтів, а до очей підступили гарячі сльози. 

​Я різко розвернулася і швидко, ледь не збиваючи людей, вибігла з вбиральні. Подолавши невеликий темний коридор, я з силою штовхнула важкі скляні двері, які вели на великий відкритий балкон клубу. Свіже, крижане повітря — це було саме те, що мені зараз було життєво необхідно, щоб не задихнутися від болю. 

На дворі стояв міцний грудневий мороз, та зараз цей холод я зовсім не відчувала. Значить, усе моє кохання — це пустушка, мої почуття абсолютно невзаємні! Розуміння цього факту гострим ножем кололо мене прямо в грудях. 

А ще я була неймовірно зла та ображена на свою найкращу подругу! На моїх очах крутилися сльози, і я ніяк не могла збагнути, як вона, могла мені не сказати?! 

​ Звісно, десь залишками здорового глузду я чудово розуміла, що Леся насправді не хотіла для мене нічого поганого і те, що в Андрія з'явилася пасія — зовсім не її вина. Та як я, чорт забирай, зараз маю повернутися назад у той душний зал, спокійно сісти за один стіл поруч з Андрієм та його новою дівчиною і вдавати перед усіма, наче все в повному порядку і мені байдуже? 

​Навкруги, з усіх боків, лунав п'яний сміх, веселі новорічні привітання, крики «З прийдешнім новим роком!» та навіть чийсь кривий спів. Я, занурена у свої  роздуми, не одразу почула знайомі чоловічі голоси, які лунали десь неподалік, на нижньому ярусі. Я обережно, підійшла до металевого поруччя балкона і зазирнула вниз, у напівтемряву двору. Як я і думала, там, біля чорного входу, стояли Ігор та Андрій. Хлопці нервово,  курили цигарки та голосно, на підвищених тонах сперечались. Я швидко відсахнулася назад, буквально притискаючись спиною до холодних скляних дверей, панічно боячись бути поміченою ними. Не всі слова через гучну музику з клубу були зрозумілі, та все ж дещо важливе мені вдалося чітко розібрати. 

​— Андрію, що ти, в біса, твориш? — звучав злий і нервовий голос Ігоря. — Я ж був упевнений, що Катя тобі реально подобається! 

​Мої пальці судомно стислися на холодній металевій ручці балконних дверей. Серце шалено, гупало в моїх грудях, а дихання повністю збилося, коли я чітко почула своє ім’я. 

​— Подобається! — голос Андрія раптом прозвучав максимально впевнено, чітко, але водночас трохи роздратовано, ніби він сильно злився на самого себе за те, що змушений це вголос визнавати. 

​У цей момент усе всередині мене ніби вибухнуло мільйоном яскравих вогнів, справжнім салютом. Усі ті його особливі погляди, випадкові моменти, тонкі натяки — вони були справжніми, мені не здалося! Я не помилялася, не придумала собі всю цю хімію між нами з нічого. Він… справді відчуває до мене те ж саме! 

​Але моя шалена радість тривала лише коротку, жалюгідну мить.
​— Та ти й сам чудово знаєш наш розклад, Ігоре! Ми з нею ніколи, не будемо разом! Мої предки цього просто не допустять! 

​Холодний, паралізуючий страх миттєво охопив усе моє тіло, змусивши мене вчепитися в ручку дверей ще міцніше, щоб просто не впасти. 

​«Ніколи…»
​Це прокляте слово намертво застрягло в моїй голові, в один момент безжально розчавивши всі ті крихітні друзки надії, які я так трепетно й довго берегла в собі. 

​— А Марина — донька батькового генерального шефа, розумієш? Ось яку партію вони мені шукають, там усе вже вирішено на вищому рівні… 

​Я більше не могла дихати, легені просто відмовилися приймати повітря. Наче якась невидима  рука з силою зім’яла мене зсередини. 

​Значить, усе вже давно вирішено без мене? 
​Мої щоки палали від дикого приниження, а в очах різко й гаряче запекло від нових сліз. У цю секунду мені хотілося просто закричати на все місто, вибігти туди, вниз й запитати прямо в обличчя: «А як же я? Ким я взагалі була для тебе?!» 

​Але в цьому не було жодного сенсу. Відповідь я вже почула. 

​Якась галаслива, нетвереза компанія з реготом увірвалася на балкон, і я, скориставшись цим моментом, швидко вискочила звідти всередину. 

​Мої тремтячі ноги самі, на автопілоті, знову винесли мене до жіночої вбиральні. Як тільки кабінка за мною зачинилася, я безсило впала на закриту кришку унітаза, ховаючи своє мокре обличчя в долонях і тихо ридаючи. 

​Все всередині мене з тріском ламалося, розліталося на дрібні друзки. 

​«Ми ніколи не будемо разом».
​Це звучне речення висіло в повітрі як мій смертний вирок. 

​Та найгірше було те, що я все ще любила його.