Розділ 1

Сьогодні був просто божевільний день, з самого ранку я не знаходила собі місця, спа-процедури, манікюр, педикюр, зачиска та макіяж. Звичайно хотілося б, у салоні красоти та обійшлася і стараннями найкращої подруги. І змушена визнати, що впоралась вона на відмінно!  

Неймовірно красивий, вечірній макіяж підкреслював, мої й без того великі, зелені очі, а ідеально рівне, темне волосся грайливо спадало по моїх плечах. Насправді бачити себе такою не звично, оскільки від природи у мене кучеряве волосся і я дуже рідко його випрямляю.
Доповнювало цей образ, нереально красиве вечірнє плаття, прикрашене блискучими паєтками, з колекції Jovani яке виразно підкреслювало мою фігуру. Глибоке V-подібне декольте з широкими бретелями доповнено прозорою сіткою, яка імітує голе тіло. Спокусливо виглядає глибокий виріз на спині. Бісерний пояс робить акцент на талії. Спідниця вище колін підкреслює стегна і дозволяє похвалитися моїми стрункими ніжками.  

- Боже, Катя! Це плаття і справді не реальне! - пищала Леся, заходячи в кімнату та з захопленням розглядаючи мене - Андрій буде в захваті! Впевнена, що сьогодні він не встоїть перед тобою!  

- Сподіваюся! - з надією кажу, все ще розглядаючи себе у дзеркалі. Ця краса, влетіла мені у не малу копійку, а точніше на нього я потратила практично усі свої збереження. Та я сподіваюся, що мої старання не будуть марні!  

- Не переживай, все буде добре! - подруга підійшла і міцно обняла мене. Я ж, не втрималися і обняла її у відповідь.  

Насправді я неймовірно щаслива, що у мене є така подруга як Леся, яка завжди може допомогти та підтримати. Дружимо ми з самого дитинства і я точно можу сказати, що це справжня жіноча дружба. 

Саме ця дівчинка, що сили намагалася витягнути мене з депресії, після смерті моїх батьків, які загинули в автокатастрофі. Практично два місяці вона жила у мене і ні на секунду мене не покидала. Підтримувала та мовчки терпіла всі мої зриви, по всякому намагаючись повернути мене до нормально життя. За що я їй безмежно вдячна.  

Зараз у моєму житті є дві близькі людини - це Леся та моя бабуся зі сторони батька. Вона напевно була ще однією причиною, не опускати руки та жити далі. Я чудово розуміла, що їй також важко, і оскільки в неї хворе серце, дуже сильно переживала за її здоров'я. А пережити, ще одну втрату рідної мені людини, я б не змогла.  

- Ти до речі, теж маєш чудовий вигляд! - кажу оглядаючи подругу, як тільки вона випустила мене з обіймів. 

Леся була вищою від мене приблизно на пів голови, ефективна блондинка з сірими очима. Сьогодні вона оділа червоне плаття з пишною спідницею та довгим рукавом. А своє довге волосся вона підняла у красивий пучок!  

- Дякую! - щиро посміхаючись каже подруга - Нам пора! Ігор уже чекає в низу! - я лише кивнула, швидко одягаючи чорне кашемірове пальто.  

Вийшовши на вулицю я глибоко вдихнула холодне, морозяне повітря. Всупереч тому, що на дворі був не великий мороз, снігу досі не було. І це мене дуже сильно засмучувало. Розумію, що це можливо по дитячому, та я страшенно любила сніг. І відсутність його у новорічну ніч, було моральною травмою.  

Саме так, сьогодні 31 грудня і цього року нам випала нагода відсвяткувати Новий рік, в одному з найпопулярніших нічних клубів столиці - "Heaven". Здебільшого цей клуб служив відпочинком для "золотої молоді" цього міста. І мені досі не віриться, що нам вдалося туди потрапити. А все завдяки Ігореві, вірніше його знайомому, який працює у цьому закладі охоронцем.  

На вулиці нас уже чекав той самий Ігор - хлопець Лесі. Високий, темноволосий хлопець, доволі атлетичної тілобудови. З подругою вони вже разом понад п'ять років та неймовірно кохають один одного, це помітно неозброєним оком. І я щиро за них рада.  

- Привіт дівчата! З прийдешнім! - широко посміхаючись привітався хлопець.  

- Привіт коханий! - відповіла подруга, кидаючись в обійми коханого. 

- З прийдешнім! - привіталася я, спостерігаючи за цією милою картиною.  

- Дівчата, ви неймовірно красиві! - оглядаючи нас каже хлопець - Заскакуйте в машину, а то ми уже запізнюємося! 

Я лише посміхнулася хлопцеві у відповідь і швидко направилися в машину. 
Через великі затори на дорогу пішло уже понад годину. Весь цей час, Ігор розважав нас цікавими та смішними історіями. Та попри веселі жарти хлопця, мені все ж здалося, що він час від часу кидає нервові погляди в мою сторону. Хоча, можливо я і помиляюся. Близько десятої години, ми таки були на місці. 

Машина зупинилася біля скляної споруди, з великим надписом на стіні - Heaven. Яка з усіх сторін освітлювалась синіми вогнями.
Стоянка була забита вщент дорогими та шикарними машинами, що лишній раз нагадувало, що це місце не для простих людей.  

Біля входу стояли два охоронці які без особливого ентузіазму перевіривши наші білети, пропустили в середу. А там клуб виглядав ще краще, буквально кожна річ інтер'єру кричала про пафос та шалені кошти. Навкруги панувала новорічна атмосфера, тим самим створюючи святковий настрій.  

- Ну що, дівчата! Ви готові відірватися на повну? - запитав Ігор, як тільки ми здали свої речі в гардероб.  

- Готові! - прокричала подруга, я ж, нервово посміхнулася, намагаючись вгамувати своє хвилювання.  

Насправді я не дуже люблю подібні заклади та справді в край рідко їх відвідую. Сподіваюся, що сьогодні я не пожалкую про те, що вирішила сюди прийти.  

Танцювальний майданчик повністю був забитий молодими людьми які відривалися на повну. Трохи дальше були розміщені столики, за якими дехто здається вже почав святкування.  

Серед усього цього натовпу я шукала лише одну людину - винуватиця усіх моїх, сьогоднішніх старань.Синьоокий шатен, середнього зросту і коротко стриженим волоссям, сидів за одним зі столиків, з цікавістю розглядаючи щось у своєму телефоні. На ньому була біла сорочка, яка красиво підкреслювала його спортивну фігуру та чорні класичні штани.  

Я безмежно любила цього хлопця, з першого дня нашого знайомства. А познайомив нас Ігор, вони найкращі друзі. Це було понад вісім років назад, і тоді Андрій був зовсім інший - не високий, зовсім не примітний, худорлявий хлопець. Та попри це, не реально милий, добрий та романтичний. Тоді він покорив мене своєю чуйністю та розумінням, він зовсім не був схожий на інших хлопців. 
Та згодом, їх сім'я переїхала в столицю, батько віддав його на бокс, і вже через рік його практично було не впізнати. Постійні фізичні навантаження зробили свою справу, хлопець витягнувся, на руках заграли сильні м'язи, а тіло стало підкачаним і красивим. Звичайно, такі зміни не могли не привернути увагу дівчат. Які ледь не штабелями бігали за ним.  

На жаль зміни відбулися не тільки зовні, але і в середині. Можливо саме популярність серед дівчат змінила його. Та він став холодний, самовпевнений і частково пихатий, а від колишнього милого хлопця не залишилося і сліду. Попри це, я все одно люблю його і вірю, що десь глибоко в душі він залишається таким як був колись.  

Раніше я точно знала що подобаюся йому, це було помітно по його вчинках та словах. А тепер...? Тепер я заплуталася. Я зовсім не розумію його. Коли ми на одиниці, він такий же милий і хороший, та варто опинитися в компанії інших людей, а особливо дівчат, його наче підміняють. Незрозуміло звідки появляється пихатий та самовпевнений самець. І за стільки років я так і не зрозуміла, хто я для нього, просто подруга чи щось більше?  

- Ідемо! - від роздумів мене відірвала Леся, яка вхопивши мене за руку, потяга крізь танцюючий натовп.  

- Усім привіт! - привітався Ігор, потискаючи руки хлопцям.Разом з нами сьогодні повинні бути ще Міла - сестра Лесі, зі своїм хлопцем, та брат Ігоря зі своєю дівчиною.  

- З прийдешнім! - тихо привіталася, не зводячи погляд з Андрія. Хлопець підняв очі й здавалося застив на місці, відкрито розглядаючи мене.  

- Привіт. Маєш чудовий вигляд! - сказав Андрій, не зводячи з мене погляду.  

- Дякую! - широко посміхаючись видала я.
Саме такої реакції я і чекала від нього. 
Значить не дарма старалася! Від цієї думки настрій піднявся і я змогла трохи розслабитися. Єдине що не давало мені спокою, це ще одне вільне місце, поруч з Андрієм. Не знала, що повинен бути ще хтось!? Та поки що, я вирішила не звертати на це увагу і просто трохи розважитися.  

До опівночі залишалося більше години, саме тому, трохи випивши та перекусивши, це до речі була моя перша їжа за сьогодні, ми з друзями вирішили потанцювати. На жаль Андрій з Ігорем відмовились скласти нам компанію, та все ж, це не завадило нам класно відірватися на танцювальному майданчику. Навкруги панувала святкова атмосфера, яка ще більше підіймала мені настрій, який здавалося зараз просто не можливо було зіпсувати.  

Вдосталь натанцювавшись, ми вирішили повернутися за наш столик, в цей момент мою увагу привернула незнайома дівчина, яка сиділа поруч з Андрієм, на ще нещодавно пустому стільці!  

Це була красива блондинка з шикарним бюстом який, як на мене, просто не можливо було не помітити з таким відвертим декольте. Та перше що кинулось мені в очі, це її руки! Які нахабно обнімали Андрія, натомість його рука хазяйновито гуляла по оголеній нозі дівчини! І збоку вони виглядали наче звичайнісінька, закохана пара! 

- Народ, знайомтесь! Це Вероніка! - представив нам свою супутницю Андрій, як тільки ми підійшли до столика. Хлопець навіть не дивився в мою сторону від чого було не вимовно боляче. Я перевела погляд на Лесю, дівчина ж співчутливо глянула на мене і присоромлено опустила очі.  

- Ти знала? - перше, що я запитала у подруги як тільки ми зайшли в туалет.  

- Катя... я..! - запинаючись намагалася пояснити подруга.  

- Просто скажи знала чи ні?! - голосно рикнула я, не звертаючи увагу на про ходячих мимо дівчат. На декілька секунд між нами повисла тиша, а тоді набравши більше повітря, подруга все ж, відповіла не дивлячись мені в очі!  

- Я тільки сьогодні зранку дізналася!  

- Як ти могла нічого мені не сказати? - така відповідь мене просто вбивала, я не розуміла як можна було це приховати від мене. 

- Кать, вибач! Тоді б ти точно з нами не пішла. А я не хотіла, щоб ти залишалася на Новий рік, сама - подруга підійшла до мене ближче і хотіла взяти мою руку, та я не дозволила.  

- Ти серйозно!? Чорт забирай, Леся! Та я б краще в дома на самоті сиділа, чим дивитися як він з іншою... - під кінець голос почав тремтіти, а повітря ставало все менше і менше. Я розуміла, що зараз зірвуся і краще мені негайно побути на одинці. 

Я швидко вибігаю з туалету, а тоді подолавши невеликий коридор заходжу у скляні двері які вели на балкон. Свіже повітря, це саме те, що мені зараз потрібно. 
На дворі стояв мороз, та зараз холод, зовсім не відчувався, я була неймовірно зла на подругу! І не могла зрозуміти, як вона могла так вчинити?!  

Значить мої почуття не взаємні! Розуміння того, боляче кололо в грудях! Я чудово розуміла, що Леся не хотіла для мене нічого поганого і те що сталося зовсім не її вина. Та як я зараз маю повернутися в зал, сісти поруч з Андрієм та його дівчиною і вдавати наче все впорядку?  

Навкруги лунав сміх, веселі привітання та навіть спів і я за своїми роздумами не одразу почула знайомі голоси, які лунали десь неподалік. Я обережно підійшла до поруччя і глянула в низ. Як я і думала, там стояв Ігор та Андрій, хлопці нервово курили та голосно сперечались. Я швидко відійшла назад, притискаючись до холодних дверей, боячись бути поміченою. Не всі слова були зрозумілі, та все ж, дещо мені вдалося почути.  

- Андрій, що ти в біса твориш?- звучав нервовий голос Ігоря - Я думав вона тобі подобається!  

- Подобається! - почувся голос Андрія.
Від цих слів, я забула як дихати, а по тілу розійшлося приємне тепло. Невже це правда!? Та не встигла я, як слід порадіти, як наступні слова хлопця мене просто вбили!
- Та ти й сам чудово знаєш, що ми ніколи не будемо разом! Мої батьки цього ніколи не допустять! - кожне його слово наче ножем різало мені серце - А Вероніка, донька батькового шефа, ось яку партію вони мені шукають... - раптом відчинилися двері, і на балкон завалилася п'яна компанія, я ж користуючись моментом проскочила в середину і забігши в туалет швидко закрилася в одні із кабінок. 

В голові весь час крутилася фраза, яка звучала як вирок для мене "ми ніколи не будемо разом!"