9. Перехоплення

Сніг падав густо, тихо, майже магічно.
Місто під ним ставало іншим — тихішим, наче природа теж затаїла подих. Але Платон знав: тиша — пастка, а білий покрив лише приховує сліди.

— Підготовка завершена, — повідомив командир групи через рацію. — Всі на позиціях.

Глаша стояла поруч з Платоном на відстані кількох метрів. Вона була закутана у пальто, червоне під святковим світлом ламп, але тепер яскравість не мала значення. Вона знала, що тепер її роль — бути приманкою, але не ціллю.

— Ти готова? — тихо спитав Платон.

— Так, — відповіла вона. — І ти?

— Я завжди готовий, — сказав він, але його очі видавали тривогу.

Вони підходили до складу, який відзначився на стрим-пастці. Контейнери стояли впритул один до одного, як ряди темних коробів, під снігом важко було визначити їхні межі. Далеко за ними виднілися фари двох фургонів, підозрілих і вже нервових — очевидно, організатори знали про спробу перехоплення.

— Сигнал від наших джерел, — додав технік у навушнику. — Кур’єр у контейнері, він живий.

Глаша відчула, як серце стукає швидше. Це було не шоу. Це була реальна людина, яка могла опинитися в небезпеці.

— Відмінно, — сказав Платон, стискуючи кулаки. — Дотримуватися плану. Без шуму. Без жертв.

Група розтягнулася навколо складу. Люди у камуфляжі, з глушниками на рушницях, з відточеною координацією. Все, як у кіно, але тут не було камер, не було ефірів.  Лише життя, що висіло на волосині.

— Три… два… один… — Платон тихо порахував у голові, і сигнал почався.

Оперативники рухалися швидко. Ходи між контейнерами стали лабіринтом. Глаша йшла попереду, як приманка, привертаючи увагу охорони. Вона підкликала, говорила тихо у телефон:

— Можливо, вони намагаються заховатися, — промовила вона в камеру телефону, який був підключений до групи спостереження.

І справді: кілька тіней відскочили з темряви, вочевидь організатори помітили рух.

— Тримайте їх під контролем, — швидко наказав Платон. — Не давайте часу зрозуміти план.

Перший контакт стався майже миттєво. Один з охоронців намагався втекти через бік, але група оперативників перехопила його. Він підняв руки, сніг швидко покрив його плечі.

— Добре, що ми не відкривали стрим занадто рано, — подумав Платон. — Зараз вони не можуть відступити.

Глаша наблизилася до великого контейнера. Металева стіна холодила пальці через рукавички. Вона витягнула телефон:

— Сергій, якщо ти мене чуєш, тримайся, — прошепотіла.

У цей момент Платон подав знак групі. Двері контейнера відчинилися, і світло ліхтарів потрапило всередину. Там сидів кур’єр, змучений, але живий. Його погляд спершу заплутався, а потім засяяв надією.

— Все добре, — сказав Платон, стоячи збоку. — Ти врятований.

Глаша нахилилася до Сергія:

— Ми заберемо тебе звідси. Тримайся.

Водночас решта групи почала обшук приміщення. Організатори контрабанди намагалися чинити опір, але не мали шансів. Сніг приглушував крики, а техніка спостереження дозволяла координувати дії безпомилково.

— Затримання підтверджено, — пролунало у рації. — Двоє основних організаторів у руках.

Платон уважно дивився, як їх виводять з приміщення. Він бачив не лише злочинців — він бачив масштаб того, що вони організували. Величезна мережа контрабанди, підмінені товари, маршрути, що простягалися за межі міста. Все це тепер зруйновано, і відповідальні — за ґратами.

Глаша сіла поруч із Сергієм, обійняла його за плечі, поки його перевіряли на стан здоров’я. Його руки тремтіли, але він живий.

— Дякую, — сказав він тихо. — Я думав, що…

— Не думай, — перервала його Глаша. — Тепер усе закінчено.

Платон стояв на відстані, спостерігаючи. Його плечі напружені, але він не міг не зітхнути з полегшенням. Вони дійшли до кульмінації. Ризик був величезний, але результат — очевидний.

Сніг падав усе сильніше, змішуючи сліди на землі. Він покривав залишки хаосу, але залишав сліди успіху — відбитки черевиків, сліди машин, тих, кого затримали.

Глаша підвелася, дивлячись на Платона:

— Ми зробили це, — сказала вона.

— Так, — відповів він. — Але пам’ятай: це лише один вузол. Мережа може відновитися.

Вона кивнула, розуміючи, що війна ще не закінчена, але ця перемога була важливою. Сергій уже не в небезпеці, організатори — затримані, і світ, принаймні на якийсь час, повернувся у баланс.

— Підемо, — сказав Платон, і вони рушили до машини. Сніг осипався з плечей, перетворюючи ніч у білу ковдру, під якою можна було ховатися від минулого і бачити майбутнє.

Глаша посміхнулася перший раз за ніч.

— Хай ця ніч буде для нас маленькою перемогою, — сказала вона тихо.

Платон поглянув на неї, і між ними промайнуло відчуття завершеності — але не спокою. Сніг все ще падав, а з ним — нові шанси, нові виклики.

Вони піднялися в машину, і мотор ожив, розтинаючи тишу сніжного міста. Кульмінація була пройдена. Витривалість, ризик і холодна точність дій поліції та сміливість Глаши зробили своє.

Але детектив знав: історія ще не завершена.

Наступного ранку світ дізнається про порожні склади, підмінені вантажі й героїв, які діяли у темряві. А зараз — у цю ніч, під снігом — вони були на вершині власного успіху.

Перехоплення завершене. Кур’єр врятований. Організатори затримані. Але за горизонтом ще залишаються тіні, що чекають наступного кроку.