6. Витік інформації

Платон відчув це ще до того, як отримав підтвердження.
Не як думку — як тиск під шкірою. Як відчуття, що кімната стала меншою, а повітря — чужим.

Він стояв біля дошки з матеріалами справи, коли задзвонив телефон.

— Вони зняли склад, — сказав оперативник без вступу. — За годину до нашого приїзду. Камери — вимкнені. Охорона — інша. Наче знали.

Платон заплющив очі.

— Хто знав час виїзду? — спитав він.

— Тільки група. І керівництво.

Це слово повисло між ними, як тріщина.

Хтось зливає.

Перші сумніви були дрібними. Майже непомітними.

Запізніла перевірка. Документи, що зникли з теки й дивом з’явилися на місці. Камера, яка «випадково» не записала саме той часовий проміжок.

Платон списував це на втому. На передсвятковий хаос. На перевантажену систему.

Тепер усе склалося в чітку лінію.

— Вони рухаються на пів кроку попереду, — сказав він на нараді. — Не на два. Не на десять. Рівно настільки, скільки потрібно, щоб уникнути удару.

— Тобто це не зовнішній витік? — спитав хтось.

— Ні, — відповів Платон. — Це хтось ізсередини.

В кімнаті запала тиша. Та сама, небезпечна. Коли кожен дивиться на кожного й водночас відводить погляд.

Глаша дізналася про це не з офіційних слів.

Вона відчула зміну в Платоні.

Він став коротшим у фразах. Різкішим у рухах. Частіше перевіряв телефон, але рідше писав їй. А коли вони зустрілися ввечері, він не поцілував її одразу — лише обійняв, міцно, занадто міцно.

— Що сталося? — спитала вона.

— У нас витік, — відповів він без обхідних шляхів.

Вона завмерла.

— Наскільки серйозно?

— Настільки, що вони знають маршрути. Час. Імовірно — імена.

Глаша відчула, як холод повільно піднімається вздовж хребта.

— І моє? — тихо спитала вона.

Платон не відповів одразу.

— Ти — найгучніша точка, — сказав він нарешті. — Тому — так.

Перший сигнал з’явився тієї ж ночі.

Глаша прокинулася від сповіщення. Невідомий акаунт. Без фото. Без підписників.

«Гарне пальто. Пасує  тобі.»

Вона сиділа на ліжку, тримаючи телефон так, ніби він міг обпекти.

Пальто. Те саме, в якому вона була вдень. Червоне. Помітне.

Вони бачили її.

Глаша не відповіла. Зробила скриншот. Надіслала Платону.

Він передзвонив за тридцять секунд.

— Ти де?

— Вдома.

— Двері зачинені?

— Так.

— Світло?

— Увімкнене.

— Залишайся там. Я їду.

В його голосі не було паніки. Лише контроль. Але саме він налякав її більше за будь-які погрози.

— Це не просто залякування, — сказав Платон, коли вони сиділи на кухні. — Це демонстрація.

— Що вони знають, — кивнула Глаша. — І що можуть бути ближче.

— Саме тому ти маєш зникнути з публічного простору, — сказав він жорстко. — Хоча б на кілька днів.

— Ні, — відповіла вона одразу.

Він різко підвів голову.

— Глашо, це не дискусія.

— Це моє життя, — сказала вона спокійно. — І моя частина цієї справи.

— Твоя частина — бути живою, — відповів він.

Між ними повисла тиша, наповнена невимовленим страхом.

— Вони вже знають, що я не мовчатиму, — продовжила вона. — Якщо я зникну, це буде сигналом, що вони виграли.

— А якщо ти не зникнеш, це буде сигналом, що тебе можна зламати, — різко відповів він.

Він підвівся, провів рукою по волоссю.

— У відділку є хтось, хто передає інформацію. Я не знаю хто. А значить — я не можу гарантувати твій захист.

Ці слова вдарили сильніше за крик.

Наступного дня підтвердження прийшло зсередини.

Платон підкинув фальшивий маршрут. Неповні дані. Обмежене коло посвячених.

Через дві години склад «очистили».

— Отже, — сказав він, дивлячись на список тих, хто мав доступ. — Ми звузили коло.

Ім’я, яке він побачив, змусило його стиснути щелепи.

Не ворог. Не випадковий стажист.

Людина, з якою він працював роками.

Того ж вечора Глаша отримала ще одне повідомлення.

«Ти цікавіша, ніж здаєшся. Але не для цієї історії.»

А за кілька хвилин — відео.

Її під’їзд. Знятий здалеку. Камера рухалася повільно, ніби хтось насолоджувався процесом.

Глаша не заплакала. Вона вимкнула телефон і просто сиділа, слухаючи власне дихання.

Коли прийшов Платон, вона сказала лише одне:

— Вони хочуть, щоб ти обирав.

Він подивився на неї важко.

— Вони помилилися, — сказав він. — Я вже обрав.

Витік інформації змінив усе.

Розслідування перестало бути лише боротьбою з контрабандою. Воно стало грою на виживання, де кожен крок міг бути відомий наперед, а кожна помилка — останньою.

Платон більше не довіряв системі повністю.
Глаша більше не відчувала себе просто спостерігачкою.

Ставки зросли.

Тепер під загрозою була не лише правда — а й вони самі.