5. Склади

Склади не пахли святом.
Там не було гірлянд, мандаринів і передноворічного шуму. Лише холод, бетон і гул ламп, що робив тишу ще гучнішою.

Платон це любив. У таких місцях усе або є, або його немає.

— Почнемо з третього ангара, — сказав він, натягуючи рукавички. — Саме звідси вчора виходили підміни.

Глаша залишилася трохи позаду. Не з обережності — з уважності. Вона дивилася інакше: не на папери, не на пломби, а на дрібниці. На те, що не вписується.

Ангар виглядав зразково. Надто зразково. Рівні ряди коробок, маркування, що збігалося до цифри, пломби — цілі.

— Чисто, — кинув один з оперативників.

Платон не відповів. Він уже стояв біля палети, трохи відсунувши одну коробку.

— Подивіться сюди.

Вага.

— За документами тут побутова техніка, — сказав він. — А відчуття — як у текстилю.

Коробку відкрили.

Всередині були старі пледи. Згорнуті, як слід. А під ними — пустота.

— Це не просто підміна, — тихо сказала Глаша. — Це маскування.

— І не для разу, — додав Платон. — Система.

Другий ангар підтвердив перше враження.

Товар — не той. Частина коробок — з правильним вмістом, частина — «порожні». У документах усе сходилося. На папері вантаж ішов далі — за кордон. Офіційно. Законно. Без підозр.

— Їх не крадуть, — сказав Платон, переглядаючи накладні. — Їх міняють місцями.

— А справжній товар? — спитала Глаша.

— Їде іншим маршрутом. Без камер. Без обліку.

Вона присіла на край палети, дивлячись на нескінченні ряди коробок.

— Сергій був тут, — сказала вона раптом. — Він бачив це.

— Він міг просто побачити не ту коробку, — відповів Платон. — Або почув розмову.

— Або зрозумів, що його маршрут не збігається з паперами, — додала вона. — Кур’єри це відчувають.

Платон зупинився.

— Ти говориш так, ніби давно це знаєш.

— Я знаю людей, — сказала Глаша. — А це злочин, який тримається на людській звичці не ставити питань.

Третій склад був іншим.

Менше світла. Менше порядку. І значно більше охорони.

— Ось тут і ховається справжнє, — сказав Платон. — І ось чому Сергій став проблемою.

Усередині не було коробок. Лише ящики без маркування. Важкі. Закриті.

Один відкрили.

Металеві деталі. Техніка. Частини, які не мали перетинати кордон без дозволів. І точно не в таких обсягах.

— Це вже не дрібна контрабанда, — сказав один з оперативників. — Це маршрут.

Платон мовчки кивнув.

Маршрут. Слово, яке змінювало все.

— Це працює не місяць, — сказав він. — І не два.

— І не без прикриття, — додала Глаша.

Він подивився на неї важко.

— Саме так.

У машині вони довго мовчали.

Місто за вікнами готувалося до свята. Світло, реклама, обіцянки «нового року — нового життя». Контраст був майже болючим.

— Ти розумієш, що це означає? — спитав Платон нарешті.

— Так, — відповіла вона. — Що Сергій — не єдиний.

— І що той контейнер — лише верхівка.

Глаша зітхнула.

— І що це не закінчиться швидко.

Платон стиснув кермо.

— Саме тому я нервую, коли ти говориш про це в мережі.

— А я саме тому не можу мовчати, — відповіла вона. — Бо якщо це маршрут, то його зупиняють не папери. Його зупиняє шум.

Він різко загальмував на світлофорі.

— Шум убиває справи, — сказав він. — Вони ховаються глибше.

— Тиша вбиває людей, — відповіла вона. — Сергій — доказ.

Між ними повисла напруга. Не сварка — розбіжність світів.

— Я працюю з системою, — сказав Платон. — Навіть коли вона гнила.

— А я працюю з реальністю, — сказала Глаша. — Навіть коли вона страшна.

Світлофор перемкнувся.

Увечері Платон переглядав карту.

Лінії складалися в чітку схему: склади — перевалочні точки — кордон — далі. Все було продумано. Надто добре, щоб бути справою однієї людини.

— Це не злочин, — сказав він сам собі. — Це бізнес.

Телефон завібрував.

Глаша.

«Мені написали ще двоє. Кур’єри. Кажуть, бачили дивні підміни. Бояться говорити офіційно.»

Платон закрив очі.

«Це небезпечно.»

«Це вже небезпечно.» — відповіла вона.

Він не став сперечатися. Просто написав:

«Передай контакти. Обережно.»

Контрабандний маршрут більше не був абстракцією.

Він мав форму. Обсяг. Людей. Гроші.

І тепер — жертву.

Сергій Литвин перестав бути «випадковим». Він став точкою збою в добре змащеному механізмі.

А значить, цей механізм почне чинити опір.

І Платон, дивлячись на карту, вже знав: далі буде не пошук. Далі буде зіткнення.