Розділ 5

Саманта, прокинувшись, довго вагалася, перш ніж вийти з кімнати. Їй було ніяково, та й пояснювати матері Олексія, хто вона і що тут робить, здавалося надто клопітно й незручно — це звучало б, мов виправдання.

І хоч соромитися їй не було чого, Саманта все ж відчувала ніяковість від ситуації, що склалася. Коли ж вона нарешті набралася сміливості, то стала свідком словесної суперечки Олексія з матір’ю.

— Нікуди я не поїду. Не хочу! Знайомитися ні з ким не збираюся!

— Ну чому ж, сину? Може, вона тобі сподобається, і все складеться, як треба.

— Мамо, кому треба? — тяжко зітхнув Олексій, опускаючи плечі. Розмова його виснажила. — Припини знайомити мене з дівчатами. Я сам упораюся, без непроханих свах. До того ж… — він замовк.

У цю мить Саманті так стало шкода хлопця, що вона продовжила замість нього. Підійшла ближче, поклала руку йому на плече й трохи незграбно пригорнулася.

— До того ж у нього вже є дівчина, — мовила вона. — Тож я проти будь-яких знайомств.

Саманта мило усміхнулася й поглянула на спантеличену жінку, яка враз замовкла. Та дивилася на неї так прискіпливо, що Саманта аж спітніла під тим уважним «рентгенівським» поглядом.

— Сину… хто це? — насилу прошепотіла жінка.

Олексій швидко оцінив ситуацію, переосмислив її й підіграв напрочуд професійно.

— Мамо, познайомся. Це моя дівчина Саманта.

Він підтягнув її ближче до себе, міцно обійняв за талію, так що Саманті здалося, ніби їхні тіла зрослися. І дивно — їй не було ані незручно, ані противно. Навпаки, приємне хвилювання й тремор розповзалися тілом, торкаючись найвразливішого — серця.

Далі був сніданок. Святковий, із запахом кави, кориці та свіжої випічки. За вікнами мерехтіли гірлянди, а в домі панувало тихе новорічне тепло. Саманта допомагала жінці накривати на стіл, потроху знайомлячись із нею. Вона розповіла про себе зовсім трохи й доволі абстрактно — сама не знала, скільки триватиме ця романтична брехня.

Парочку вони зіграли бездоганно. Усмішки, погляди, ніжні доторки — усе виглядало настільки щиро, що матір Олексія остаточно повірила: син справді знайшов свою половинку і його вибір — вдалий.

— Знаєш, сину, йти нікуди не треба, — мовила вона з полегшенням. — Я сама навідаюсь до подруги й усе їй поясню.

— А як доїдеш?

— Твій хрещений відвезе. Він теж запрошений. Ми ж однокласниками були — давно не бачились. От і надолужимо. А ви поки побудьте удвох. Гадаю, знайдете, чим зайнятися, і без мене.

Саманта спалахнула, мов помідор на сонці. Хоч вона вже доросла дівчина, але такі прозорі натяки змусили її зніяковіти. Про себе ж вона усміхнулася: мати Олексія, мабуть, дуже хоче онуків. Єдиний син — її можна зрозуміти. Саманта відчула до жінки щиру симпатію й тепло.

— Вибачте, але мені вже час. Мене теж рідня чекає, — швидко мовила білявка. — Я, на жаль, не можу залишитися.

Мати Олексія лише розуміюче кивнула.

— Може, поїдемо разом після обіду? Все ж одне село.

— Ой, що ви, я знайду, як дістатися. Не хвилюйтеся. Краще добре відпочиньте, зустріньтеся з друзями. Про мене не думайте — все буде гаразд.

— Сину, ти ж теж їдеш? Саманту відведеш?

— Звісно! Візьму татову автівку — доїдемо з вітерцем.

Саманта ледве стрималася, щоб не вигукнути вголос: «Що?!» 

От що він творить?!

Та, попри обурення, вона змовчала, вирішивши поговорити з Олексієм віч-на-віч.

Дорогою до Очеретянок Олексій розповів про свій план. Мовляв, вона допомогла йому — тепер він допоможе їй. Довезе. Бо, по-перше, дівчині все одно треба було якось дістатися до сусіднього села, а по-друге, хіба погано, що він зіграє роль її хлопця? Сама ж казала, що увага до її особистого життя її дратує, а тиск батьків змушує уникати сімейних посиденьок.

— От і рішення. Хіба погане?

Саманта поглянула на Олексія, оцінила його з ніг до голови, потерла підборіддя й таки згідливо мовила:

— Не погане.

— Прийму за комплімент, — підморгнув він і зосередився на дорозі.

Попри негоду й стару автівку, вони доїхали швидко. Саманта й не встигла отямитися, як уже стояла вдома — серед знайомих облич рідних, поруч з Олексієм… своїм «хлопцем».

Батьки Саманти були здивовані, але задоволені. Племінники — у захваті, бо Олексій привіз їм невеличкі подарунки. Довелося заїхати до місцевого магазину — без презентів він категорично відмовлявся навіть переступати поріг. Отакий турботливий джентльмен. Його уважність і далекоглядність були їй неймовірно приємні. Він підібрав подарунок кожному — і це змушувало дивитися на нього, мов на принца з казки.

Сестра ж не вірила очам. Вона раз по раз розпитувала Олексія про їхні стосунки, підозріло приглядалася й навіть запитала, чи не актор він часом. Вона добре знала Саманту — та й справді колись думала про такий фарс, але Олексій погодився добровільно.

— Ні, не можу в це повірити. Щось тут не так! — не вгамовувалася сестра.

Саманта нервувала, а Олексій залишався спокійним. Він поклав руки їй на талію, ніжно притягнув до себе, заглянув у вічі й мовив:

— Гадаю, просто друзі чи актори так не роблять.

І ніжно, солодко поцілував її. Саманта від задоволення аж заплющила очі.

Навколо вирували шум і гам — святкові приготування, різдвяний стіл, сміх і гірлянди. І раптом:

— Сину?..

Олексій насилу відірвався від Саманти й здивовано промовив:

— Мамо?!

Довкола зібралися здивовані родичі.

— І знайомити не довелося, — тепло мовила мати Олексія, усміхнувшись батькам Саманти. — Упоралися без нас! Це, певно, доля.

— Та й як інакше? - погодилась мати Саманти.- Вона ж із дитинства в Олексія закохана. Кохання крізь роки — як романтично!

Дві жінки щасливо обійнялися.

Саманта не одразу усвідомила, що відбувається, і тихо зойкнула:

— Що?..

— Привіт, моя принцесо. Не впізнала? — Олексій ніжно поправив пасмо її волосся за вухо й прошепотів лише їй: — Я теж був і є в тебе закоханий. Ще малим мріяв одного дня з’явитися в твоєму житті, щоб твої очі більше не дивилися ні на кого, окрім мене. Будемо зустрічатися всерйоз? Не для гри — для нас і для того, що між нами буде.