Новорічний квиток у безкінечність: Двері, що пахнуть часом
Розділ 8. Романтика під нічним небом
Коли годинник пробив третю годину ночі, Назар запропонував:
— Ходімо на вулицю? Сніг припинився.
Вони вийшли на вулицю. Луцьк сяяв вогнями.
— Знаєш, Софіє, — почав він, дивлячись на зорі, — я все життя кудись поспішав. А сьогодні зрозумів, що час — це не ворог. Це просто простір, який треба заповнювати правильними людьми.
Софія підійшла ближче.
— Я теж завжди боялася запізнитися. А виявилося, що навіть якщо ти запізнишся на двісті років, головне — щоб поруч був хтось, хто схопить тебе за руку і скаже: «Ми спробуємо ще тисячу разів».
Вона підняла очі на нього. Назар повільно нахилився і торкнувся її губ своїми. Це був їхній перший поцілунок — тихий і надійний. У цей момент час дійсно зупинився, бо став для них двох неважливим.
#5575 в Любовні романи
#1976 в Фентезі
#511 в Міське фентезі
Відредаговано: 29.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
