Новорічний квиток у безкінечність: Двері, що пахнуть часом

Розділ 7. Гумор крізь магічну призму

Після вечері, коли мама пішла відпочивати, а Назар із Софією залишилися у вітальні, напруга остаточно зникла.

— Слухай, — Софія раптом засміялася. — Ти помітив, що той господар так і не взяв з нас гроші за «екскурсію»?

— Думаю, він заробив достатньо на тих бідолахах у черзі, — посміхнувся хлопець.

— А як щодо того аптекаря з майбутнього? — згадала Софія. — Він виглядав так, ніби хотів запропонувати нам вітаміни для омолодження на двісті років.

— Ага, і його окуляри... Я гадаю, що вони могли мали вбудований рентген.

Назар дістав пряник у формі зірки, розламав його навпіл і протягнув половину Софії.

— Тримай. Це останній артефакт подорожі. Смак минулого року. Найкращого року, бо я зустрів тебе.

Подобається

#5561 в Любовні романи
#1979 в Фентезі
#509 в Міське фентезі

Відредаговано: 29.12.2025