Новорічний квиток у безкінечність: Двері, що пахнуть часом
Розділ 6. Святковий вечір на дванадцятій частоті
Коли двері будинку Назара нарешті зачинилися, відсікаючи морозне повітря та привиди минулих епох, у коридорі запала тиша. Але в самому домі вирувало життя. Пахло запеченою куркою та картоплею.
— Мамо, я вдома! — гукнув Назар, знімаючи мокре від снігу пальто. — І я... я не один.
З кухні визирнула пані Ольга. Її очі округлилися, коли вона побачила сина — розпатланого, з розірваним пакетом пряників, а поруч із ним — незнайому дівчину.
— Назарчику, сину! Ми вже почали хвилюватися, — вона перевела погляд на Софію і вмить розпливлася в теплій усмішці. — Проходьте, діти, швидше до тепла.
Софія ніяково переступила поріг. Після стерильного майбутнього цей звичайний будинок здавався їй оазисом спокою. Тут на підвіконні дрімав товстий рудий кіт, а на ялинці висіли чудові новорічні іграшки.
— Ти як? — пошепки запитав Назар.
— Знаєш, — відповіла вона, — я тільки зараз зрозуміла, що «дім» — це там, де тебе не питають, з якого ти століття, а просто дають теплі капці.
#3192 в Любовні романи
#908 в Фентезі
#209 в Міське фентезі
Відредаговано: 29.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
