З Новим роком!

Вечір м'яко, мов пір’їнка, опустився на землю. Вулиці маленького містечка, що вилося золотистою річечкою вогників у долонях гір, наповнилися святковим гамірним натовпом. Сміх і радість лилися кришталевою мелодією, що сповіщала про майбутню урочистість.

Ось тільки Пол ще більше занурювався в поганий настрій та тривогу. Він уже кілька разів відвідував поліцію, знову обшукав місто, навіть розвісив оголошення.

— Хазяї магазину шоколаду! — раптом осяяло Джареда. — Він з родиною міг повернутися до кондитерської й забрати наших до себе. Ходімо туди.

— Гарна ідея, — погодився Еклз.

Так і вчинили. Пішли до магазину солодощів. Та яким було їхнє здивування, коли вони побачили, що до дверей кондитерської навіть доріжка не протоптана.

— Це справді дивно, — розвів руками Падалекі. — Бізнесмени не зволікатимуть напередодні Нового року з відкриттям магазину.

— Все пропало! — забив себе в груди Пол. — Мій синочок! Мій бідолашний Бен!

— Шефе, тримайте себе в руках, — бігав навколо нього Дональд.

— Треба щось робити! — Дженсен намагався придумати план дій.

— Але що? — спитав Падалекі.

— А що б зробили Дін та Сем?

— Знайшли б ще пару пригод на п'яту точку.

— Я серйозно.

— Думаєш, я жартую?

Пошуки не дали результатів. Єдине, кого вони знайшли на свою голову — це президента компанії «Хьонде» в ювелірному магазині. Пол став блідим, як крейда.

— Які люди! — зрадів Пак Сон Дже Дженсену та Джареду. — Ви ж…

— Так-так, ми ті, про кого ви подумали, — Еклз зобразив голлівудську посмішку.

— Неймовірно! — зрадів Пак Сон Дже. — Ви теж берете участь у новорічному шоу?

— О так! В мене особлива роль.

— Ви здатні дивувати! — поглянув на Маккензі. — Але у вас дещо втомлений вигляд. Хоч не захворіли? — ввічливо запитав. — Сподіваюся, це не вплине на святкування? Не уявляю, як ви зможете організувати шоу після такого вибрику погоди, але я завжди довіряв людям «Фейтвуду». Вони ще ніколи й нікого не підвели. Ви неймовірні. Тому з великим нетерпінням чекаю на новорічні дива та сюрпризи.

— Через негоду довелося внести корективи до сценарію. Сподіваюся, ви оціните, — втрутився Еклз. — Буде не так феєрично, але душевно. Обіцяємо.

— Чекаю з нетерпінням! До вечора!

— Треба було йому зізнатися, — взявся за голову Пол, коли президент «Хьонде» пішов далі.

— Ми його так вразимо, що він вік буде пам’ятати, — впевнено сказав Дженсен. — У мене ще жодна фан-зустріч не пройшла без успіху. Я б не став вам допомагати, але після того, що було між усіма нами цієї ночі… — розвів руками. — Я просто зобов'язаний!

— Не кричи, хай тебе люди не слухають, — прошепотів набік Падалекі, поглядаючи на всі боки.

— Почекаємо до вечора. Раптом вони всі з'являться на свято. Може, дійсно десь гуляють. Навіть не підозрюють, що ми так хвилюємося, — припустив Еклз, здивувавши Джареда.

— У тобі прокинувся здоровий глузд? — спитав він у товариша.

— У мені прокинулася жалість до цього П'єро, — вказав на Пола, що знову витирав сльози. — Пішли репетирувати! Мені потрібно ще кілька разів розкрутити планету пристрасті.

— Тільки стеж за її траєкторією, щоб не збила чого доброго. Ще покалічить, хто ноту тягти буде вночі? — порадив Падалекі.

— Не хвилюйся. У мене чітка орбіта, збити складно.

— Теж мені, астроном...

Так і вчинили. Повернулися до тимчасового офісу Маккензі та продовжили репетицію.

І ось годинник пробив десять. Пол ставав дедалі сумнішим і тривожнішим. Втішні промови на нього вже не діяли. Він почував себе приреченим.

На центральній площі поступово збирався веселий натовп мешканців та гостей міста. Все навколо мерехтіло сотнями яскравих жовтеньких лампочок. Магазини зваблювали цікавинками та смаколиками, атракціони — веселощами, а велетенська ялинка — затишком свята. То там, то там збиралися хористи та співали веселі святкові пісні. Душа в цьому місті тріпотіла, як пташка від казкової величі та чарівності.

Яскрава сцена теж замиготіла вогнями, закликаючи глядачів.

Перед нею були розставлені спеціальні столики, прикрашені новорічними іграшками та стрічками. Вони призначалися для гостей острову — представників компанії «Хьонде».

До Нового року залишалося дві години.

— Час починати, — повідомив Дональд, безглуздо кліпаючи очима.

— Зараз я їх порву! — підняв підборіддя Еклз, демонструючи впевненість у собі. — Готові? — оглянувся. — Де моя Венера?