Посиденьки біля каміна

— Раз нас усіх занесло сюди... — почав Ральф.

— І занесло всіх снігом, — із задоволеним виразом обличчя підколов його Дженсен, викликавши посмішку в Джареда.

— Точно! — вказав на нього менеджер «W&V» і підморгнув.

Не розгубився. Хоча він взагалі губився рідко.

— Пропоную передноворічну ніч прорепетирувати у тісному колі, — продовжив.

— Тісне коло — це добре. Люблю інтим, — Еклз теж не зупинявся, не дивлячись навіть на те, що бік його був побитий через постійні поштовхи ліктя Джареда. — Чого смикаєшся? Ялинку згадав? — тихо звернувся до друга.

— Не заважай людям знайомитись, — прошепотів Падалекі.

— А я що, не людина? Я також хочу знайомитися. Тут зібрався справжній інтернаціонал: італійці, іспанці, австрійці, китайці, корейці, японці, ми — американці. А китайці взагалі моє все. Особливо зараз. Тим більше, я не можу натішитися. Семе, вони знають нашу мову! — підняв палець.

— Слабо вивчити їхню?

— Я з тобою більше ялинки не прикрашаю.

— А тепер уяви, що вони чули тебе весь цей час, знаючи англійську.

Еклз глянув на друга, починаючи згадувати, що казав. Поступово на його обличчі почали з'являтися різні гримаси. Закінчився процес аналізу вигуком:

— Воу!

— Угу. І я про те, — хитнув головою Падалекі.

— Давайте познайомимося! — запропонував у цей час Ральф. — Почну з себе. Я...

— Мене, хто не знає, звуть Дін, — Еклз без особливого запрошення почав знайомство з себе.

Джаред, нахиливши голову, тихо прошепотів:

— Тебе звуть Дженсен.

— Але друзі називають мене Дженсен, — розсміявся Еклз, обіймаючи Падалекі, що вже трусився від реготу.

Це викликало і в інших сміх. Еклз викрутив ситуацію так, що вже за кілька хвилин усі слухали тільки його.

Один Пол сидів похмуріший за грозову хмару. Веселощі молоді лиш навівали на нього смуток. Взагалі-то він завжди був урівноваженим, життєрадісним і дуже гуморним чоловіком. Але коли його робили відповідальним за якусь справу, то все — напруга зростала, через що він робився, наче навіжений. Тоді було «весело» всім.

— Що ви такий похмурий, містере Маккензі? — підійшов до нього з чашкою гарячого чаю Тео. — Пригощайтеся. Я більше люблю, коли у вас веселий вогник в очах. Коли ви з менеджером Кімом гепнете по стаканчику й пісні заводите на весь «Фейтвуд». А це…

— Ану тихіше. Що ти молотиш? — зашепотів Пол, поглядаючи по сторонам. — Ще подумають, що я алкоголік. І менеджера Кіма підставляєш. Який же ти все таки вредний. Не даремно він тебе ганяє, як сидорову козу.

— Та перестаньте. Хто не гепає стаканчик у гарній компанії?

— Ти замовкнеш чи ні? Бо зараз випру з котеджу. Будеш в нірці з зайцями ночувати.

— Гаразд-гаразд, — хихотів.

А Пол знову тяжко зітхнув.

— Все пропало, — простогнав. — Репутація «Фейтвуда», Джорджа, моя…

— Чого це раптом?

— Закордонні зірки не можуть сюди дібратися. Гості компанії «Хьонде» застрягли тут. І так через заметіль їм не весело, так ще й Новий рік накрився мідним тазом. Хто виступатиме? Я був би радий врятувати шоу, але і його нема про що знімати. Почуваюся розчавленим цим снігом. Загиблим у льодовиковому періоді мамонтом!

— Батьку, не починай. Давай просто відпочинемо, — заспокоював його Бенджамін. — «Фейтвуд» уже працює над тим, щоб в Норайо більше не було отаких незручностей через сніг. Будуть облаштовані генератори й інше необхідне обладнання. Такий снігопад у цих краях дуже велика рідкість. Буває. Форс-мажор. А як залагодити все перед компанією «Хьонде», ми обов’язково придумаємо. Вони нормальні люди.

— Давайте я вам зіграю! — запропонувала тим часом Елісон, побачивши в кутку стару гітару.

— Оце правильно! — підтримали її.

— Краще пісню послухай. Люблю, як вона співає, — у Бенджаміна враз змінився погляд, коли поглянув на співачку.

— Треба ж таке, який одразу став. А на батька начхати, — піддів його Пол.

— Дай послухати, — кинув йому син.

Той аж рота розкрив, та вже цього разу промовчав.

— Я буду басом, — сказав Дженсен.

— Давай ти помовчиш, — запропонував Падалекі.

— Навіщо?

— Бо якщо ти будеш басом, то чути буде лише бас, — пояснив Джаред.

— Ти вбиваєш у мені порив новорічної доброти та чуйності. Я хочу отому он мамонту депресняк зняти. Мій голос зцілює.

— Хворі кидають милиці й біжать хто куди?

— Зам'яли.

— Зам'яли.