Замело

Ранок був... Сніжним? Ні, ранок був не просто сніжним, а по вуха заметений снігом. У прямому розумінні слова. Вночі була така сильна хуртовина, що Норайо опинилося в зимовій ваті на кілька метрів углибину. Адміністрація міста била на сполох. Через негоду цивілізація пшиком розчинилася в повітрі, залишивши мешканців в умовах кам'яного віку. Почалися проблеми зі світлом, опаленням, комунікаціями.

Піднялася паніка. Щоправда, зіркові туристи з «Фейтвуду» приєдналися до неї пізніше. Значно пізніше. Десь аж в обід, коли зволили прокинутися після нічної міні-вечірки. До цього часу міські двірники уже змогли вибралися назовні й почали копошитися в снігу.

Першими прокинулися Джеррі та Матео. Обидва у піжамах виперлися на балкон і почали сонно потягуватись. Тео ліниво почухав живіт і, прицмокнувши, звів брови, дивлячись на снігову рівнину й схожих на мурах двірників з лопатами. Задумався. Потім глянув на Джеррі, який безтурботно усміхався й з романтикою в очах дивився на чисте небо.

— Слухай, — пробасив Тео. — Тобі ніщо дивним не видається?

— Ні, — розкривши рота, витріщився на літаючих горобців. — Пташки, сонечко світить. Краса!

Матіас важко зітхнув, зрозумівши, що з Джеррі говорити марно. Повернувся в кімнату й, обравши першого, хто трапився на шляху, — а це був Ральф, — виписав йому під зад.

— Вставай, хвате дрихнути! — заволав Тео.

— Пішов геть... — промимрив менеджер і з головою заліз під ковдру.

Тоді Матіас, чухаючи скуйовджену потилицю, почав шукати іншу жертву. Усі заснули на підлозі, кого де сон застав. Тому вільно пересуватися кімнатою було вкрай важко. Співак став на карачки й, наступаючи на тих, хто траплявся йому на шляху, почав шукати Ніко.

— Жук, ти де? — забухтів він хрипким, осиплим голосом. — Жук!

Від його рухів постійно хтось скрикував і сонно обурювався.

— Жук! — пробасив голосніше. — Ось ти де, мій рідний, — поліз обійматися до Ніко, знайшовши пропажу.

Модник скривився й почав мляво відбиватися від приставучого напарника.

— Жучара, вставай! — забубонів Тео товаришу прямо у вухо.

Ніко сердито виписав другу по потилиці.

— Це було брутально, — посміхнувся Матіас і почав наспівувати мелодію їх старої пісні: — Ла-ла-ла-ла, тра-та-та-та-та-та-та! Та-та-та-та-та-та! Та-та-та-та! Go, go! Ла-ла-ла! Га!

— Та пішов ти! Яке ж надокучливе! — брикнув модник і штовхнув Тео.

Той, регочучи, повалився на Томаса. Хто добре був з ним знайомий, знав, що будити його таким чином небезпечно. І Тео відчув це на собі — Том з усією любов'ю заїхав йому коліном по п’ятій точці. Співак вигнувся й загорлав, як бізон у шлюбний сезон.

— Чосонський пеньок! — схопився на ноги й витріщився на Томаса. — Дивись, куди цілиш! Це моє найуразливіше місце ще з дитинства!

Ніко все ж таки прокинувся. Його трясло від тихого сміху.

— Жук, — Тео знову поліз до нього.

— Що ти хочеш? — виліз із укриття модник. — Мало дісталося за подвиги? Чи тобі ще орден у чоло вліпити?

— Ніко, там на вулиці відбувається щось дивне.

— Слони літають?

— Я правду кажу.

— Тобі вірити небезпечно для здоров'я.

— Я тобі колись брехав?

— Регулярно.

— Ні, не так часто. Не треба.

— Тео, займися чимось корисним.

— Хлопці! Ми всі пропали! — почувся крик на балконі.

Здається, Джеррі, нарешті, розгледів причину тривоги Матіаса.

— От бачиш. Нарешті, розплющилося третє око, — зауважив Тео. — А ти не сприймаєш мене всерйоз.

— Нам кінець! — забіг у кімнату Джеррі.

Правда крик про допомогу не знайшов відгуку. Інші продовжували спати на підлозі в позах, як на античних фресках: ноги в різні боки, голова профілем, поворот тулуба під різким кутом і так далі.

— Джеррі, коли тигр тебе злопає, ти зрозумієш це, тільки опинившись у його шлунку? — поцікавився Тео.

— Що робити?!

— Та що там таке? — Ніко вирішив сам подивитися, що так схвилювало цих двох.

Реакція була оригінальною. Модник гикнув, повернувся до спальні й, наливши собі в склянку соку, випив залпом. Мовчки сів у крісло й закутався в плед.

Тео хихикнув.

— Не витрачай всі запаси. Може, ми тут надовго, — кинув другові.

— Братусику, давай прощатися, — Джеррі зі сльозами поліз до Томаса, що й далі спав. — Пробач за все! Я тебе люблю!

Він так міцно вчепився в красунчика, що той не зміг відбрикнутися за звичкою. Тео скоса поглядав на сцену драми. Слів не знайшов, щоб оцінити її вголос.

Раптом у двері хтось постукав. Матіас зітхнув і неквапливо пішов відчиняти.

— Напевно, з лопатами прийшли, — хихикнув він у бік Ніко, який досі сидів мовчки.