Похід за смаколиками

Потихеньку підповзав вечір. Разом з ним і Джеррі до готелю. Задубілий від холоду, бо вискочив без куртки й шапки, посинів і на пару сантиметрів став нижчим на зріст, бо згорбився, ніби старість на плечі впала. Здавалося, і кістки крижаними стали.

Вечір прийшов не сам. Він притягнув за собою повітряний сріблястий шлейф сніжинок, яким вітер, що посилювався, загортав невеликі будиночки містечка.

Дві музичні групи та їх друзі, повечерявши в затишному кафе готелю, зібралися в номері «КейБі» — найбільшому та найширшому. Довго думали, чим зайнятися, поки Брендон не запропонував почитати казку.

— Тобі не соромно з твоїм 181 сантиметром зросту таке пропонувати? Нам все ж таки вже трішки більше двадцяти років. Які казки? — легким рухом пальця Том-красунчик поправив своє волосся. — І де носить зубатого? — буркнув під ніс, дивлячись на годинник.

Без брата йому було нудно.

— Так Новий рік післязавтра, — усміхнувся Брендон-добряк. — Хочеться чогось такого затишного, домашнього. Вам ні?

— Угу… — Томас оглянув товариша з ніг до голови, оцінюючи його піжамний вигляд. — Тоді, може, запропонуєш ще у маскарадні костюми переодягтися?

— А це гарна ідея! — пожвавішав Ральф, якому головне, щоб було весело.

— Я зараз пожартував, — суворо глянув на нього «кенгуру».

— А я ні, — менеджер «W&V» уже потирав руки. — Хто ким буде?

— Ти — бурулькою, що звисає з балкона, — брови Тома поповзли до перенісся.

— Я тоді світлячок, — обхопивши руками обличчя, жартівливо приєднався до ідеї Ніко.

— Жуком? — здивувався Матео.

— Світлячок — це не просто жук, — зробив йому зауваження напарник. — Світлячок світиться, і це красиво!

— Хай там що, але це жук.

— Розумію, що перериваю дуже глибоку за змістом дискусію, — втрутився Ральф і звернувся до Ніко: — А чим світити будеш? — ледве стримував сміх.

Міланський модник не одразу знайшов, що відповісти, зате інші допомогли.

— Можна вставити лампочку, — запропонував Том, підпилюючи нігті.

— Перепрошую, куди саме? — уже валився зо сміху Тео.

— У гаряче місце, щоб світити почала.

— Я так розумію, не у вухо, — підсміювався Ділан.

— Ральф, що за питання?! — Ніко стукнув менеджера подушкою.

— Гаразд, гаразд! — ржав той, як кінь. — Обмотаєшся гірляндою.

— А чому б і ні? Так і зроблю! Є заперечення? — ще раз лупнув Ральфа по спині.

— Та що ти? Я тільки «за». Обмотуйся. Тільки дивись, щоб не замкнуло.

— От зараза… — Ніко вже й сам не стримував сміх і ще раз стукнув вредного менеджера. — Хто я?

— Світлячок, — гиготів Ральф, прикриваючись руками.

— Не чую.

— Світлячок!

— Що?

— Світлячок! Моднявий, величезний нью-йорський, з родовитим міланським корінням, жю-ю-юк!

— А ти будеш папугою, — розпорядився Ніко.

— Мені ця роль не личить.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки личить. Прямо твоє друге «Я».

— Хочу бути тигреням.

— Я сказав, папуга!

— Гаразд! Нагородила ж доля підопічним...

— Ще слово й гратимеш роль торшера.

— Краще будь папугою, — весело порадив Ділан. — Ти Ніко знаєш. Не дратуй.

— Ви не проти, якщо я буду білочкою? — запитав усміхнено Шон.

Всі, хто знаходився в номері, поглянули в його бік.

— Ру… руденькою… такою… Чого ви? — розгубився хлопець.

— Пропоную радикальній партії «W&V» закрити свою фракцію! — Томас підійшов до дзеркала й почав вкотре зачісувати волосся. — Ще трохи й цей готель можна буде називати зоопарк.

— Це тільки мені здається чи хтось шкребеться в двері? — раптом прислухався Ессен.

Не одразу вдалося позакривати всім роти. Але як тільки настала тиша, всі виразно почули, як за дверима дійсно хтось вовтузиться.

— Що це таке? — округлив очі Шон, притулившись до Ділана.

— Може, Санта з мішком подарунків? — припустив Ральф.

— А не ранувато? — почухав потилицю Брендон.

Несподівано у Томаса змінився вираз обличчя, і він рвонув до дверей. Розкривши їх, з хвилюванням озирнувся й побачив біля стіни брата. Той скрутився бубликом й цокотів зубами. Том, забувши про свою грацію та «породу», підбіг до Джеррі й завалив запитаннями:

— Що з тобою? Де ти був? Чому так довго? Та ти ж, як бурулька! Захворіти хочеш? Ой, леле, які руки крижані… Мати б тебе зараз огріла чимось по балді дурній. Чого вибіг роздягнений?! — почав розтирати пальці потерпілому.

Решта друзів переглянулися. На обличчях з’явилися добрі усмішки. Як би брати не чубилися, та один за одного були горою. Ніко зателефонував і попросив принести в їх номер гарячого чаю з лимоном.