Ще одні гості Норайо

— І давно тут скануєш? — підморгнув Дженсен симпатичній дівчині, яка проводила реєстрацію в аеропорту острова Фейт.

Вона кокетливо поглянула на нього й усміхнулася. Джаред стояв поруч і спостерігав за шкідливим котом, який підбивав клинці до незнайомки.

— Може, ввечері кудись завіємось? — муркотів далі Дженсен.

— Та що ти? — розіграв подив Джаред.

— Не заважай, — кинув товаришу. — Це мій друг, — пояснив дівчині.

— Я знаю, — прикусила пухкеньку губку.

— Звідки? — Дженсен перейшов на шепіт, навалившись на стійку.

— По телевізору бачила.

— Слу, Семе, нас по телику показували! Це коли? — витріщився на товариша й завмер, бо той суворо свердлив його поглядом. — Що цього разу не так?

— Я — Джаред, — уточнив хлопець про всяк випадок.

— Правда? — зробив для себе відкриття Дженсен і трохи підвис, намагаючись зібрати думки в купу.

Новорічна ялинка знову давалася взнаки.

— Юначе, не затримуйте чергу! — почулося з натовпу.

Дженсен зміряв поглядом старушенцію карликового зросту.

— Ви мене не впізнаєте? — з викликом запитав він.

— Не заводься, — прошепотів другові Джаред.

— Нас показували по телику, а вона каже: «Не затримуйте чергу», — передражнив стареньку.

— Якщо тебе показували по ТБ, то всі мають терпіти твої вибрики? — розгнівалася вона.

— Семе, які вибрики? — скривився Дженсен і, забравши документи, розмашисто пішов геть від термінала, забувши про симпатичну незнайомку.

— Я не Сем! — кинув навздогін Джаред.

— А пика Сема, — зауважив, обернувшись, Еклз. — І не сперечайся. Ходімо. У мене страшенно розболілася голова.

— У тебе що, місячні?

— Ні, Джареде, я вагітна! — знову озирнувся й розвів руками.

— Чи не від мене випадково?

Він сказав це досить голосно, через що люди навколо почали озиратися.

— Оце так! Хлопці, ви теж приїхали сюди відпочивати? — почулося десь поряд.

Джаред звів брови й поставив другу німе запитання: «Хто це?». Той лише знизав плечима.

— У вас репетиція? — з натовпу виринув Аарон Ешмор. — Привіт, бро!

Він сам потиснув руку Джаредові й посміхнувся Дженсену.

— Агов! Яким вітром? — Падалекі розіграв привітного старого знайомого. — На курорт чи по роботі?

— А ви?

— На курорт.

— І я! — така радісна відповідь Дженсену не сподобалася.

Він три місяці мріяв про цю подорож, бажаючи загубитися подалі в горах, щоб ніхто його не чіпав. А тут «щастя» привалило.

— На який?! — в один голос запитали друзі, чим спантеличили Аарона.

— Які ви раді мене бачити… — зніяковів він, здогадуючись про причину питання. — Я приїхав до товариша. Він запросив на Новий рік в Кійомі.

— О, то ти в столиці святкуватимеш! — зрадів Падалекі.

— Так. Тому ми пересікатися не будемо.

— Ох! Мені так шкода! — розвів руками Джаред. — Ми могли б так добре провести час разом!

У Дженсена одна брова поповзла вгору.

— Тоді з наступаючим! — Падалекі притяг до себе знайомого й міцно обійняв.

— І вас, — видавив із себе посмішку Аарон. — Не буду вам заважати. Бувайте!

— Ти на вірному шляху, — з глузуванням зауважив Джаред, вказавши на Аарона двома пальцями.

— Щасливої дороги! — махнув йому Дженсен і, коли той пішов, спитав: — Що це за скотч?

— Скотч?

— Чого він липне?

— Я взагалі-то знімався з ним в «Різдвяному котеджі».

Дженсен з підозрою глянув на друга.

— Це було пристойне кіно, придурок! — тепер Джаред взяв естафету до виходу.

— Чого він так нервує? — знизав плечима Дженсен. — Я просто припустив. Зараз таке життя, мало що могло трапитися… в котеджі... - пішов слідом за другом.

До Норайо їхали мовчки й у різних кутках автобуса. Обидва так дістали один одного, що бачитися поки не було бажання. Але довелося, коли водій оголосив, що треба висаджуватися.

— Пробачте, але на дорогу впало дерево. Доведеться вам далі йти пішки, — сказав він, вказуючи на перешкоду, з якою вже поралася аварійна служба. — Тут недалеко. Лише спуститися вниз схилом.

Пасажири висипалися з автобуса й попрямували засніженою дорогою у бік міста.

— Як гадаєш, чому впало дерево? — якось неоднозначно запитав Дженсен у друга, вирішивши першим перервати мовчанку, котра, щиро кажучи, почала його напружувати.