Розділ 14. Ліадіс. Розмова з батьком

Ліадіс.

– Ліадісе, сину, проходь! – промовив реєрі Нердморр, коли я з’явився на порозі його кабінету. Батько щось занотовував у товстій книзі архівних звітів, але побачивши мене закрив її та протягнув руку, запрошуючи сісти.

– Дякую, – я вмостився у кріслі та подивився на нього. Знаю, він чекає на розповідь, але я не наважувався почати розмову першим.

– Як минув день? Ти голодний, мабуть? Може, замовимо вечерю прямо сюди, бо чесно кажучи я навіть не спускався на обід – завал з паперами, адже електронні девайси не працюють через заметіль та відсутність зв’язку, навіть, галактичного немає. Останні кілька годин ми не можемо отримати інформацію по ситуації у найбільш віддалених регіонах Етел’яру. І сьогодні, мабуть, вже не вдасться, – він повернув до мене ноутбук, що стояв перед ним. На чорному екрані лише крутився синій значок пошуку зв’язку. Звісно, снігопади часто викликали перебої зі зв’язком. Але ми навчилися використовувати супутникові рації, але сьогодні й вони дали збій.

– У нас якісь проблеми? – напружився я. Мені було відомо, що останні кілька місяців державі доводилося витрачати кошти на оновлення теплопостачальних послуг на виробництвах та зимових садах, адже одразу кілька котельних вийшли з ладу. Також були випадки лісоповалу. Але всі ці ситуації складно назвати позаштатними…

– Все під контролем, Ліадісе, – батько ледь помітно всміхнувся. Імператор не налаштований був ділитися інформацією. Я це відчував, тому не наполягав, адже знав, що зараз не час. Якщо він каже, що все під контролем, то нічого надзвичайного не сталося. Інакше я б вже знав.

Реєрі Нердморр підняв слухавку телефонного апарату, що примостився з правого кутку стола. Він слугував для внутрішнього зв’язку в замку. Імператор замовив вечерю та попросив не чекати його у залі, а принести страви на двох у його кабінет.

– Давай краще перейдемо до наших гостей. Вони зараз наш найбільший клопіт. Є щось про що я повинен знати? – батько прискіпливо подивився на мене.

– Як й всі попередні експедиції – всі бачать лише монети та статки у наших горах, – почав я. – До самого Етел’яру їм глибоко байдуже. Хіба що є одна особа. Вона досить цікава дівчина. Христина. Розумна, але трохи наївна. Вона помітно виділяється поміж інших…

– І вона вже встигла побачити щось незвичайне? – подався вперед Нердморр, наче відчув мої думки, які я старанно приховував зараз від нього.

– Вона спробувала переплисти наше термальне озеро. Втім, не лише вона, ще один парубок. Йому це вдалося, до речі. А от дівчину духи не пустили на той берег, її затягнули під воду…

– Що? – нахмурився Нердморр. – Сподіваюся, вона не постраждала?

– Ні, я вчасно помітив та врятував її. До того ж це моя провина. Я першим перетнув озеро, хотів скласти на неї враження…

– Дивно, що вони вирішили її втопити, – замислено проговорив імператор. – На дні того озера немає нічого цікавого, наскільки нам відомою. Чим вона могла їх налякати?

– Мені теж цікаво. Не схоже, що вони хотіли втопити її. Вона розповіла про камінці, що розсипаються в руках на пісок…

– Та невже? – Нердморр виглядав наляканим.

– Звісно, я пояснив, що вона бачила кристали сірки. Це єдине, що прийшло мені в голову.

– Але це не сірка. Ці камінці… – почав говорити імператор, але я перебив його.

– Тобі добре відомо, що Мерехтливі Вогники ніколи не звітують про свої рішення та вчинки, – зітхнув я. – Ми ніколи не дізнаємося навіщо вони показали їй ці камінці.

– Однак, вони ніколи не помиляються в чужинцях. Якщо вони зробили спробу її втопити чи то показати щось на дні озера, то може, варто до неї пильніше придивитися? – не вгамовувався батько. – Вона може становити загрозу нашій планеті?

– Або навпаки допомогти нам.

– Ти впевнений? – імператор уважно розглядав мене, але я тільки кивнув у відповідь.

– Тільки б зрозуміти чим саме вона зацікавила наших духів. Звісно, я придивлюся за нею, до того ж сама дівчина виявляє до мене симпатію. Але я не думаю, що вона може чимось нам загрожувати.

– Що ж, тоді пильнуй за нею. А що до їхніх планів з будування курорту? Ще не відмовилися від цієї ідеї?

– Ну, не вони перші, й не вони останні. Ти ж знаєш. Та й минуло дуже мало часу. Зараз це лише перші враження, що купа снігу, який майже ніколи не тане – можливість для зимового курорту й заробітку. Якби це було так легко, як здається, то Етел’яр вже давно був би відомим на всю Галактику курортом, – відповів я.

В цей момент у двері постукали:

– Ваша Величносте, вечеря! – роздався голос лакея.

– Заходьте, – дозволив імператор й нам довелося на деякий час припинити розмови.

– Добре, що ти про це досі пам’ятаєш, – продовжив імператор, коли слуги, розставивши на столі страви, покинули приміщення.

– Ну, про це складно забути, – повів плечима я. – Але я не можу зрозуміти тебе – навіщо ти граєш в ці ігри та постійно приймаєш експедиції з різних планет, якщо знаєш, що всі ці проєкти нездійснені?

– Ліадісе, вкотре наголошую, що всі ці науковці з різних планет вносять чималий внесок у розвиток та дослідження Етел’яру. Часом вони мають обладнання, яке нам невідомо, вони приносять технології, яких ми не маємо. Нам багато чого стало в нагоді. Той же зв’язок, до прикладу. Й перекладачі зі штучним інтелектом, здатні розуміти тисячі мов з різних галактик. Та й чому б дійсно не спробувати побудувати якісь зимові центри розваг. Нам це піде лише на користь. Може, ще й дійсно цим землянам вдасться те, що не змогли досягти інші раси.