Розділ 9. Купання в озері

У будиночку було лише два приміщення – одне для чоловіків, інше для жінок. В кімнатах було просторо – стояли стільця, стіл та вішаки. Тут дійсно зручно було перевдягатися та залишити речі у спеціальних шафках. Також я помітила й душові кабіни. Відчувалося, що все зроблено з турботою до інших. А ще було дуже чисто.

– Христинко, ти чого з самого ранку на людей кидаєшся? – звернулася до мене Ніна.

– Ти ж сама бачила, він перший почав, – подивилася на дівчину. – Еміль взагалі розійшовся ні на жарт. Його ревнощі безпідставні. А ще мені соромно перед Ліадісом за таку поведінку. Тим більше, що ми з ним просто друзі.

– Й справді, – підтримала Анжея. – Ніно, ти як дипломат, поговори з хлопцем. Попроси його тримати емоції про собі.

– Я спробую, – буркнула дівчина. – Але й вас прошу не створювати конфліктів з реєрі та не влаштувати при них розбірки. Нам потрібно, щоб вони погодилися на співпрацю, а зайві конфлікти можуть їх налякати.

– Добре-добре, – втрутилася Джун, – а тепер ходімо розслаблятися.

Японка першою рушила до дверей. Поверх купальника вона тільки-но накинула рушника.

– Лячно якось на такий мороз виходити в одному купальнику, – проговорила я.

– Не дрейфь, Христинко! Мені дід розповідав, як він в ополонці у хрещенські морози купався, – посміхнулася Ніна. – А ті джерела гарячі.

– Я в гарячих джерелах купалася в наших Карпатах, тільки на вулиці не було морозу.

– Так, все пішли, годі балакати. Часу на все не вистачить, – дівчина взяла мене за руку та потягнула за собою.

Виявилося, що з іншого боку будиночка були спеціальні сходи що вели прямо до води. Вони виявилися теплими, схоже, якимось чином їх підігрівали, щоб сніг не вкривав їх й не заважав спускатися.

Я хутко здолала кілька метрів до озера й коли мої ноги занурилися у гарячу воду, глибоко видохнула. Контраст температур води та повітря приємно бадьорив – я зайшла у воду по пояс та влаштувалася на спеціальному камені, що стирчав під водою.

– Як бачиш, мороз не заважає купанням, – посміхнулася Анжея, що сіла поруч зі мною.

– Відчуття дійсно приємні. Вода дуже м’яка та прозора – лише подивись – кожен камінчик можна розгледіти.

– Вода не тільки м’яка, іноді вона влаштовує справжнє природне джакузі, – роздався над моїм вухом знайомий чоловічий голос.

– Це як? – обернулася на Ліадіса, що опинився поруч. Мій погляд мимоволі зупинився на широких чоловічих грудях. Його шкіра дійсно була світлою, на мить здалося навіть, що вона виблискує під променями сонця. Волосся було вже трохи вологим й деякі прядки вкрилися крижинками. Але чоловіка це, здається, не бентежило.

– Вода в цьому озері насичена різними мінералами, й час від часу починається процес бурління. Під водою у певних місцях знаходяться підводні ключі, в яких накопичується енергія й час від часу починається процес виверження, через нього на поверхні з’являються бульбашки та хвилі.

– Ух ти! А ми зможемо це побачити сьогодні? – процес, що описав мені реєрі нагадав діяльність підводного вулкана, але, можливо, тут ці процеси проходили інакше, або просто мешканці Етел’яру достеменно не знали всіх подробиць.

– Навряд, – покачав головою Ліадіс.

– Ну ось, – я зітхнула, мені хотілося на власні очі побачити незвичне явище.

– Але не засмучуйся, – посміхнувся реєрі. – У тебе ще буде час побачити це. До того ж, я маю намір показати вам всім не одне природне диво Етел’яру. Нам є чим пишатися та здивувати вас, гості з планети Земля.

З цими словами чоловік повністю занурився під воду та поплив до іншого берега. Спочатку я бачила його, але десь на середині озера чоловік зник з поля зору, і я розхвилювалася, що з ним могло щось трапитися. Може, дихання не вистачило?

– Христя, з тобою все гаразд?

– Що? – перепитала я та перевела погляд на Анжею.

 – Ти вже кілька хвилин дивишся на середину цього озера. Ти там примару побачила?

– Там був Ліадіс. А тепер немає, – тихо промовила я та знову поглянула на середину озера. Але нікого не побачила. Натомість виявила цього нестерпного реєрі на протилежному боці озера. Він дивився прямо на мене та зухвало посміхався.

– Він немов риба у воді. Навіть не подумала б, що в сніжному царстві є такі спортивні чоловіки. Він швидко здолав цю відстань, – продовжила мовити моя американська подруга. – Мій Майкл взагалі води боїться, хоч народився та виріс біля океану.

– Отакої! Я думала, що зараз вже кожна людина вміє плавати – стільки різних курортів та можливостей, – протягнула я. – Емілю, а ти плавати вмієш? – звернулася я до німця, що влаштувався неподалік нас.

– Авжеж, хочеш перевірити? – хлопець вигнув одну брів.

– А давай! – раптом в мене прокинувся азарт. Та й нудно було просто так сидіти у воді. Хотілося розім’ятися.

– Давай до того берега! Тільки, щоб цікавіше було, пропоную заплив на бажання.

– Бажання? – поглянула на нього.

– Ну так, хто виграв, той загадує, хто програв – виконує. Анжеє, Річарде, ви свідки домовленості, – звернувся Еміль до наших друзів, що були поруч.