Розділ 5. В палаці Імператора

Це був цілий ансамбль з високих напівкруглих веж, що гармонійно з’єдналися в одну фортецю. Вершину кожної вежі прикрашала яскрава срібна зірка.

Здавалося, уся споруда дійсно створена з льоду. Я торкнулася стіни замку. Провела вздовж неї рукою. Дивно. Вона не була холодною. Що ж то за матеріал такий?

Реєрі товкнув дерев’яні ворота, увівши перед тим якийсь код на цифровій панелі. Вони тихенько відчинилися, і всі ми опинилися у затишному внутрішньому дворику. Тут було дуже тихо. Жодного охоронця.

Ліадіс ще раз обвів всіх нас поглядом й рушив вперед до головного входу в замок. Високі двері з темної породи дерева з кованою головою дракона у центрі. Реєрі торкнувся цієї голови, й двері знову тихо відкрилися, запрошуючи всередину.

Ми опинилися в просторому приміщенні. Тут майже все було білим. Великий арковий хол, з колонами та справжнім зимовим садом! Високі зелені рослини займали більшу частину. Я з подивом розглядала ці інопланетні квіти у горщиках та вазонах – різних форм та розмірів. Деякі з рослин обвівалися навколо колон, деякі дивували кольором та формою. Проте ніякого різкого аромату не відчувалося – дуже ніжний та тонких запах, що вірував у повітрі.

Килимкова зелена доріжка на підлозі вела до мармурових сходів, що починалися через декілька метрів навпроти нас.

На нас чекали. Декілька швейцарів кивком голови привітали нас та допомогли роздягнутися й зняти верхній одяг.

– Вітаю у замку імператора, Поважного Реєрі Нердморра, – промовив Ліадіс. – Перед тим як ми потрапимо на званий обід до нашого імператора, прошу дотримуватися певних правил. По-перше, спочатку вислухайте все, що каже реєрі Нердморр. Вступати в діалог під час його промови заборонено. По-друге, просимо дотримуватися дистанції та не підходити ближче ніж на два метри до Поважного Реєрі Нердморра. По-третє, кожному з вас буде надана можливість представити свій проєкт. Розказати про те, що і як ви плануєте впроваджувати. Окрім імператора на обіді будуть також й інші реєрі, зокрема я, наші технологи та космічні дослідники, експерти з будівлі споруд та інших приміщень в арктичних умовах. Всі ми згодом й ухвалимо остаточне рішення щодо будівництва тут курорту… – я слухала його промову, й одночасно вивчала інтер’єр інопланетного замку.

– У вас буде можливість оглянути замок та вивчити наш зимовий сад, – Ліадіс подивився прямо на мене, оскільки я знову задивилася на незвичну для Землі рослину – довгий широкий зелений стебел із широким жовтим листям у червону крапинку та дрібними чорними ягідками.

Я тут же кивнула, знову перевивши погляд на реєрі. Але як же тут цікаво! Шкода, що часу в нас на знайомство з новою планетою не так вже й багато.

– Я протягом всіх днів вашого перебування буду поруч. Тож, не бійтеся потрапити у незручне становище. Питайте про все, що вам не зрозуміло! Ми не кусаємося. Всі реєрі зазвичай охоче йдуть на контакт й раді знайомству. Чутки про нових прибульців з іншої планети вже поширилася по всій нашій невеликій території. До речі, місто, де ми зараз знаходимося, вважається столицею та має назву Нугрім. Все зрозуміло? Є питання?

– Зрозуміло, – відповів за всіх Сержіо.

Звісно, ми всі погодилися з умовами Ліадіса, та й іншого вибору все одно не мали. Нам потрібно було якось виживати тут, на Етел’ярі, тому їхні правила та закони нам залишалося лише прийняти.

– От й добре, – посміхнувся реєрі. – Прошу за мною. – Ліадіс знову дуже уважно подивився на мене. Аж ніяково стало. Я поспішно відвела погляд та звернулася до Анжеї, поруч з якою стояла.

– Гарний тут сад, чи не так?

– Так, дуже, – дівчина схопила мене за руку. – Давай триматися разом. Мені не подобається, що той реєрі так на тебе дивиться.

Ліадіс попрямував до сходів та повів нас коридорами замку. Вздовж галереї теж стояло багато рослин у вазонах. А деякі квіти прикрашали стіни.

– Ти теж це помітила?

– Це лише сліпий не помітив би, – сердито відповіла вона.

– Вона має рацію, – до нас наблизився Еміль. – Я теж буду поруч.

– Так, ну все. Я ж не кришталева ваза, – не треба так опікати мене, хоча надмірна увага іноземного чоловіка також мене турбує.

Ліадіс тим часом йшов трохи попереду. Не знаю чув він нашу розмову чи ні, але жодного разу не озирнувся.

– Христино, нічого не бійся. Я буду поруч й не дозволю йому тебе образити.

– Дякую, друже, – відповіла йому. Якщо обирати між незнайомим реєрі та Емілем. То я, певно, оберу Еміля. Він ще ніколи не давав мені приводу сумніватися у порядності.

Схоже, чоловік трохи заспокоївся та знову звернувся до Сержіо, з яким вони обговорювали останні поправки до плану курорту.

Вже незабаром ми опинилися перед високими дверима, теж прикрашеними головами драконів. Реєрі легко доторкнувся до них, та ми ввійшли до круглої зали. Так, саме круглої. Приміщення розташувалося в одній з веж. Високі напівкруглі вікна давали багато світла. Посередині зали стояв круглий, вже засервірований до обіду стіл, крісла навколо нього. Проте нікого ще не було.

– Імператор скоро буде, влаштовуйтесь, – запропонував Ліадіс.

Ми пройшли всередину зали, до столу. Поруч зі мною одразу опинився Еміль. А з іншого боку підсів спритний реєрі.