3.1

Доки Вероніка доїхала до потрібної зупинки, то добре зігрілася. Навіть шапку знімала і розстібувала пуховик. А от тільки вийшла на зупинці і одразу перетворилася у бурульку. Ніс замерз, неначе закляк, вона швидко натягнула шапку на вуха так, що вона навіть закрила очі. Потім поправила її до потрібного стану. Тут уже застібнула пуховик, жонглючи сумкою і пакетом. І квапливо покульгала через дорогу до кафешки.

Сніг ще лежить на обочині і гілках, хоча дорога вже чорна, бо розтоплена теплими колесами і парами автівок.

У вітрині кафешки вона одразу примітила біляву голову з уже звичним широким обручем з малюнком шерсті леопарда. Таких обручів в різних варіаціях кольорів і тваринних малюнків у Ольги було з двадцять.

- Привіт, - щойно забігла в кафе, зі спини нахиляється до подруги. 

І одразу ж займає місце навпроти.

- Ну, привіт, пташко, - усміхається та, похитуючи ніжкою під столом. - З чого така терміновість?

- Проблеми з вашим фіндиректором.

- Андрій Романович? - хмуриться Ольга. - Які з НИМ можуть бути проблеми. Характер не той. І звідки взагалі ти його знаєш. Фіндиректор і редактор модного журналу … В якій площині вони взагалі можуть пересіктися…

Вона яскраво акцентує кожне своє слово якимись жестами.

- В горизонтальній… - прямо дивиться на подругу. - Зараз не до новин про мої відносини з Андрієм, бо ці самі відносини під загрозою. Мені…

- В сенсі відносини?! - підскакує на місці Ольга. - І ти мовчала! - образливо тягне, стоячи і стукнувши долонями по столу так, що навіть офіціант здригається.

- Чого тебе це так обурює, - хмикає Вероніка, але не надто опирається гніву подруги. 

- Бо я його вже з пів року окучую, - видає та без жодного сорому. - Я-то думала він вільний! Вже весільну сукню придивилася і імена нашим дітям вигадала…

Хвилину вони просто пяляться одна одній в очі.

- Ти що здуріла! - не витримує Ніка і аж червоніє від змішаних почуттів, які викликала така заява. - Ольга, бл*ть! Я зараз десь між “зараз цій козі всі мали видеру” і “треба було її ще в садочку впечатати мордою в тарілку з кашею”.

Тим часом сама Ольга, задоволено усміхнувшись, знову всідається на своє місце. 

- Розслабляй булочки, тепер видно, що ти його теж любиш… - хмикає, задоволена своїм спектаклем. - А я все думала… Коли твій зад принесе до моєї квартири з пляшкою шампанського в честь появи коханця. Ан ні… А я, між іншим, ваш Купідончик. Якби я не скомуниздила тобі зайве запрошення на званий вечір фінансових гігантів, то не було б ні твоєї гламурної статті з фоточками про холостяків із Forbes, ні твого  знайомства з Андрієм Романовичем. І в результаті що?

- Що? - машинально повторює Ніка.

- Мені ні гонорару за матеріал, ні секретика про твої “ля-мури”, - Ольга вальяжно відпиває ковток кави.

- А в тебе точно нічого до Андрія… Романовича… - украдкою цікавиться Ніка.

- Тьфу-ти, - аж давиться напоєм Ольга, мало не проливає гаряче на себе і чітко промовляє: - Читай по губах:     ВІН   НЕ    В    МОЄМУ   СМАКУ !

- Фух, - видихає Ніка. 

- І і не настільки дурна, щоб лізти до чоловіка, в якого навіть на роботі куди не глянь щось пов'язане з його зазнобою побачиш, - додає роздратовано. - Хто чим слухав…

- Це тому ти сказала: “значить, ти теж його любиш”, ніби в його почуттях не сумніваєшся, - через хвилину вимушеної паузи промовляє Вероніка.

Ольга лише киває.

- Я взагалі хотіла зустрітися з тобою, щоб ти мені підказала… Чи не був він останнім часом якимось дивним… Може, казав щось, - благаючи дивиться на подругу. 

Ольга зітхає.

- Пішли, - підводиться, запихаючи під чашку купюру. І збираючи речі.

Вероніка, наче прив'язана, слідує за нею. 

Жінки виходять з кафе, переходять дорогу і прямують до офісу. 

Ольга дістає пропуск. 

Охорона внизу пропускає їх без зайвих питань, записуючи паспортні дані відвідувачки.

В ліфті вони їдуть мовчки. Ольга в меланхолійному настрої все ще отримує задоволення від щойно випитої кави, а Вероніка мне в руках сумку, нервуючи.

Подруга відкриває своїм магнітним ключем двері на поверх і пропускає Ніку вперед. 

- Чому тут так пусто? - промовляє Ніка.

- Нам дали декілька вихідних на свята, а так як Андрій Романович сьогодні поїхав в відрядження, то “канікули” всі вирішили собі влаштувати з сьогоднішнього дня, - терпляче пояснює Ольга.

- Тобто тобі сьогодні не треба було на роботу, - прокашлюються Ніка.

- Не треба, - знизує плечима Оля. - Тобі пощастило, що я живу за п'ять хвилин звідси.

- Вибач.

- Проїхали.

- І як ми зайдемо в кабінет? - вони зупиняються навпроти дверей з табличкою з ім'ям і посадою Андрія.

- Я відкрию тобі таємницю, - заговорщицьки промовляє подруга. - Коли фіндиректору міняли замок, то я попросила і мені поміняти, бо він постійно заїдає.