Глава 1.1

За 3 дні до свята 

На сімнадцятому поверсі величезної офіски в центрі розташовувався головний офіс філії міжнародної нафтогазової компанії Goldman. Усі кабінети разом з коридором були відрізані скляними магнітними дверима від невеликого придбанника, що вів до ліфта, а разом із тим від усіх інших людей будівлі. 

Вийти можна лише по магнітному пропуску, але посеред дня залишати поверх було заборонено. Усі свої справи працівники були змушені зробити до 9-ї ранку або після 18-ої вечора.

Дрескоду, на щастя, тут не було. 

І без того невелика кількість працівників одягалися безумовно не в футболки з гаваями і сланці, але їх офісний одяг був далеким від сірих костюмчків. 

У такий досить звичайний зимовий день фінансовий директор Андрій Лісовський, як завжди, сидів у своєму кабінеті і, як завжди, перебирав папери, вносячи дані в звіт на компʼютері. 

Знову немаленькі активи, що розпилялися на землю, заводи та техніку. Знову залежність від цін на ресурси на світових біржах. Знову необхідність довгострокового планування фінансів на найближчі 5 років.

І ніякого святкового настрою через здачу річного звіту.

Андрій Романович косить поглядом на наручний годинник, який показує третю дня. Його зовсім не вабить робота, бо він все частіше піднімає очі на невеличку фотографію на столі. 

В рамці із білого дерева до нього усміхається Вероніка Сосновська, зіркова репортерка глянцевого журналу для жінок “Міледі” та його дівчина. Саме через цю карооку брюнетку в шафі особистого кабінета фінансиста, окрім поважних стелажів з папками робочих документів, нижня полиця була відведена для тих самих глянцевих журналів. 

Просто кожен новий номер глянцю він потайки купує, щоб насолодитися талантом Ніки. І безумовно підгледіти декілька жіночих секретів та потаємних думок, щоб щоб завжди бути на одній хвилі з коханою. 

А так сталося через те, що першому номері, який потрапив до його рук, він знайшов її фото біля статті і, щоб не пропустити жодного нового її усміхненого зображення, не зупинився в колекціонуванні журналів, які зовсім не личать ні його чоловічій суті, ні його професії.

Останнім часом Вероніка все частіше пише про модні тенденції в чоловічому одязі та аксесуарах. Особливо цікавою Андрій знаходив інформацію про “зовнішній вигляд чоловіка, який сподобається будь-якій жінці”. Його логіка упиралась до того, що якщо дівчина про це пише, то це можна вважати за її потаємне бажання. 

І ось уже рік він оновлює свій гардероб. В одному з номерів вона написала, що знаходить сексуальним суворий та стриманий чоловічий костюм чорного кольору. Нібито це виглядає вкрай дорого та статусно. В той же місяць у гардеробі Лісовського з'явився описаний чорний костюм. 

В той день на роботу він збирався раніше, тому Вероніка так і не побачила обновку, а от після робочого дня, коли він купив букет її улюблених білих троянд, вона цілком могла оцінити його старання. І хоча в її очах спочатку проблиснуло щире здивування і навіть недовіра, вона радо запевнила, що йому досить личить, хоча, безумовно, дівчина звикла до його звичного образу.

Що ж ми розуміємо під звичним образом Андрія Лісовського, то це… ніяких костюмів. Це можуть бути брюки, але з рубашкою поло та пуловером. Навіть на усілякі офіційні зустрічі він жодного разу не одягав краватки. Все тому що їх терпіти не може. Як і метелики…

Утім, все частіше в його гардеробі почали з'являтися запонки, туфлі оксфорди замість кедів та кросівок, а також ненависні краватки. Останнього разу він прикупив окуляри без діоптрій, бо в новому номері журналу говорилось, що чоловіки у модних окулярах “виглядають більш освідченими та викликають більше відчуття довіри та спокою у жінок”. 

І ось зараз Андрій залишає комп'ютер та свої папери, щоб трохи розім'яти ноги, які спарилися в досить незручних для нього оксфордах. Він у все тому ж дорогому чорному костюмі і в окулярах. От тільки декілька тижнів тому змінив звичайні окуляри на окуляри з захистом від комп'ютерного випромінювання. Щоб хоч не носити їх просто так. Зараз же він знімає їх, щоб трохи протерти очі, які втомилися від нудної роботи.

В офісі почали підмічати, що такий образ більше підходить фінансовому директору, а окуляри досить розумна покупка, бо фіндиректор довгий час проводить перед екраном. Утім, сам Андрій Романович зовсім не впізнавав себе у дзеркалі. Йому все частіше здавалось, що він копіює іншу людину. Ту, яка живе у статтях його коханої. 

Зненацька з коридору почулося радісне визчання аналітика Ольги. Тільки у неї тут такий дзвінкий голос. Слідом двері в його кабінет розпахнулися і сама рудоволоса Ольга завалилася всередину. 

- Андрій Романович, ви у вікно дивилися? - сміється радісно.

Андрій відповідає їй чарівною усмішкою. 

- Ні. Ще не встиг. Тільки залишив на декілька хвилин роботу.

Вона махає рукою у повітря і швиденько підбігає до директора, беручи його під руку і розвертаючи обличчям до вікна. 

- Перший сніг, Андрій Романовичу! Перший у цьому році і який гарний! - вона в мить залишає його і швиденько спішить на вихід. - Піду пройдуся по інших кабінетах. Може хтось як Ви, в паперах проспить сніг.

Вона вилітає із кабінету і двері за нею зачиняються. А Андрій продовжує стояти перед вікном.