7.Зізнання сестри та вкрадений артефакт

— Я не розумію тебе! - вигукнула я на всю оранжерею. — Навіщо ти брешеш, Алісо?

— Я не брешу. Це те, що розповіла мені мама.

А розповіла мама Алісі, дуже божевільну історію.

Наче мій батько був демоном. Та не простим демоном, а останнім у своєму роді, а ще втікачем зі свого світу. 

Чому втікачем? Бо він був представителем морозних демонів, які мали дуже велику силу та вплив на інших демонів. Але одного разу, повітряні та вогняні демони, захотіли більшої влади та сили. Вони об'єдналися, змовилися, і розпочали таємну війну, знищуючи сильніший вид по одному. А коли морозні демони ослабли, вдарили по повній, знищуючи те єдине, що ще могло протистояти їм. Льодяний палац та трон морозного Повелителя, на яких трималася вся сила цого виду.

Мій батько був молодшим сином морозного Повелителя, і єдиним у кого народилася донька. Бо саме дівчатка, мали право сісти на трон морозних демонів. 

— Про те, що у морозних демонів у керма стоїть Королева, а не Повелитель, знали лише морозні демони. Тому помираючи, твій дід відкрив портал, і наказав синові заховати, врятувати єдину спадкоємицю трону та династії. Сказав, що ти єдина, хто зможе відродити палац, а з ним справедливість, честь, та силу морозних демонів. Мовляв, ти відродиш свій вид, та повернеш інших втікачів свого роду.

— Це якесь божевілля!

— Я не можу сказати, справді це так чи ні, але я пам'ятаю твого батька, бо він і мені став татом. Татом, якого в мене ніколи не було. Він навіть прізвище мені своє дав.

— Сніжний... - прошепотіла я.

Так, саме Сніжна й було моїм прізвищем. Кірель Сніжна.

— А моє ім'я?

— Твоє справжнє. Дане твоєю біологічною матір'ю.

— Постривай! Дещо не сходиться! Макс розповідав, що морозні та повітряні демони, зникли не одне сторіччя тому. То як же я можу бути представницею цього виду?

— Тато розповідав мамі, що дуже багато років, блукав світами, у пошуку такого світу, де його новонароджена донька зможе вижити. Лише Земля підійшла як найкраще, і лише тут, ти змогла розбити кокон, в який на час мандрів, тебе помістив дід.

— Божевілля якесь!

— Так, це й справді виглядає як божевілля. Але я пам'ятаю той час, коли тато з'явився в нашому житті. Я тоді ще була маленькою, і не розуміла, чому мама прив'язує до живота подушку, а мені каже, що з неї скоро з'явиться моя сестричка. А потім мама кудись поїхали з татом, залишивши мене на сусідку, а коли повернулися, то привезли тебе.

— І, що мені тепер робити з цими відкровеннями?

— Не знаю. Тато зник, не залишивши мамі ніякої інструкції. Але перед тим як зникнути, мама почула, як він тобі говорив про якийсь вкрадений артефакт, який одного дня повернеться до справжньої господарки. Що це значило, мама не зрозуміла. Та і я не розумію. Але ти повинна знати, ти моя сестра і назавжди нею залишишся, яка б кров не текла в твоїх венах.

— Ти теж назавжди залишишся моєю сестрою.

Я обійняла Алісу і ми повернулися додому.

А потім, коли сестра заснула у моїх обіймах, я теж не замінила коли заснула.

Все ж таки, дуже багато відбулося за останню добу. Втома та нерви взяли своє.

І наснився мені дивний сон. Наче я стояла серед кришталевої зали і дивилася на кришталевий трон, який виріс наче з підлоги, такої ж кришталевої, як і все навкруги.

— Моя Королево! Тепер цей трон ваш! - почула я за спиною.

Розвернулася і побачила купу народу. Всі як один були блондинами з яскраво блакитними очами як у мене. Всі були одягнені в білий одяг. Та й сукня на мені була білою.

Чоловік, точніше морозний демон, що говорив зі мною, кивнув у бік трону, пропонуючи мені зайняти його. Що я звісно і зробила.

І як тільки я вмостилася на крижаному троні, зовсім не відчуваючи холоду, до мене підійшли два воїни (бо на них були срібні обладунки з крижаними вставками та крижані мечі, звисали на поясах), тримаючи дві білі подушки.

На одній подушці лежав кришталево-крижаний скіпетр, а на іншій, корона та каблучка з блакитними камінцями.

Це була саме та каблучка, яку подарував мені Макс.

— Прийміть ці артефакти, як символ крижаного трону та морозних демонів. Нехай каблучка пробудить кров! Корона, як символ влади, наділить вас мудрістю та справедливістю! А скіпетр, надасть вам безмежної сили та наділить мужністю, та всемогутністю. Хай веде нас Королева Тара!

— Хай веде нас Королева Тара! - пролунало на тисячі голосів по всій залі.

І я прокинулася.

— Так от ти який, вкрадений артефакт!? - покрутила я на пальці каблучку.

Що ж, здається у мене попереду, ще багато пригод. Але цей Новий рік, я запам'ятаю на все життя.

І хоч це якесь божевілля, але іноді треба повірити в чудеса, у новорічні ворожіння, та у знаки долі.

Бо саме доля, змусила мене погодитися поворожити. Саме доля, привела до мене демона, який повернув мені, не просто вкрадений артефакт, а символ мого роду.

І як би це божевільно не звучало, але одного разу, мій вид повернеться в свій світ, і я як королева морозних демонів, займу трон який належить мені поправки, та відновлю справедливість.

Чи це не божевілля якесь???