5.Чарівний подарунок

— В мене теж є для тебе подарунок! - дивлячись мені в очі, проговорив демон.

Він простяг руку, долонею вгору і на ній, почав загоратися вогник, який дуже скоро придбав обриси троянди. Вогняної троянди.

Потім демон взмахнув рукою, і квітка опинилася в скляному куполі.

Я дивилася на це диво, роззявивши рота.

— Візьми! - і він простяг мені троянду, а коли я простягла руку і доторкнулася до купола, то все навколо завертілося.

Не встигла я й оком кліпнути, як навколо нас проявилися обриси саду.

— Це оранжерея моєї сестри. Я часто тут буваю. Он бачиш ту альтанку? - і кивнув у бік, де й дійсно була альтанка, увита плющем та якимись невідомими мені квітами. — Це моє найулюбленіше місце. Час тут зупиняється, тому ти в будь який момент, можеш прийти і впорядкувати тут свої думки.

— Тут дуже гарно. - простягла я, не докінця повіривши що це насправді.

Але я відчувала аромат квітів, а коли доторкнулася до диковиної квітки бузкового кольору, то навіть відчула її ніжні пелюстки.

Дивовижно!

Макс взяв мене за руку і повів до альтанки, і тут я збагнула, що троянди під скляним куполом, ніде немає.

Мабуть демон здогадався про, що я думаю, або в мене на обличчі це відобразилося, але він промовив:

— Троянда залишилася там, в твоєму світі, в реальному часі. Коли повернемося, вона знову з'явиться в твоїх руках.

З трьох сторін, альтанку обрамляв сад, але з однієї сторони, від побаченого перехватило подих.

Невеличкий водоспад, падав в блакитне, криштально прозоре озерце. І так захотілося опинитися в його водах. Поплескатися та поплавати. А потім подув легкий вітерець, і я відчула вологе повітря.

Все тут було таким реальним, таким справжнім і таким красивим, що хотілося залишитися тут навічно.

— Час повертатися. - промовив демон, поклавши руки мені на плечі. — В тебе буде багато можливостей все тут розгледіти, але зараз...

— І як ми повернемося? - мені зненацька стало лячно, бо якщо сюди нас перенесла троянда, то зараз її тут немає.

— Запам'ятовуй! - і повернув мене до себе обличчям. — Потрібно закрити очі і представити те місце, з якого ти сюди перейшла, і промовити одне єдине слово, "reditus". Повтори!

— "Reditus"! - промовила, після того як заплющила очі і представила свою квартиру.

А коли розплющила, спочатку одне око, і зрозумівши, що дійсно знаходжуся вдома, то розплющила й друге.

Демон стояв и посміхався.

— Тобі сподобається на Айшарані.

— Ні, Максе! Я не піду з тобою.

— Я думав, що ми порозумілися!? - вигукнув він.

— Порозумітися і відправитися в інший світ, це різні речі. До того ж, я нікого не знаю на Айшарані.

— Ти знаєш мене!

— Ні, не знаю. - тихо відповіла я. — Те, що ми непогано провели разом декілька годин, нічого не означає. Ми як були один одному чужими, так ними і залишилися.

— Але в тобі є магія, це означає, що і цьому світові ти не належиш. - спробував надавити на мене демон.

— Можливо. Але я якось жила всі ці роки, і світ прийняв мене такою, яка я є. Пробач.

Я поставила скляний купол з трояндою на столик, і розвернувшись пішла до кімнати.

— Кірель, ти не розумієш! - понеслося мені в спину.

Але я ніяк не відреагувала. Я все ще важала, що це все, якщо не сон, то точно якесь божевілля. І насамперед це стосувалося моїх відчуттів.

Я ніколи не була легковажною. Ніколи не зближувалася з людьми щойно познайомившись. Нікого не підпускала до себе надто близько.

Навіть з Максимом я пішла на перше побачення, після кількох місяців знайомства. А наш перший поцілунок стався, аж на п'ятому побаченні.

Але з демоном... Все інакше. Я наче знаю його не один рік. Мені з ним легко, весело, затишно.

Невже це все магія суджених, про яку він постійно говорить? Але ж я не відчуваю а ні кохання, а ні навіть легкої закоханості. Немає пристрасті. Навіть легкого вогника, або навіть іскорки. Окрім симпатії.

Так, симпатією є. І це єдине в чому я впевнена.

Але ж це не привід йти за ним, хоч у самісіньке пекло? Ні, не привід.

От за що це мені все, Боже?

Де я так нагрішила, що за мною прийшов демон із пекла?

"Ворожіння!" - підкинула пам'ять спогад про минулий Новий рік.

Так, саме те кляте ворожіння, привело до мене демона. Перевернуло мій світ, моє уявлення про реальність.

Я стояла перед дзеркалом і дивилася на своє відображення. Хіба я занадто гарна, чи неправильно себе веду? Звичайна блондинка з блакитними очами. Хоча іноді в мене і запитують, чи то в мене такі лінзи. Які там лінзи, це мої очі. Перед ким же я так завинила? Хто вирішив покепкувати наді мною? Доля? Всесвіт?

Я поклала руки на дзеркало і притулилася до нього чолом. 

Цей Новий рік вийшов пречудовим, хоч мене і покинув хлопець. І саме тому, це ще більше мене збентежувало. Бо в інший день, при інших обставинах, я б зачинилася у ванній і рюмсалаб там до ранку. Але ні, за Максимом навіть смутку не відчуваю. Хіба так буває? 

Цей демон щось зробив зі мною!

Ай, бодай йому грець, разом з його Айшараном!

А потім я відчула, як по моїм долоням пройшовся холод. І не просто холод, а прямо таки мороз.

Я відірвала голову від дзеркальної поверхні і заклякла. Від моїх долоней, по всій поверхні дзеркала, йшли морозні візерунки. І за цим візерунком я змогла розгледіти діючий вулкан, який почав покриватися льодом, а потім розвалюватися на частини.

І це мене так злякало, що я відскочив від шафи, і все зникло. І веління, і морозний візерунок.

Божевілля якесь!