4.Зустріч Нового року

— Ти мене причарував? - серйозно спитала я у демона.

— Що? - дивувався він, коли я його перебила.

— Спитаю ще раз, для тих хто в бункері. Ти мене причарував?

— Ні. А чому ти запитуєш?

— Тому, що ще пів години тому, я тебе боялася. А тепер не те, що не боюся, а й відчуваю до тебе симпатію. Ти причарував мене через цілунок?

— А, ти про це!? Ні, я тебе не причаровував, але поцілунок саме так і діє на суджених. Що знову ж таки підтверджує, що ти моя істина.

— Тобто, так і діє? - ну от ні крапельки йому не повірила.

— Як би ти не була моєю судженою, то після поцілунку твоє ставлення не змінилося б до мене. А якби ти жила на Айшарані, так називається мій світ, і була хоча б напівкровкою, то тебе почало б тягнути до мене, з першого погляду. Але ти людина, хоча і дивна, тому лише поцілунок міг показати, чи не помилився я.

— Зачекай! Що ти маєш на увазі, я дивна? - я трохи не попірхнулася шампанським.

— Я ще не зустрічав чистокровних людей, у яких при зустрічі з демоном, відкликалася кров. Твоя відкликнулася одразу.

— Як це? - не могла я зрозуміти.

— Ти одразу побачила мою сутність. І хоча одразу я списав це на те, що ти моя суджена, але після поцілунку зрозумів, що це не так. Тому у мене є лише одне припущення цьому, в тобі є магія.

— Хм... Ніколи не вірила у магію та всі ці магічні штучки.

— Дивно. Я бачив у тебе на полиці, багато книжок про магічні світи.

— Це фентезі! Вигадані історії для підняття настрою.

— Але в них описуються різні раси, і я б сказав, що дуже правильно і чітко описуються.

— І коли ти встиг продивитися мої книжки?

Ні, ну справді, це дуже дивно. Він постійно знаходився поряд зі мною, і я б помітила, коли він їх продивлявся. Хоча, декілька хвилин він дійсно був сам у вітальні, коли я з Максимом були у коридорі. Або перед тим як я його помітила взагалі.

На моє запитання, Макс так і не відповів, лише з хитринкою посміхнувся.

Потім демон розповідав про свій світ під назвою Айшарані, і як виявилося, назва Пекло, ходила не лише на Землі, а й ще у декількох світах, бо місцина дуже гаряченько. Чому гаряченько? Тому, що на Айшарані дуже багато діючих вулканів, по мимо демонів, його населяють декілька видів потвор та чудовиськ. А ще тому, що майже всі чистокровні демони, володіють вогняною магією.

Хоча колись, дуже давно, у Пеклі проживали пісчані демони, повітряні, і навіть морозні демони, які могли заморожувати навіть вулканічну машину.

Ще Макс розповідав про свою сім'ю. У його батька дванадцять синів, і Макс дев'ятий. А ще є одна дочка. Мати Макса напівкровка, яка подарувала Повелителю чотирьох синів, і він її обожнював, бо вона нагадувала йому покійну суджену, яка народила старшого брата Макса і саме сестру. До речі, із старших братів, до мого гостя, гарно ставився саме старший брат, а сестра взагалі любить його та найменшого брата, найбільше. Саме вона зробила так, щоб інші брати не дізналися, що Макс побачив свою суджену у Оракула, і мало того, вже знайшов її.

Так за росповіддю демона, я втратила відлік часу, і коли перевела погляд на годинник, дуже здивувалася. За пів години північ. Північ! Новий рік!

— Щось не так? - побачив моє збентеження і смуток Макс.

— За пів години Новий рік, а я не готувалася, нічого попоїсти не приготувала, бо повинна була бути зараз у ресторані з Максимом. - важко зітхнула я.

— Ти ж розумієш, що він не вартий тебе?

— Я так не думала. До сьогодення.

— Не засмучуйся. Тепер у тебе є я. А що до їжі, то це не проблема.

Макс доторкнувся до моєї скроні і клацнув пальцями. Між нами, майже під ялинкою, з'явився низький столик, з різноманітними стравами та фруктами, які я так полюбляю. А ще, найдорожче шампанське, яке я пила лише одного разу, на весіллі моєї сестри, і яке мені дуууууже сподобалося.

Від шоку, я розкрила рота. Бо інакше як магією, це не назвати. Хоча є ще одне пояснення. Я збожеволіла, і тепер прикута до ліжка ременями, та накачана заспокійливими, у дурці.

— Мені подобається, коли в тебе такий приголомшливий вираз обличчя.

— Як ти це зробив?

— Магія, Кірель, це звичайна магія.

— Але ж ці страви справжні! - вигукнула я, кидаючи в рота скибку мандаринки.

— Так, справжні. Колись я розповім тобі, як я це роблю.

— А чому не зараз?

— Бо зараз, я хочу, щоб ми дізналися один про одного як найбільше. Я хочу, щоб ти зрозуміла, що тебе чекає на Айшарані.

— Ні, Максе! Я не піду з тобою. Не ображайся, але моє місце тут. На Землі. Це мій світ, і змінювати це я не збираюся.

— Це не тобі вирішувати. Але хай буде по твоєму. Я дам тобі час, щоб все обміркувати та зрозуміти: я твій суджений, і твоє місце поряд зі мною.

— Чому саме я, маю перебиратися до твого світу? Чому не ти до мого?

— Бо в твоєму світі немає магії.

— Але ж ти чаклував!

— Так, чаклував. Але я маю силу у цьому світі, лише двадцять чотири години, тому потім я повенин буду повернутися на Айшаран.

На моєму мобільника завібрувало нагадування, що за кілька хвилин настане Новий рік.

Я попросила демона відкоркувати шампанське, і коли бій курантів ознаменував початок Нового року, я сама поцілувала Макса, привітавши його.

— І тебе з новим роком, Кірель! - прошепотів він, коли я відірвалася від його губ.

Я чомусь зніяковіла. Хоча чому чомусь? Я вперше сама поцілувала хлопця, та ще й мало знайомого.

Потім ми гарненько попоїли, і я запропонувала сходити на ялинку.

На дворі було морозно, але я любила таку погоду. А ще було безвітряно, і падав лапатий сніг.

Макс дуже здивувався, коли Дід Мороз та Снігуронька, почали водити хоровід з дітлахами, гратися у різні ігри, проводити конкурси і дарувати малечі подарунки з великого червоного мішка.

А потім демон побачив, як молодь з'їджає з гірки на санчатах, і закляк зовсім.

— Ходімо, побачиш як це весело! - потягла я його до гірки.

І весело насправді було. Особливо мені, коли Макс перші декілька спусків з гірки, дуже притулявся до мене, і дуже сильно обіймаючи.