3.Розповідь демона

Відірвавшись від моїх губ, демон притулився своїм лобом до мого, та хрипло сказав:

— Не можна. Не тут. Не в цьому світі.

— Що?

— Ти маєш стати моєю, лише у Пеклі. Інакше я втрачу силу, а ти потрапиш до гарему одного з моїх братів.

— Гарему? Ти зглузду з'їхав? Який до біса гарем?

— Не треба кликати цих бовдурів. Вони не такі милі і терплячі як я. Тобі краще одягнутися.

І клацнувши пальцями, з його руки понеслося вогняне сяйво у мене. Я заклякла, але вогонь не робив боляче, а вже за мить зник, а я була одягнена в блакитну сукню, яка до цього так і валялася на підлозі.

— Це якесь божевілля! Треба випити! Так, мені точно треба випити! 

Відштовхнула демона і попрямувала із спальні, направляючись до кухні за шампанським.

Але варто мені було вийти з кімнати у вітальню, як я врізалася у кам'яні груди демона. Що за?... Як він тут опинився? Він же щойно був у кімнаті? А ще тримає моє шампанське у одній руці, а два, знову ж таки, моїх келиха.

Ми розмістилися біля ялинки, прямо на підлозі. Демон вимкнув світло, і тепер ми сиділи в мерехтінні ялинкової гірлянди. 

— Друзі називають мене Макс. - промовив демон, відкорковуючи ігристе.

— Мене звуть Кіра. - чомусь і я представилася.

— Мені більше подобається твоє справжнє ім'я, ніж це скорочення.

— Справжнє? - здивувалася, приймаючи з його рук, келих з шампанським.

— Кірель.

— Звідки ти....? - я закляпла, бо моє повне ім'я, знали лише близькі.

Навіть Максим не знав мого справжнього ім'я. Звідки тоді демон дізнався його?

— Я інколи стежив за тобою.

— Що? - вигукнула я, бо такого навіть не очікувала.

Це ж виходить, що за мною підглядали? Тобто, я могла в той момент знаходитися в душі, або в туалеті, або... Боже, який сором.

— Не в ті моменти, про які ти подумала. - посміхнувся демон. 

— Але навіщо?

— Три роки тому, коли мені виповнилося двадцять п'ять, мене відвели до Оракулу. У нас така традиція. Раніше ніж двадцять п'ять, до Оракулу не потрапити. Та й не факт, що Оракул вкаже на суджену, саме цього разу, і тоді доведеться чекати ще рік. Мені пощастило, Оракул показав мені тебе. І хоч на твої пошуки міг піти не один рік, мені й тут пощастило, вже через два роки посланець знайшов тебе. Він дав тобі інструкцію з ритуалом, і наклав закляття, щоб ти обов'язково цей ритуал провела. Нажаль, я тоді був ще слабкий, і єдине що я зміг тобі відкрити, це моє ім'я та дату, коли чекати на мене.

— То, той дивний Дід Мороз, це був твій посланець?

— Так. Таємний посланець.

— Чому таємний? - здивувалася я.

— Бо я єдиний із братів, хто з першого разу побачив суджену, і так швидко її знайшов. Лише мій старший брат, вже зустрів свою суджену, і вона подарувала йому двох діточок. Двоє з братів досі не побачили, бо Оракул мовчить, інші ще шукають по всім світам.

— Ти, щось говорив про гарем!? У вас є гареми?

— Так, є. Розумієш, у моєму світі дуже мало чистокровних демониць, і вони самі обирають собі чоловіка. У шлюбі з чистокровною, обов'язково народжується дівчинка, а от хлопчики дуже рідко. Кожен демон мріє про доньку, бо видаючи її заміж, батько здобуває владу, статок, та повагу. Тому викуп за таку наречену дуже великий. А от напівкровок, батьки відправляють до гаремів, бо зиску з них нема. Від таких демониць народжуються як дівчатка, так і хлопчики. І якщо дівчатка напівкровок, то хлопчики народжуються чистокровними демонами. Тому на всіх і не вистачає чистокровних демониць. У кожного заможного демона, є два гареми, верхній і нижній. У верхньому живуть фаворитки, і ті хто народив своєму господарю дитя. У нижньому всі інші, які чекають, що вибір господаря впаде на них.

— Жах. Як колись у наших Султанів. А чому ти сказав, що я потраплю до гарему одного з твоїх братів, якщо ми... Ну ти розумієш.

— Бо коли демон втрачає силу, все його майно і гареми в тому числі, переходять до одного із старших братів, який у поєдинку докладе свою могутність.

— І, що тоді трапляється із дівчатами з гарему?

— Всі, хто не приглянувся новому господареві, роспріділяються по привабливості. Найгарніші віддаються до воєнного гарему, інші стають служницями.

— Жахіття! Бідні дівчата.

— Такі реалії мого світу.

— І в тебе теж є гареми? - не знаю чому, спитала я.

— Так, є. Хоча у верхньому гаремі живуть лише дві демониці.

Сердце здавило наче тисками від почутого, і я не могла зрозуміти, чому мене це так зачепило.

— Твої фаворитки? - ну от навіщо воно мені?

— Ні. Лише одна. Інша, моя наречена.

— Наречена? Тоді навіщо тобі я? - обурилася я.

— Бо ти моя суджена. Суджена вище по статусу ніж дружина, або фаворитка. Діти від судженої, стають дуже сильними демонами, і потім між ними ділиться влада. У моєму випадку, це трон Повелителя.

— А твоя мати, вона...?

— Суджена? Ні. Вона напівкровка, як і у інших моїх братів, окрім старшого. Але наші діти від судженої, матимуть такі ж привілеї, як і його. Знаєш, колись давно, - продовжив Макс, після невеликої паузи. — Все було інакше. Не було напівкровок, і всі демониці були чистокровними. Не було гаремів, і в родині народжувалися як хлопчики, так і дівчатка. Але потім, брат мого діда, який був Повелителем, побачив в одному зі світів дівчину. Вона була дуже вродливою, і Азазель зажадав її. Він викрав дівчину і замкнув її у своєму малому палаці, зробивши коханкою. Йому було начхати, що дівчині він огидний. Вона народила йому п'ять синів і дев'ять дочок, і лише сини були чистокровними. Азазель кожного разу дуже гнівався на кохану, коли народжувалася ще одна дівчинка. Врешті, одного разу він так розгнівався, що віддав свою кохану воїнам. Після пережитого, дівчина так і не отямилася, а помираючи прокляла весь демонський рід. Відтоді стало народжуватися дедалі менше чистокровних демониць, але все більше напівкровок. Азазель зі смертю коханої, втратив силу, і трон зайняв мій дід.

Я слухала розповідь демона, сьорбаючи шампанське із келиха, і розмірковувала, якої миті, я перестала боятися цього новорічного гостя. Мене вже не лякають його червоні очі, роги, хвіст який теж виявився присутнім. Ці довгі чорні кигті.