2.Знайомство

Приголомшлива від такого сюрпризу під ялинкою, я не відразу, але закричала:

— Ааа... Демон! - і підбігла до Макса, з надією, що він врятує мене від дивного гостя.

Але Макс відсторонився і зі злістю дивлячись на мене, процідив:

— Тепер зрозуміло, чому ти ще не одягнена.

— Максику, ти про що? Мене Аліса відволікла, їй терміново знадобився один рецепт, от я і не встигла...

— Думаєш я тобі повірю? І як давно, ти ходиш в такому вигляді перед іншими чоловіками? - Макс махнув рукою на мене, і я опустивши очі, зрозуміла, що стою в одній спідній білизні.

— Максику, це не те, що ти подумав! Я справді, як раз одягалася, коли ти прийшов! Я навіть не знаю хто це! - махнула рукою в сторону ялинки.

— Ти, що за ідіотів мене тримаєш? Все, Баста! Не дзвони мені більше! І не пиши! І взагалі, видали мій номер зі свого телефону! - вигукнув, направляючись до виходу.

— Але, Максику! Я не брешу тобі! - спробувала зупинити я коханого.

— Набридає зі своїм Максиком! Я Максим! 

— Добре! Максиме почекай! Та почекай кажу!

— Ти тому мене постійно відшивала? Бо в тебе є коханець? А переді мною всю таку незайману корчила! Хвойда!

— Що!? - розгублено прошепотіла я.

А потім сталося те, чого я зовсім не очікувала. Двері квартири самі відчинилися, а Макс, підлетівши в повітрі десь на метр над підлогою, стрімголов полетів у ці самі двері. Його наче вітром замело з моєї квартири.

А потім роздався гуркіт і крик. Макс кубарем котився по сходинкам.

— Що за?...

Я розвернулася і побачила рогатого чоловіка у проході з вітальні в коридор, і він нахабно посміхався.

— Це йому за хвойду! Не знаю, що це означає, але мені здалося, що він тебе так образив.

— Та хто ти взагалі такий? - вигукнула я.

— Я Максимусіон, дев'ятий син Повелителя Пекла! - з гордістю відповів цей... цей... Демон?

— Ти демон? З пекла?

— Так. Ти ж одразу мене впізнала, чого тоді запитуєш?

— Я, впізнала? А з ким ще можна порівняти такий вигляд, червоні очі, роги? Що перше на думку спало, те й сказала.

— Ти єдина, хто бачить мою істину суть у цьому світі. - знову посміхнувся демон.

— Я збожеволіла! Так, так! Бо я ще нічого спиртного сьогодні не пила, тому це не алкогольне марення. Заснути я теж не могла. Тільки збожеволіла! - я опустилася по стінці на підлогу.

— Чому, одразу збожеволіла? Ти при здравому глузді. Просто ти моя суджена, от і бачиш мене справжнього.

Дуже сумніваючись у своєму здравому глузді, я подивилася на демона, і запитала:

— Яким же тоді тебе бачать інші?

Демон простягнув мені руку, але коли я не вчепилася в його клешню з кігтями, сам схопив за руку і змушуючи піднятися, потягнув до спальні. Там, підвів до шафи-купе з величезними дзеркалами і кивнув.

У дзеркалі, поряд зі мною стояв чорнявий красень. Таких я бачила лише на обкладинках модних журналів, та й ті, трохи не дотягували статурою до демона.

— Але чому я? - прошепотіла я.

— Бо ти моя істинна. Моя суджена.

— Ні, ні, ні! Це точно якась божевільня. Чи може... Тебе Аліска найняла, щоб ти мене розвів? Це такий жарт? Розіграш? Так?

— Хто така Аліска? - здивувався демон, і я б сказала, здивувався дуже реалістично.

— Аліса, це моя старша сестра.

— Не знаю таких.

— І чому ти з'явився саме зараз? - я не зовсім питала у демона, але він подумав, що саме у нього.

— Бо саме сьогодні, я зміг відкрити до тебе портал. До того ж, я попереджав тебе коли саме з'явлюся.

— Коли це таке було? - здивувалася я.

— Минулого року. Ти ж сама прикликала мене, але я був тоді ще слабкий, тому показав дату, коли прийду до тебе.

— Маячня якась! І ти тепер залишишся тут на завжди?

— Чому на завжди? Я прийшов на двадцять чотири години, щоб забрати тебе з собою.

— Божевільня якась! З чого ти взагалі взяв, що я кудись піду з тобою?

— Бо ти моя суджена, а я твій. Ти взагалі, повинна була весь минулий рік чекати на мене, і готуватися, а не крутити шашні з іншими чоловіками! - обурливо вигукнув демон і його очі спалахнули вогнем.

— З якого дива, я повинна була чекати тебе? Я взагалі не знала про твоє існування.

— Це не має значення! - прописав демон.

— Що значить, не має значення? У мене між іншим, непогане життя, гарна робота, я он навіть квартиру сама купила. У мене тут друзі, сім'я!

— Окрім сестри в тебе нікого немає. Друзів вже теж не залишилося, бо всі твої подруги вже заміжні. Квартира нікуди не подінеться, а робота... Навіщо тобі робота, коли ти будеш жити в моєму палаці?

— Та ні куди я з тобою не піду! Не потрібен мені твій палац. Я взагалі не знаю тебе, Максимуніс... Максинубіс...

— Максимусіон. - поправив мене демон.

— Начхати! 

Але мене тієїж миті схопили, притутили спиною до дзеркала і впилися в мої губи.

О Боже! Що то був за поцілунок! Наші чоловіки так не вміють цілуватися. А цей...цей...цей... Демон одним словом.

Але як же він цілувався? У мене підкорилися ноги, серце випригнуло із грудей, тиск піднявся, а я сама обхопила його за плечі і з пристрастю відповіла на цілунок.

Божевільня якась!