1.Моя знахідка

— Ти б ще за годину до Нового року зателефонувала б! - вигукнула я в мобільний на почуте в десятий раз, від старшої сестри "будьласочка". — Я до речі, збираюся з Максом у ресторан, де будуть його батьки. В мене залишилося пів години, а я навіть не знаю, що вдягти.

— Сестричко, ти тільки знайомитися йдеш, а у мене батьки Сергія до нас приїдуть. А ти ж знаєш Надію Миколаївну! Якщо на столі вона побачить звичайну шубу, або олів'є, то цілий рік буде мені дорікати, що я погана господиня. - захникала в телефоні сестра.

— Ну, добре, добре! Зараз пошукаю.

І таки знайшла. Свій зошит з рецептами, яким я користувалася дуже рідко, бо Макс полюбляв їсти у ресторанах, а не вдома, я дістала з верхньої полиці на кухні. Але через те, що полиця була дуже високо, а в одній руці я тримала мобільний, зошит дістала двома пальцями, і не встигнувши його підхопити, він полетів на підлогу, розсипаючи те, що в ньому знаходилося.

Я присіла і почала збирати журнальні вирізки з рецептами, які я ще жодного разу не готувала.

А це що?

Я тримала в руці дивний аркуш, на якому червоними літерами було написано "Новорічне ворожіння на судженого", а далі власне інструкція для цього ворожіння.

Дивно, ніколи не цікавилася ворожінням. Я не вірю в магію, потойбічне життя, і не вірю, що завдяки цій всій дурні, можна дізнатися про свого судженого. Тому не пам'ятала, коли поклала цей папірець у зошит з рецептами.

— Кіро, чого мовчиш, знайшла? - з телефону почувся схвильований голос сестри.

— Так, знайшла, Алісо! Записуй! - відповіла сестрі, викидиючи папірець з ворожінням у сміття.

Після того як розпрощалася з сестрою, зрозуміла, що мій погляд постійно прилипає до сміття. Та, що ж таке?

Пересилаючи себе, я пішла до кімнати, щоб нарешті вибрати вбрання, але думки постійно поверталися до аркуша з ворожінням.

Дістала вечірню сукню блакитного кольору, яку я берегла до визначної події. Знайомство з батьками коханого, чим не визначна подія? Ото ж! Визначна.

А потім раптом згадала звідки у мене те ворожіння, і впустила сукню на підлогу. 

Згадала, як минулого року з подругою святкували Новий рік, а потім пішли на ялинку. Там усіх вітав Дід Мороз, та дарував символічні подарунки. Ми з Танею, теж отримали свої магнітики з символікою Нового року. А ще, Дід Мороз впихнув мені у руки аркуш паперу, і пішов далі вітати присутніх.

— Ми обов'язково повинні поворожити! - вигукнула Таня, коли я розвернула аркуш.

Я тоді скептично віднеслася до ідеї подруги, але погодилася, бо випите шампанське підштовхувало на божевільні вчинки. Все необхідне у нас було, тому повернувшись до моєї квартири, відкинули килим у вітальні, та намалювавши дивну пентаграмму, яка була на аркуші, запалили свічки, погасили світло, та почали читати слова закляття, з того ж самого аркуша.

Спочатку нічого не відбувалося, і я вже думала закінчувати з цим цирком, як раптом... Вогонь свічок здійнявся дуже високо, а потім нібито якесь сяйво відділилося від них, та полетіло у нашу намальовану пентаграмму. Я прослідила за цім сяйвом, та побачила на підлозі те, чого там точно не було. Ім'я. Чоловіче ім'я.

Я кліпнула очами, потім ще раз, і ще раз, але нічого не змінилося, я чітко бачила ім'я, яке підсвічувалося червоним кольором. 

Але коли почала його читати, едине, що встигла, було Макси... Напис зник. А потім я побачила дату наступного Нового року. І знову напис зник.

— Ти це бачила? - запитала перелякана Таня.

— Ім'я? - подивилася я на подругу.

— Так! Кирило! А, що означає дата восьме березня?

— Який, ще Кирило? Там було інше ім'я. - здивувалася я.

— Ти ж сказала, що бачила його?! - обурилася подруга.

— Так, але не Кирило, а Макс, чи Максим, не впевнена, ім'я було якесь завелике.

— Почекай! - підхопилася Таня. — Виходить, що кожна з нас, бачила ім'я свого судженого! А, що означає дата? До речі, яка в тебе?

— Наступний Новий рік. Таню, це якась маячня. Не вірю я в цю дурню. Мабуть ми чогось надихалися на ялинці. Не здивуюся якщо вона взагалі штучна, і виготовлена зі шкідливих матеріалів. От ми і спіймали глюк.

Ми все поприбирали, свічки загасили, а потім я викинула аркуш з ворожінням у сміття.

Забуваючи про сукню на підлозі, а вона коштувала мені три мої зарплатні менеджера у магазині брендового одягу, побігла на кухню до пакету зі сміттям.

Аркуш зник.

Його не було у смітті. 

Дивно, я точно пам'ятаю, що кинула його туди, коли розмовляла з Алісою.

Може впало на дно пакету?

Витрусила сміття на підлогу, та почала переривати його.

Та, що це зі мною?  Почуваюся безхатьком, дідом Іваном, що живе у нашому підвалі. Брррр...

Схопила віника, та почала прибирати цей безлад.

Потім сіла за стіл, і сама не знаю чому, почала гортати зошит з рецептами. Десь на середині зошита, лежав аркуш з ворожінням. Ідеально рівненський та чистенький, наче і не його зовсім, я кидала у сміття.

Почала прокручувати спогади тієї ночі.

Ім'я — Макси... не пам'ятаю як далі.

Число — Тридцять перше грудня цього року.

Я ж навіть коли Макса зустріла, чомусь саме про те ворожіння згадала. Але з датою трішки не зрозуміло, бо з Максом ми познайомилися на Пасху, коли я гостювала у Аліси. Макс виявився другом Сергія, чоловіка моєї сестри.

А от Таня, з якою ми ворожіли, зустріла свого Кирила, саме на восьме березня. І вони вже навіть одружитися встигли минулого місяця.

Дивно це все.

А потім пролунав дзвінок на дверях і я пішла відчиняти.

— Кіруню, а ти чого ще не одягнена? Мої батьки не люблять чекати. - окинув мене незадоволеним поглядом Макс.

— Вибач! Дай мені п'ять хвилин і я буду готова!

І побігла до кімнати, але трохи не впала, коли почула ричання за спиною.

Повернулася і побачила під ялинкою, точніше біля неї, сидячого, напівоголеного чоловіка з рогами, та червоними очима. Довге чорне волосся з червоними пасмами, одна частина його торсу, плече та ліва рука були покриті чорною лускою. Чорні, довгі кигті, та шкіряні штани.