Вкрадена ялинка

Оглядаю невелику дерев’яну хатинку. Здавалося б, нічим не особлива, та є у ній якийсь шарм. Чи може то запах трав, які розвішені по периметру даху.
 

– Що це за трави такі?
– Я й сам не знаю. Бабуся їх любила, а я не знімаю, бо аромат дуже подобається.
– У тебе тут досить прохолодно, – зауважую я, поки Лука намацує вмикач.
 

Приглушене світло розпливається кімнатою, дозволяючи мені розгледіти деталі. Мою увагу одразу ж приковує до себе піч, що розташована в правому дальньому кутку кімнати. Вона встелена симпатичним пледом, на якому лежать милі подушки та якісь особисті речі хлопця. Збоку від печі стоїть стареньке ліжко, заправлене вишитим покривалом. Нічого зайвого на ньому немає. Лиш на підвіконні біля ліжка лежить книга і, здається, гасова лампа. Ліворуч кімната зовсім не нагадує старий будинок. Достатньо сучасна кухня і невеликий столик біля вікна. На ньому красується вишита скатертина, що, мабуть, також залишилась тут від бабусі. Цікаве поєднання сучасності та класики.
 

– Подобається? – мабуть, помітивши зацікавленість в моїх очах, питає Лука.
– Виглядає привабливо. Тільки щось тут не вистачає ялинки та інших новорічних прикрас.
– Ніколи не прикрашав будинок. Я практично живу у відділку, тому створюю святкову атмосферу лише там.
– Дивний ти. Невже не хочеться трохи свята в будинку?
– Хочеш, можеш додати святковості. Іграшки отам у кутку, – повертаю голову праворуч і помічаю велику коробку з гірляндами за шафою.
– Якщо ти не проти. Все ж таки мені доведеться провести тут кілька днів.
– Все за вашим бажанням, юна леді.
– Не така вже і юна, та все одно дякую. Де мені можна буде приземлитися?
– Та де хочеш. Можеш на ліжку, але там буде прохолодно, тому я радив би на печі. Якщо потрібно в душ, то це туди, – я й не одразу помітила, що біля печі є невеликий прохід. За ним душ і туалет.
– Непогано ти тут усе зробив. Будиночок лише ззовні здається малим.
– Ця хатинка тримає у собі багато приємних спогадів. Мабуть, тому я досі з ним не попрощався, хоча й мені пропонували повернутись до Києва на дуже вигідних умовах.
– Напевно якби я провела тут кілька років, також не захотіла б кудись переїжджати.
– От і я про це. Атмосфера якась особлива. У великому місті такого не знайдеш.
– Мені починає здаватись, що ти переконуєш мене залишитись тут.
– Може й переконую. Ніколи не дізнаєшся, що у мене на думці, бо я й сам інколи себе не розумію.
– Якщо ти себе не розумієш, то і я не намагатимусь. Краще займусь прикрашанням будинку.
– От і чудово. Я за дровами сходжу, щоби піч розтопити.

Коли ми заходили, я помітила біля будинку купу дров. Значить далеко Лука не піде й переживати мені не потрібно. І справді: не встигаю я роздивитися усі прикраси, сховані в коробці, як чоловік повертається.
 

– Хотіла спитати дещо.
– Питай.
– Кухня сучасна, душ непоганий. Чому для опалення використовуєш піч?
– Не маю відповіді. Просто мені так більше подобається.
– Я зрозуміла.
– Пароль від вайфаю потрібен? – навіть це є. Мобільний інтернет тут ледве можна зловити.
– Ні, дякую.
– Дивно.
– Що?
– Невже в тебе немає знайомих, яким потрібно повідомити, що з тобою все добре?
– Переб’ються мої знайомі, а мамі ще вдень зателефонувала. Буду відпочивати від негативних хвиль.
– Чудове рішення.
 

Поки Лука приготував вечерю, я встигла прикрасити будинок. Тепер і він заграв яскравими кольорами.
 

– Симпатичненько, – нарешті посеред вечері хтось із нас обірвав тишу.
– Ялинки все ж не вистачає.
– Десь у підвалі лежить, можна дістати, але мені здається, що і так непогано.
– Добре. Нехай так буде. До речі, дуже смачно. Я вражена твоїми кулінарними здібностями. Це тебе бабуся навчила готувати?
– Ага.
– Я вже напевно спати буду. Щось очі злипаються.
– Це гірське повітря на тебе так впливає.
– Може. Сценарій я вже завтра перечитаю.
– Без проблем. Сама на піч залізеш чи підсадити?
– Я думала на ліжку лягти.
– Не вигадуй. Гостей потрібно класти спати в комфортних умовах.
– Слово господаря – закон, – вміло заскакую на піч і закутуюсь у ковдру. – Добраніч.
– Солодких снів, Снігуронько.
 

Не пам’ятаю, як проходив ранок, адже остаточно прокинулась я вже у відділку з чашкою кави в одній руці та сценарієм в іншій. Як ми сюди дійшли я не пам’ятаю. Пелена снів досі лежала на моїх очах.
 

– Ну як?
– Кава дуже смачна.
– Я не про це.
– Сценарій геніальний. Якби я була дитиною, мені було б дуже цікаво. Особливо момент з лабораторією. Тільки щось мені підказує, що на роль цього Діда Мороза ти точно не підходиш.
– І я так думаю. Краще оберу роль слідчого, який допомагатиме дітям з експертизами, – як з язика зняв.
– Саме це я і хотіла запропонувати. Тобі навіть в роль вживатись не доведеться.
– Чому це ти так вирішила?
– Розпитала вчора хлопців про тебе. Маю ж я знати, з ким співпрацюю, – Лука дивно всміхається. Здається, він здивований. – Ходімо до всіх. Треба роздати ролі. У нас не так вже й багато часу на підготовку.
– Не переймайся. Нас багато, усе встигнемо.
 

Через декілька годин ми були повністю готові по оформленню та костюмах. Залишилось лише вивчити слова по сценарію, і можна буде зустрічати дітей. Щоправда це вже буде завтра зранку. Сиджу на підлозі в тій залі й зажурено приклеюю блискітки до костюму Снігуроньки.
 

– Куди дівся запальний настрій? – цікавиться Лука?
– Не так я собі уявляла підготовку до Нового року. Це все круто, та щось не те. Не вистачає мені романтики.
– Он воно що? Поговоримо про це потім, – не зрозуміла. Це він на щось натякає чи знову я бачу те, що хочу? – Ходімо додому.
– Сьогодні вечеря з мене, – я теж вмію дивувати, якщо дуже захочу.
– Тоді потрібно зайти в магазин і купити щось на гарячі бутерброди, – Лука всміхається: недооцінює мої здібності.
– Я ще можу пасту зробити.
– Ого. Тоді мовчатиму.