Розділ 6

— Я проаналізувала вісім пропозицій і зупинилася поки що на трьох найкращих, — Катя стояла біля екрана, на який проєктор виводив її презентацію з комп'ютера. Навпроти неї сиділи керівники відділів продажу, бухгалтерії, нарахування зарплатні та фінансовий директор. Усю ніч вона працювала, тож зараз почувалася так, ніби от-от втратить свідомість або засне прямісінько тут.

— І чому ти вважаєш, що вони найкращі? — запитав фінансовий директор.

— В них є найбільше потрібного нам готового функціоналу. А це означає, що вартість доопрацювань буде найнижчою.

У підтримку своїх слів Катя показала графіки, схеми та переконливі картинки вигод цих проєктів для компанії.

Через пів години після зустрічі вона сиділа в кабінеті фінансового директора.

— Твій виступ був чудовим, — він усівся в крісло навпроти неї й закинув ноги на стіл, — однак втрачено два дні. Для бізнесу це неприпустимо. Ми чекали цю презентацію другого числа. Натомість сьогодні вже четверте.

Катя ковтнула слину й завмерла, передчуваючи поганий поворот розмови. 

— На жаль я не можу запропонувати тобі підвищення, — нарешті виголосив свій вирок чоловік. — Ця твоя безвідповідальна витівка на Новий рік й те, що ти не вклалася у терміни, змусила мене задуматися над твоїми пріоритетами й тим, наскільки я дійсно можу тобі довіряти.

— Але ж протягом п'яти років я працювала не покладаючи рук, — захищаючись, промовила Катя. — Днями та ночами, на вихідних і у свята я завжди займалася справами компанії. Жила цим. Навіть коли хворіла.

— Все так, — погодився фінансовий директор. — Однак тепер я мушу задуматися. Почекай ще кілька місяців. Приведи нерви до ладу. А я на тебе подивлюся. І якщо все буде добре, то тоді ми знову порушимо це питання. І розумієш, — додав він скривившись, — я все більше впевнююсь, що керівниками краще ставити чоловіків. Ви жінки — занадто емоційні. Потім щось трапиться — чоловіки, діти чи ще якісь обставини, і все, — він розвів руками.

Катя мовчала. Вона раптом усвідомила, що усі її попередні зусилля не мали значення, бо її просто використовували. Ніхто і не збирався давати їй підвищення. 

Дівчина вскочила з місця й попрямувала на вихід. А через десять хвилин на столі у фінансового директора лежала заява Каті на звільнення. 

Катю відпустили навіть не вимагаючи відпрацювати два тижні. “Он воно виявляється як, — подумала дівчина, тягнучи в метро пакети з особистими речами, які вона забрала зі свого робочого місця, — я так багато працювала, бо думала, що компанія без мене розвалиться, — вона гірко посміхнулася. — А виявляється всім можна знайти заміну. Небо не впало від того, що я пішла. Навіщо ж тоді я пожертвувала на це п'ять років свого життя?” 

Через п'ятнадцять хвилин, вийшовши з ліфта на своєму поверсі, дівчина раптом поглянула на двері до квартири Назара й зупинилася. Вона підійшла й натиснула на кнопку дзвоника. Та їй ніхто не відчинив. “Мабуть, думає, що я ненормальна й жалкує, що познайомився зі мною”, — плечі Каті опустилися й вона попленталася до своєї квартири.

Вдома дівчина роззулася й попрямувала на кухню. Поставила чайник на плиту, дістала з шафи хліб, а з холодильника ковбасу та масло. За хвилину вона вже уплітала бутерброд й запивала його солодким чаєм. “Як я примудрилася за кілька днів втратити й роботу і чоловіка, який вперше за багато років мені сподобався?” — дівчина зітхнула й продовжила мовчки їсти, бо що тут скажеш.

Раптом у квартиру подзвонили. Катя миттю скочила на ноги, ледь не перевернувши стілець, й помчала у коридор. Запихавшись, вона відчинила двері й остовпіла. На порозі стояла Маша. Брюнетка широко посміхалася й виглядала досить таки живою і здоровою. У руках вона тримала дві валізи. Побачивши Катю, подруга вмить кинула їх на підлогу й полізла обніматися. 

— Я тобі зараз таке розкажу! Ти просто не повіриш! — вигукнула вона, знову схопившись за валізи й намагаючись затягнути їх до квартири. — Я навіть додому не заїжджала, щоб речі залишити. Хочу тобі першій розповісти.

— Тобі роботу запропонували? — здогадалася Катя, згадавши слова Миколая Чудотворця тоді у парку.

— Звідки ти знаєш? — здивувалася дівчина. — Але яку роботу. Нізащо не здогадаєшся.

За хвилину вона вже хазяйнувала на кухні. Дівчина налила собі чаю й, емоційно розмахуючи руками, почала розповідати:

— У Новорічну ніч, коли ти не прийшла, я багато спілкувалася з Джеймсом, американським партнером. Спочатку я сподівалася на стосунки, якщо чесно, — дівчина розсміялася. — Але потім виявилося, що він щасливо одружений й у нього троє дітей. — Маша скривилася. — У таке я не лізу. Ти ж знаєш. Однак, — брюнетка примружила око, — я випадково обмовилась, що знаю іспанську і що вчилася на перекладача. І що тут почалося! — вона сплеснула в долоні. — Виявилося, що першого січня він мав їхати на переговори в Іспанію і в нього не було, як ти думаєш, кого? Правильно, власного перекладача. Його партнери звичайно мали когось йому дати, однак він хотів мати свою людину в команді. Тож уяви що? — вона змовницьки підморгнула Каті.

— Він запропонував тобі на Новий рік полетіти з ним до Іспанії? — здогадалася дівчина. — Однак це не пояснює, чому ти мені не зателефонувала, знаючи, що я тут місця собі не знаходитиму й шукатиму тебе. Ми з Назаром навіть по вулицях їздили. Думали, що ти п'яна в снігу десь лежиш.

Маша розреготалася:

— Авжеж, це так на мене схоже. Валятися десь п'яною, — саркастично промовила, а потім задумалась. — Чекай, з яким Назаром?

— Неважливо, — буркнула Катя, — вже з ніяким. Розказуй, що було далі.

— А далі я забула свій телефон вдома. Тому не могла тобі зателефонувати. Коли ми прибули на зустріч до Барселони, я виконала свою роботу так добре, що Джеймс запропонував мені бути його людиною й керувати філіалом в Іспанії. Потрібно буде там жити й раз на місяць літати до Нью-Йорка, щоб звітуватися перед Джеймсом.

— І тобі таке подобається? — засумнівалася Катя. — Ти ж ніби багатого чоловіка хотіла.