Розділ 5

Повернувшись  додому, Катя попрямувала у кухню й дістала з шухляди зошит.

— Що ти робиш? — здивовано запитав Назар.

— Я зараз буду телефонувати колегам і записувати всіх підозрюваних, — пояснила дівчина, знайшовши ручку й вмостившись за столом. 

Її волосся після вулиці розпушилося і стирчало в різні боки. Назар стояв у Каті за спиною, обпершись на холодильник, і не відводив погляду від її неслухняних рудих кіс.

— На що витріщився? — ображено промовила дівчина, глянувши через плече і помітивши його погляд. 

— Ні на що, — схаменувся хлопець. — Ти дуже красива. Правда. А твоє ластовиння робить тебе ще симпатичнішою.

Катя у відповідь тільки мугикнула. Авжеж, симпатичнішою. 

— Коли мені було 12 років, з мене дражнився однокласник й сказав, що моє ластовиння потворне. Я тоді весь вечір проревіла, а потім спробувала вивести його лимоном, — Катя сумно посміхнулася. — В результаті отримала сильну алергію і моє обличчя покрилося червоними плямами. Відтоді робити з собою нічого не ризикую, але ластовиння продовжую ненавидіти.

— А даремно, — щиро промовив Назар. — Дуже сексуально і привабливо.

Їхні погляди зустрілися й кілька секунд вони просто дивилися одне на одного. Катя перша відвернулася й прокашлялася. Потім взяла телефон і почала обдзвонювати колег.

— Отже, — підсумувала вона, — У всі в один голос стверджують, що весь вечір Маша нікуди не виходила з клубу й ні з ким не знайомилася. Вона, — й тут Катя здивовано підняла брову, — була зайнята спілкуванням з нашим американським партнером Джеймсом, ще й виключно про робочі питання. 

— А чого ти дивуєшся? 

— Маша не фанат роботи. Особливо у вільний час. Вона, звичайно,  розумна, знає англійську й іспанську, із завданнями добре справляється. Але зірок з неба не хапає, бо просто не хоче. А робочі питання — це останнє, на що б вона витратила новорічну ніч.

— Ну можливо ти її не так добре знаєш, як думаєш?

— Я? — пирхнула Катя. — Ми з дитсадка разом. Цю брюнетку ніхто так добре не знає, як я.

— Люди змінюються, — чомусь засумував Назар, уважно розглядаючи підлогу.

У цей момент задзвонив телефон. Побачивши номер, дівчина вмить посерйознішала, притиснула слухавку до вуха й швидко вийшла з кухні. Потім зайшла у кімнату й увімкнула ноутбук.

— Так, я знайшла кілька цікавих проєктів і зараз пропрацьовую інформацію. Ні, на завтра не встигну, — голос Каті став тихішим і звучав винувато, — мені потрібно більше часу. 

Вона поклала слухавку, повернулася на кухню й безпорадно поглянула на хлопця.

— Мені треба терміново готувати презентацію на завтра. Це дуже важливо. 

— А як же Маша? — підняв брову Назар. — Ти вже не будеш її шукати?

— Звісно буду, але сама, — махнула рукою Катя. — Дякую тобі за допомогу. Можеш йти додому. Ти ж либонь звалюєшся з ніг від втоми після новорічної ночі. Я все сама зроблю — і презентацію закінчу, і Машу відшукаю. 

— Так справи не підуть, — нахмурився хлопець. — Я йду ставити чайник, а ти мені розповіси у подробицях, що там тобі повідали колеги. За чаєм  вирішимо, що робити далі.

Катя не мала сил сперечатися. Вона мовчки зав'язала на голові гульку й всілася за стіл.

— Не туди ти дивишся, Катя, — знову погрозив їй пальцем архангел Михаїл, — геть не туди.

Дівчина стояла в парку біля метро Мінська й, задерши голову, слухала.

— А куди тоді? — здивувалася Катя. — Тут нікого більше немає. Тільки ти і я.

— А ти дивися уважніше, — невдоволено промовив архангел. Його крила піднялися, а рука почала витягуватися, аж поки вказівний палець не торкнувся обличчя Каті й не почав давити їй у чоло. — Добре роздивляйся.

Катя прокинулася й відчула пекучий біль у лобі. Вона спала за столом у кухні, впавши чолом на руку, прямісінько на величезний, ще материн перстень. 

“Мабуть, синець буде”, — подумала дівчина потираючи пальцем слід від каблучки.

Навпроти неї в такій самій позі мирно сопів Назар. Вони майже до ранку обдзвонювали знайомих. Але то була марна справа. Навіть якщо хтось і траплявся вже трохи протверезілий після свята, нічого корисного вони все одно не чули й не бачили.  

Катя простягнула руку й обережно торкнулася плеча хлопця.

— Тобі каву зробити?

— Так, давай, — він позіхнув і потягнувся.

— Дякую за допомогу, — промовила Катя й сіла навпроти Назара. Аромат від щойно завареної кави заполонив кухню. — Для мене ще жоден чоловік стільки не зробив як ти. А враховуючи, що ми знайомі два дні, то й взагалі.

Назар посміхнувся:

— Можна десять років знати людину і не бути з нею близьким, а можна, щойно познайомившись, зрозуміти, що ви споріднені душі.

Він простягнув руку й торкнувся волосся Каті.

— Завжди хотів собі рудоволосу дівчину, — хлопець невідривно дивився їй в очі. Щоки Каті спалахнули й почервоніли. Вона відсунулася й прокашлялася.

— Я не знаю, що робити далі й де її шукати, — дівчина перевела тему.

— А чому ти не зателефонуєш Джеймсові? Ну тому партнерові.

— Навряд чи він взагалі пам'ятає хто така Маша. А якщо я йому зателефоную, то про це дізнається керівництво і її репутації гаплик. 

Катя закусила губу й вскочила зі стільця. Вона почала нервово ходити кухнею, намагаючись пригадати всі деталі їхніх останніх зустрічей з подругою. Потім підійшла до Назара й з надією заглянула йому в очі:

— А може просто проїдемося по місту? Раптом їй стало погано й вона зараз десь лежить непритомна та безпорадна? — останнє слово Катя промовила таким жалібним голосом, що відмовити їй було важко.

— Мені здається це не має сенсу, — засумнівався Назар. — Її б вже хтось підібрав, — та побачивши дикий погляд Каті, він вимушено погодився. — Якщо тобі від того стане легше, то поїхали.

За годину стало зрозуміло, що такий пошук нічого не дасть. Вулиці були порожніми. Ніхто не лежав в снігу, на дорозі чи в будь-яких інших місцях. Місто здавалося взагалі вимерло, хоча на дворі вже було друге січня.