Розділ 5

Катя дістала зошит й почала виривати звідти сторінки.

— Що ти робиш? — здивувався Назар.

— Я зараз буду прописувати всіх підозрюваних, — пояснила дівчина й вирвані аркуші розірвала ще на чотири частини. Її волосся після вулиці розпушилося і стирчало в різні боки. Назар стояв у Каті на кухні, обпершись на холодильник, й не відводив погляду від її рудих кіс.

— На що витріщився? — ображено промовила дівчина, помітивши його погляд. 

— Ні на що, — схаменувся хлопець. — Ти дуже красива. Правда. А твоє ластовиння на носі робить тебе ще симпатичнішою.

Катя у відповідь тільки мугикнула. Авжеж, симпатичнішою. 

— Коли мені було 12 років з мене дражнився однокласник й сказав, що моє ластовиння потворне. Я тоді весь вечір проревіла, а потім спробувала вивести його лимоном, — Катя сумно посміхнулася. — В результаті такого експерименту отримала сильну алергію і моє обличчя покрилося червоними плямами. Відтоді робити собі нічого не ризикую, але ластовиння продовжую ненавидіти.

— А даремно, — щиро промовив Назар. — Дуже сексуально і привабливо.

Їхні погляди зустрілися й кілька секунд вони просто дивилися одне на одного. Катя перша відвернулася й прокашлялася.

— Отже, — продовжила вона, — наших спільних колег я опитала. Всі вони в один голос стверджують, що весь вечір Маша нікуди не виходила з клубу й ні з ким не знайомилася. Вона, — й тут Катя здивовано підняла брову, — була зайнята спілкуванням з нашим американським партнером Джеймсом по робочих питаннях.

— А чого ти дивуєшся? 

— Маша не фанат роботи. Особливо у позаробочий час. Вона звичайно ж розумна. Знає англійську й іспанську. З завданнями добре справляється, але зірок з неба не хапає, бо, — Катя підняла палець догори, — не хоче. А робочі питання — це останнє, на що б вона витратила новорічну ніч.

— Ну може ти її не так добре знаєш, як думаєш?

— Я? — пирхнула Катя. — Ми з дитсадка разом. Цю брюнетку ніхто так добре не знає, як я.

— Люди змінюються, — чомусь засумував Назар, уважно розглядаючи підлогу.

В цей момент у Каті задзвонив телефон. Побачивши номер, дівчина вмить посерйознішала. Вона притиснула слухавку до вуха й швидко вийшла з кухні. Потім зайшла у кімнату й увімкнула ноутбук.

— Так, я знайшла кілька цікавих проєктів і зараз пропрацьовую інформацію по них. Ні, на завтра не встигну, — голос Каті став тихішим і звучав винувато, — мені потрібно більше часу. 

Вона поклала слухавку, повернулася на кухню й безпорадно поглянула на хлопця.

— Мені треба терміново готувати презентацію на завтра по проєктах автоматизації бухгалтерії для керівництва. 

— А як же Маша? — підняв брову Назар. — Ти вже не шукатимеш її?

— Звісно що шукатиму, але вже без тебе, — махнула рукою Катя. — Йди додому. Ти ж либонь звалюєшся з ніг від втоми після новорічної ночі. Я все сама зроблю — і презентацію закінчу, і Машу відшукаю. Напевне вона десь зараз спить, а завтра вранці сама мені зателефонує.

— Так справи не підуть, — нахмурився хлопець. — Я йду ставити чайник, а ти мені розповіси у подробицях, що там тобі повідали колеги. Заразом і вирішимо, що робити далі.

Катя сперечатися не стала. Вона мовчки зав'язала на голові гульку й всілася за стіл.

— Не туди ти дивишся, Катя, — знову погрозив їй пальцем архангел Михайло, — геть не туди.

Дівчина стояла в парку біля метро Мінська й, задерши голову, слухала.

— А куди ж мені дивитися? — здивувалася Катя. — Тут нікого більше немає. Тільки ти і я.

— А ти дивися уважніше, — невдоволено промовив архангел. Його крила піднялися, а рука почала витягуватися, аж поки вказівний палець не торкнувся обличчя Каті й не почав давити їй у чоло. — Добре роздивляйся.

Катя прокинулася й відчула пекучий біль на лобі. Вона спала за столом на кухні, впавши чолом на руку, прямісінько на величезний, ще материн перстень. 

“Мабуть, ґуля буде”, — подумала дівчина потираючи пальцем слід від каблучки.

Навпроти неї в такій самій позі мирно сопів Назар. Вони майже до ранку обдзвонювали знайомих. Але то була марна справа. Навіть якщо хтось і траплявся вже трохи протверезілий після свята, Машу там все одно не чули та не бачили.  

Катя простягнула руку й обережно торкнулася плеча хлопця.

— Тобі каву зробити?

— Так давай, — він позіхнув і потягнувся.

— Дякую за допомогу, — промовила Катя й сіла навпроти Назара. Аромат від щойно завареної кави заполонив кухню. — Для мене ще жоден чоловік стільки не зробив як ти. А враховуючи, що ми знайомі два дні, то й взагалі.

Назар посміхнувся:

— Можна десять років знати людину і не бути з нею близьким, а можна, щойно познайомившись, зрозуміти, що ви споріднені душі.

Він простягнув руку й торкнувся волосся Каті.

— Завжди хотів собі рудоволосу дівчину, — хлопець невідривно дивився їй в очі. Щоки Каті спалахнули й почервоніли. Вона відсунулася й прокашлялася.

— Я не знаю, що робити далі й де її шукати.

— А чому ти не зателефонуєш Джеймсові? Ну тому партнерові.

— Наскільки я знаю, він мав летіти до Іспанії, а потім до Німеччини на ділові зустрічі. Навряд чи він взагалі пам'ятає хто така Маша. А якщо я йому зателефоную, то про це дізнається керівництво і її репутації гаплик. 

Катя закусила губу й скочила зі стільця. Вона почала нервово ходити по кухні, намагаючись пригадати всі деталі їхніх останніх зустрічей з подругою. Потім підбігла до Назара й з надією заглянула йому в очі:

— А може просто проїдемося по місту? Пошукаємо її? Раптом їй стало погано й вона зараз десь лежить непритомна та безпорадна? — останнє слово Катя промовила таким жалібним голосом, що відмовити їй було важко.

— Мені здається це не має сенсу, — засумнівався Назар. — Її б вже хтось підібрав, — та побачивши дикий погляд Каті, він вимушено погодився. — Якщо тобі від того стане легше, то поїхали.