Розділ 4

Вона замкнула двері зсередини й пройшла до кімнати. 

— Треба перевдягтися, бо я остаточно зіпсую свою репутацію, — посміхнулася дівчина. Катя відкрила шафу й почала розглядати свій гардероб. — Червона сукня — це занадто претензійно, а ми ж домовились дружити. Светр — дуже буденно. Ось. Здається знайшла.

Дівчина кинула на ліжко джинси, білу блузку, в якій вона зазвичай проводила презентації, й коричневий пуловер на ґудзиках.

— Ідеально, — прошепотіла руда й прикріпила до пуловера брошку у вигляді бджілки. — Не надто святково, однак і не в домашніх лосинах, — волосся вона зачесала назад.

Катя ще трохи покрутилася перед дзеркалом, що висіло на дверці шафи й задоволено посміхнулася. Раптом вона згадала про Машу. Її посмішка вмить щезла. Дівчина поглянула на настінний старовинний годинник, який купила колись на барахолці й завмерла. Вже була друга година дня, а Маша досі не зателефонувала, щоб поздоровити подругу з Новим роком. Це здивувало Катю. В них була традиція першого січня вітати одна одну. “Можливо вона гарно провела час з тим американським партнером і зараз спить?” — з надією подумала дівчина. Вона взяла телефон й набрала Машин номер. У слухавці почулися довгі гудки. Катя сильніше притиснула телефон до вуха, однак ніхто не відповів. “А що як з нею сталося щось жахливе?” — на душі у дівчини стало тривожно.

— Треба поїхати й перевірити, — вирішила вона й помчала збиратися. 

За хвилину Катя вже виходила зі своєї квартири, тримаючи в одній руці ключі, а в іншій — телефон.

— А хіба ми не збиралися попити разом чаю? — з сусідніх дверей визирнула голова здивованого Назара.

— Вибач, — Катя схопилася за лоба, бо зовсім забула про домовленість, й винувато поглянула на хлопця. — Треба перевірити як там подруга після святкування. Вона зазвичай мені телефонує на новий рік. Я не можу до неї додзвонитися. Це на неї не схоже. 

— Зрозумів, — кивнув Назар. — Можна з тобою? 

— Якщо першого січня в тебе немає цікавіших справ, ніж шукати подругу сусідки, то пішли, — знизала плечима Катя. 

На вулиці було порожньо. Навіть сніг ще не був ніким витоптаний й лежав рівним шаром на дорозі.

— Будемо сподіватися, що таксист зможе проїхати, — Катя витягнула мобільний, — зараз викличу. Пішки ми туди точно не дійдемо. Це інший край міста.

— Не викликай. Я за кермом. І я не пив вночі, — промовив Назар, помітивши тривожний погляд сусідки. — Вже кілька років не вживаю.

— В народі кажуть, що якщо чоловік не п’є, то він або хворий, або погана людина, — посміхнулася дівчина. 

— Я йогою займаюсь, медитую, — ображено відповів він. — Чого відразу погана людина?

На стоянці на них чекав пікап помаранчевого кольору. 

— Це твоя машина? — ошелешено запитала Катя й на всякий випадок озирнулася по сторонах, раптом тут поруч є інше авто.

— Подобається? — гордо запитав чоловік. — Це Ford F-150 — моя лялечка.

— Ну такий автомобіль точно по завалах снігу проїде, — ухильно відповіла дівчина.

Через десять хвилин вони вже стояли біля квартири Маші. Катя натиснула на дзвінок й почула довгий пронизливий гудок за дверима. Однак власниця квартири або спала, або її там просто не було. Дівчина ще раз натиснула на дзвінок — вже сильніше і довше. І знову ніякої реакції.

— Маша відчини! — почала стукати у двері Катя, яка була впевнена, що з подругою сталося щось жахливе.

Сусідні двері на майданчику відчинилися й звідти визирнула кучерява й сива голова сусідки.

— Чого горлопаните? — розсерджено промовила вона, а потім перевела погляд на Катю й посміхнулася. — Катюша, — розпливлася старенька у посмішці, — а Маші немає вдома. Десь о п'ятій ранку вона приїхала сюди з незнайомим мені молодим чоловіком, — жінка облизала губи від передчуття цікавої історії, — імпозантним таким, в дорогому пальті. А через пів години вони разом вийшли з квартири з двома валізами й більше не поверталися. 

— Вона нічого не говорила? Не кричала? Як вона взагалі виглядала? — Катя закидала бабцю питаннями, сама ж стала біла як крейда від переляку й тривоги за подругу.

— Що ти, що ти, — прошелестіла сусідка. — Машенька посміхалася й здавалося, що була щасливою. Молодий чоловік теж усміхався. Можливо Маша просто нарешті знайшла собі багатого кавалера й переїхала до нього? — висловила вона припущення.

— Можливо, — буркнула Катя, задаючись питанням, а чого ця стара не спить о п'ятій ранку і стежить за сусідами. 

Вона вискочила з під'їзду й, не зупиняючись, попрямувала до авто. Її мучила підозра, що щось лихе могло статися з Марією.

— Почекай! — Назар наздогнав Катю біля машини. — Може жінка права? Що як твоя подруга просто розважається чи зустріла кохання свого життя, от як я зараз? На Новий рік часто дива стаються, — він поглянув на неї довгим й глибоким поглядом.

— Може, — проігнорувала його випад Катя. — Однак це не пояснює, чому вона не бере слухавку і сама мені не зателефонувала. Кажу тобі, з нею щось сталося.

— Тоді, я так розумію, що ми будемо продовжувати пошуки? — зітхнув Назар й підкинув носком чобота сніг біля заднього колеса машини.

— Правильно розумієш, — кивнула Катя. — Треба з'ясувати, хто в тому клубі був і з ким Маша поїхала.

“Ох Маша-Маша. Говорила я тобі, що твої знайомства та пошук нареченого до добра не доведуть”, — зітхнула дівчина й сіла у машину.