Розділ 2

Катя спросоння протерла очі. Поглянула на телефон — десята ранку. Вона б з радістю поспала ще годинку. Однак за стіною працював дриль. 

— Що можна свердлити тридцять першого грудня? — здивувалася дівчина. Вона злізла з ліжка й натягнула на себе улюблений старий светр і спортивні штани. — А-а, — раптом згадала. — Це ж той новий чоловік, який поселився у сусідній квартирі минулого тижня, — Катя зітхнула. — На мою погибель.

Вона його ще не бачила. Однак після його переїзду, спокою нікому не було. Цілими днями за стіною щось свердлили, гупали, стукали. Інші жителі будинку вже навіть створили окремий чат у вайбері й обговорювали чи варто кудись пожалітися на порушника спокою. Потім хтось зауважив, що в під'їзді й так мало привабливих чоловіків, щоб на такого красеня стукати. На тому розмова й закінчилася. 

У двері подзвонили. Коли Катя їх відчинила, то виявила на порозі високого, статного блондина в спортивному костюмі із засуканими рукавами. Хлопець похмуро розглядав підлогу й вочевидь про щось напружено думав. Побачивши Катю він з цікавістю обвів її поглядом з голови до ніг й нахабно посміхнувся.

— Чим можу допомогти? — запитала дівчина й пригладила волосся. Воно знову не знати чого розпушилося. “Моя голова зараз схожа на кульбабу, — подумала у відчаї Катя. — Добре, що хоч вітру тут немає”.

— Перевіряю нових сусідів, — самовдоволено промовив хлопець. 

— З якою ціллю?

— Що?

— З якою ціллю ви перевіряєте сусідів? — нахмурилася дівчина.

— На випадок, якщо зустріну красуню, що переверне мій світ догори дриґом й забере моє серце, — білі зуби сусіда блиснули.

Катя мугикнула щось собі під ніс й роздратовано промовила:

— В мене немає часу на такі дурниці. Якщо вам немає чого більше сказати, то бувайте.

— Зачекайте, — сусід просунув ногу між дверима, які вона вже почала закривати. — Вибачте за невдалий жарт. Насправді мені потрібен молоток. Я вішаю полиці. Свердло та цвяхи є, а от молоток зламався, — він винувато поглянув на дівчину й розсміявся.

Катя у відповідь теж посміхнулася.

— Зараз гляну. Здається десь має бути. Постійте тут.

— А в середину не запросите?

— Я незнайомих чоловіків до квартири не пускаю.

— А це легко виправити, — він простягнув їй руку й швидко промовив: — Назар. Переїхав сюди тиждень тому. А зараз облаштовуюсь й шумлю так, що наживаю ворогів серед сусідів.

— Катя. Добре, проходьте, — дівчина потиснула його шорстку й водночас теплу долоню й відкрила двері ширше. Сама ж тим часом підійшла до шафи, звідки за хвилину дістала інструмент. — Візьміть, але обов’язково поверніть. Це татів молоток.

— Немає питань, сьогодні ж принесу назад.

Задоволений сусід зник за дверима своєї квартири, Катя ж ще якийсь час задумливо дивилася поперед себе: “Та ні не може бути. То був просто божевільний старий, не більше”. Вона струснула головою, ніби скидаючи непотрібні думки з себе й швидко зачинила двері.

Тим часом Маша вже розпочала свою підготовку до новорічної ночі. Вона лежала на дивані з наліпленою на обличчя маскою з виноградних кісточок, яка мала освіжити їй колір обличчя. На повіки дівчина поклала два шматочки огірка, щоб прибрати синці під очима. У руці вона тримала телефон з увімкненим відео в ютубі, в якому дуже серйозна пані у дорогому костюмі рекла про позитивне мислення і те, як треба себе цінувати, щоб досягти успіху.

— Все не те, — прошепотіла брюнетка й, знявши один шматок огірка з ока, почала пошук у ютубі.

— Ви не безкоштовниця, — промовляла вже інша жінка коуч. — Ваш час коштує грошей. Ваша увага має ціну. Якщо чоловік не може заробити достатньо, щоб забезпечити вам необхідний рівень комфорту, він вам не підходить.

— Я не безкоштовниця, — прошепотіла Маша, кивнула сама собі, ніби погоджуючись з цими словами, й поклала шматок огірка назад на повіку. — Моя увага варта грошей!

Неподалік від дивану, на бильці крісла лежала підготовлена на вечір сукня, в якій вона мала супроводжувати найбагатшого чоловіка з усього її оточення: 

— Джеймс, — прошепотіла брюнетка. — Тепер я зміню своє життя. Воно нарешті стане кольоровим та цікавим. Він обов'язково закохається в мене й покличе з собою в Америку.

На підлозі біля крісла на неї чекали елегантні чобітки на підборах, а столик біля дзеркала був завалений косметикою. Окрім привабливої зовнішності Маша володіла двома іноземними мовами та гострим розумом, за допомогою якого і ще надзвичайної цілеспрямованості, вона сподівалася влаштувати своє особисте життя.

Катя увімкнула ноутбук. Не дивлячись на вечір тридцять першого грудня, пора було сідати за презентацію. “Якщо ти хочеш якісно керувати відділом, — днями сказав їй фінансовий директор, — то, по-перше, твоїм пріоритетом має бути робота. А по-друге, ти маєш чітко уявляти, чого будеш досягати зі своїми підлеглими у наступні три роки. Це має бути вигідно в першу чергу для нашої компанії”.

Тож зараз вона зав'язала свої руді коси у тугий хвіст, налила у чашку міцного чаю й сіла перед екраном ноутбука. Катя все питала себе, що ж є такого цінного у її роботі, щоб приносило вигоду компанії: “Ну перебираю я папірці, складаю звіти для керівництва, потім переробляю ці звіти й переписую папірці, але що такого важливого в моїй роботі?” 

Не знайшовши відповіді на це філософське питання, Катя встала з-за столу й підійшла до вікна. Пішов сніг. Перший сніг цієї зими й останній у цьому році. Пухнасті сніжинки кружляли, роблячи кола в повітрі, а потім приліплювалися до вікна, створюючи особливі узори на склі. У дворі гралися діти. Вони доганяли одне одного й весело сміялися. Потім дітей покликали й вони поспішили додому. Більше надворі нікого не було: “Мабуть, люди до свята вдома готуються”, — здогадалася руда.

— Старий сказав, що я вийду заміж, — Катя притулилася лобом до вікна й посміхнулася. — А я от думаю, що на мене чекають сорок кішок.