Розділ 2

Катя провела рукою по очах. Поглянула на телефон — десята ранку. Вона б з радістю поспала ще годинку. Однак за стіною працював дриль. 

— Що можна свердлити 31 грудня? — здивувалася дівчина. Вона злізла з ліжка й натягнула на себе старий светр й спортивні штани. — А-а, — раптом згадала. — Це ж новий сусід, що заїхав до квартири на минулому тижні, — Катя зітхнула. — На мою погибель.

Вона його ще не бачила. Однак з часу, як він тут поселився, спокою нікому не було. Цілими днями за стіною щось свердлили, гупали, стукали. Інші жителі будинку вже навіть створили окремий чат у вайбері й обговорювали чи варто кудись пожалітися на порушника спокою. Потім хтось зауважив, що в під'їзді й так мало привабливих чоловіків, щоб на такого красеня стукати. На тому розмова й закінчилася. 

У двері подзвонили. Коли Катя їх відчинила, то виявила на порозі високого, широкоплечого блондина в спортивному костюмі із засуканими рукавами. Хлопець похмуро розглядав підлогу й вочевидь про щось напружено думав. Побачивши Катю він з цікавістю обвів її поглядом з голови до ніг й нахабно посміхнувся.

— Чим можу допомогти? — запитала дівчина й пригладила волосся. Воно знову не знати чого розпушилося. “Моя голова зараз схожа на кульбабу, — подумала у відчаї Катя. — Добре, що хоч вітру тут немає”.

— Перевіряю нових сусідів, — самовдоволено промовив хлопець. 

— З якою ціллю?

— Що?

— З якою ціллю ви перевіряєте сусідів?

— На випадок, якщо зустріну красуню, що переверне мій світ догори дном й забере моє серце, — білі зуби сусіда блиснули.

Катя мугикнула щось собі під ніс й роздратовано промовила:

— В мене немає часу на такі дурниці. Якщо вам нічого більше сказати, то бувайте.

— Почекайте, — сусід просунув ногу між дверей, які вона вже почала закривати. — Я прошу вибачення за невдалий жарт. Мені потрібен молоток. Я вішаю полиці. Свердло та цвяхи взяв, а от про молоток забув, — він винувато поглянув на дівчину й розсміявся.

Катя у відповідь теж посміхнулася.

— Зараз гляну. Здається десь має бути. Постійте тут.

— А в середину не запросите?

— Я незнайомих чоловіків до квартири не запрошую.

— А це легко виправити, — він простягнув їй руку й швидко промовив: — Назар. Переїхав сюди тиждень тому. А зараз облаштовуюсь й шумлю так, що наживаю ворогів серед сусідів.

— Катя. Добре, проходьте, — дівчина потиснула його шорстку й водночас теплу руку й відкрила двері ширше. Сама ж тим часом підійшла до шафи, звідки за хвилину дістала інструмент. — Візьміть, але це з поверненням. Це татів молоток.

— Немає питань, сьогодні ж принесу назад.

Задоволений сусід зник за дверима до своєї квартири, Катя ж ще якийсь час задумливо дивилася поперед себе: “Та ні не може бути. То був просто божевільний старий, не більше”. Вона струснула головою, ніби скидаючи непотрібні думки з себе й швидко закрила двері.

Тим часом Маша проводила свою підготовку до новорічної ночі геть по-іншому. Вона лежала на дивані з наліпленою на обличчі маскою з виноградних кісточок, яка мала освіжити їй колір обличчя. На повіки дівчина поклала два шматки огірка, щоб прибрати синці під очима. У руці вона тримала телефон з увімкненим відео в ютубі, в якому дуже серйозна пані у дорогому костюмі рекла про позитивне мислення і те, як треба себе цінувати, щоб досягти успіху.

— Все не те, — прошепотіла брюнетка й, знявши один шматок огірка з ока, почала пошук у ютубі.

— Ви не безкоштовниця, — промовляла вже інша жінка коуч. — Ваш час коштує грошей. Ваша увага має ціну. Якщо чоловік не може заробити достатньо, щоб забезпечити вам необхідний рівень комфорту, він вам не підходить.

— Я не безкоштовниця, — прошепотіла Маша, кивнула сама собі, ніби погоджуючись з даними словами, й поклала шматок огірка назад на повіку. — Моя увага варта грошей!

Неподалік від дивану, на бильці крісла лежала підготовлена сукня на вечір, в якій вона мала супроводжувати найбагатшого чоловіка з усього її оточення: 

— Джеймс, — прошепотіла брюнетка. — Тепер я зміню своє життя. Воно нарешті стане кольоровим та цікавим. Не може бути, щоб він в мене не закохався і не забрав до себе в Америку.

На підлозі біля крісла на неї чекали чоботи на шпильках, а столик біля дзеркала був завалений косметикою. Окрім привабливої зовнішності Маша володіла двома іноземними мовами та гострим розумом, за допомогою якого і ще надзвичайної цілеспрямованості, вона сподівалася влаштувати своє особисте життя.

Катя увімкнула ноутбук. Не дивлячись на вечір тридцять першого грудня, пора було сідати за презентацію. “Якщо ти хочеш якісно керувати відділом, — днями сказав їй фінансовий директор, — то, по-перше, твоїм пріоритетом номер один має бути робота. А по-друге, ти маєш чітко уявляти, що будеш досягати зі своїми підлеглими у наступні три роки. Це має бути детально прописано та вигідно для нашої компанії”.

Тож зараз вона зав'язала свої руді коси у тугий хвіст, налила у чашку міцного чаю й сіла перед екраном ноутбука. Катя все задавала собі питання, що ж є такого цінного у її роботі, щоб приносило вигоду компанії: “Ну перебираю я папірці, складаю звіти для керівництва, потім переробляю ці звіти й переписую папірці, але що такого важливого в моїй роботі?” 

Не знайшовши відповіді на це філософське питання, Катя встала з-за столу й підійшла до вікна. Пішов сніг. Перший сніг цієї зими й останній у цьому році. Лапаті сніжинки кружляли, роблячи фігурні кола в повітрі, а потім приліплювалися до вікна, створюючи особливі узори на склі. За вікном гралися діти. Вони доганяли одне одного й весело сміялися. Більше надворі нікого не було: “Мабуть, люди до свята вдома готуються”, — здогадалася руда.

— Старий сказав, що я вийду заміж, — Катя притулилася лобом до вікна й посміхнулася. — А я от думаю, що на мене чекають сорок кішок.

У двері знову подзвонили: “Мабуть, сусід молоток приніс”, — подумала дівчина й пішла відкривати. На порозі й справді стояв Назар. Він прихилився головою до одвірка й простягнув інструмент: