Інтерв'ю з чародіями - 2

- Добре, дуже гарні святкування, - кивнула журналістка, знову записуючи щось до свого блокноту. – Йдемо далі: - розкажіть про вашу найзаповітнішу мрію, яку плануєте здійснити в наступному році?

- Немертві, - в один голос відповіли Деміан з Мораною.

- Хм, і що це означає, - журналістка покрутила рукою, показуючи невизначеність незрозумілої відповіді чародіїв.

- Розумієте, в Темному лісі все більше активізуються немертві істоти, які вже почали виходити за його межі і нападати на жителів Кармілії, - стиснувши кулаки, відповів герцог. – Ми плануємо розібратись з цією загрозою, визначивши того поводиря, що направляє армії мертвяків на наші землі.

- О, а ви знаєте хто це робить і як його знищити?, - зацікавлено подалась вперед дівчина.

- Вибачте, але ця історія не для передсвяткового інтерв'ю. Можливо, ми її розкажемо Вам іншим разом, - ввічливо посміхнувся брюнет, відкинувшись на спинку високого крісла.

- Кхм, ну добре, тоді скажіть ось що: яка з новорічних історій вам найбільше до вподоби?, - кивнула дівчина, погоджуючись з аргументами герцога.

- Історія про Дорогу потойбіччя. Вважається, що вона стала причиною перелому в природі, розділивши сезони на теплі та життєрадісні і мертві, холодні періоди, - відповів Деміан. – У Темному лісі є безодня…

Бабуся розповідала мені легенду про цю безодню, її ще називають Дорогою потойбіччя. Якщо придивитись, то видно, що по формі каньйон дійсно схожий на дорогу, яка губиться серед містичних туманів.

Так от, легенда... колись ліс був звичайним, в ньому жили фейрі та ельфи, але одного разу вища сутність, бог немертвих та потойбічного світу, закохався у прекрасну дівчину, вона була донькою ельфійки та фейрі, ніжна, чуттєва, її хотілось оберігати і володіти нею одночасно. Бог прийшов до чарівного створіння під час повні, коли та сиділа на березі повноводної річки і співала квітам та травам про сонце та роси.

- Стань моєю і ти отримаєш владу над природою та стихією, - проговорила темна сутність, наблизившись до дівчини.

- Ні, мені не потрібна влада, - хитнула головою напівельфійка. - Я живу в гармонії з цим світом.

- Вічне життя, незгасаюча молодість, цінності? Я дам тобі все!, - продовжив наполягати володар потойбіччя.

- Я частинка природи, цінною для мене є краса світанків, чаруючі барви квітів та їх п'янкий аромат. Як і все живе навколо, я пройду свій цикл від народження і до смерті, поєднавшись з навколишнім світом, - дівчина продовжила свою пісню, а темний бог стояв вражений її словами. Він ніколи не чув такого і не розумів її.

Тоді бог заволодів тілом напівельфійки і силою примусив стати його дружиною. Щоб кохана його швидше прийняла і не сумувала за світом живих, темний володар створив в своєму світі віддзеркалення місця, в якому поєднався зі своєю дружиною вперше. От тільки природа почала гинути, відчуваючи тугу за своїм дитям, так утворився чорний ліс, повноводна річка перетворилась на безодню, яка розділила світ живих та мертвих.

 Вважається, що душі померлих бачать в цьому місці міст, який вони переходять, відправляючи частинку своїх сутностей в царство вічного спокою. А від ніжної напівельфійки та володаря потойбіччя бере початок одна з гілок роду темних ельфів.

- Яка дивовижна та сумна легенда, - з захопленням прошепотіла журналістка, - чимось схожа на міф про Персефону... добре, ще одне запитання: - розкажіть про ту подію, яка розділила ваше життя на «до» і «після».

- Під час формування моєї сутності, сталось так, що часточки душі вирвались з тієї зони простору, в якій була моя мама… пізніше, коли в мені прокинулась магія, ті часточки потягнулись назад, - почала розповідати Морана. – Історія досить довга та заплутана, але як факт, - я втратила всі емоції після від'їзду Деміана до ельфійського лісу…

Пам'ятаю ту ніч, коли перестала бути собою, це сталось якраз після Дня Першого снігу… в моїй душі розростався біль, який покривав холодним інієм все всередині. я бездумно дивилась як з неба почав повільно падати перший сніг. При цьому я не помічала неймовірної краси кристалічного покривала, яким вкутала Природа землю, міріади сніжинок переливалась мов дорогоцінні камінці в світлі різнобарвних світлових кристалів, які розвісили студенти навколо корпусу зимового палацу-їдальні. Я не бачила цієї краси... але в моїй душі теж наступала зима, стискаючи в холодних обіймах всі світлі почуття та мрії.

Деміан зміг повернути мені емоції і ми поєднали мою душу в одне, зробивши її цілісною, але моє життя до тієї ночі і після неї відрізняється дуже сильно, я змінилась тоді назавжди.

В кімнаті запанувала тиша, Деміан взяв свою наречену за руку і ніжно торкнувся її губами. Дівчина сіпнулась, вириваючись зі своїх важких спогадів, і торкнувшись пальцями обличчя герцога, посміхнулась йому.

- Як можна дешево та швидко прикрасити ялинку, - журналістка зрозуміла, що попереднє запитання примусило гостів поринути у неприємні спогади, тому швидко змінила тематику розмови.

- Ялинку… так, Алекс розповідав, що у вашому світі є така традиція, - кивнула своїм думкам темна чародійка.

- А Алекс – це…, - дівчина приготувалась записувати.

- Не потрібно про нього згадувати в записах, - незадоволено сказав Деміан. – Цей некромант з Землі, тому моя наречена і згадала про нього в розмові, але все те зло, яке він приніс на наші землі, говорить про те, що ім'я цього юнака краще забути.