Глава 3

— Можливо. — сказала дівчина.

Вони сиділи деякий час мовчки, але тишу порушила Ханна.

— А у тебе родина велика? — раптом запитала Ханна, трохи повернувшись до Даніеля.

— Ні, не дуже, — відповів він, трохи задумливо. — Тільки батьки. Ми з ними досить близькі, братів і сестер немає.

— Ти неодружений? — з певною цікавістю запитала  дівчина.

— Ні, я хотів побудувати родину, але не вийшло.

— Чому якщо не секрет? —  Хання глянула на нього.

Даніель відверто зітхнув:
— Була дівчина… Але вона мене зрадила. Тож зараз я просто залишив це долі, чи часу навіть не знаю. — він посміхнувся і подивився на неї.

Ханна машинально стиснула його руку, ніби намагаючись висловити підтримку. Їхні погляди зустрілися, і в його очах щось промайнуло — суміш суму й теплоти. Ханна відчула легкий удар серця, але швидко відвела руку, трохи зніяковівши.

— Пробач… — тихо промовила вона, повертаючись до вікна.

— Нічого, все нормально — відповів він, трохи посміхаючись.

— А у тебе? Велика родина? — Даніель глянув на неї.

— У мене родина велика і весела. Є троє старших братів, і вони зовсім різні.Вони завжди за мною горою, завжди готові захистити або підстрахувати, навіть якщо не завжди я цього хочу.

— Старші брати… — промовив Даніель, киваючи. — Мабуть, з ними не нудно.

— Так, — посміхнулася Ханна. — Але бачимося ми нечасто. Життя, робота, власні сім’ї… Тому щоразу, коли зустрічаємося, це трохи святковий день. Вони все одно намагаються контролювати, оберігати, навіть здалеку. І, знаєш, я це дуже ціную.

Даніель слухав уважно, посміхаючись:
— Звучить, ніби ти завжди відчуваєш їхню підтримку, навіть коли вони не поруч.

— Саме так, — підтвердила Ханна. — І завдяки цьому я навчилася швидко приймати рішення і бути рішучою. Але іноді мені хочеться, щоб вони були поруч частіше, а не лише у свята.

Вони ще хвилин кілька мовчки дивилися на хуртовину за вікнами. Очі обох час від часу зустрічалися, і між ними відчувалося легке тепло — маленький зв’язок, який народжується від щирих слів і довіри.

— Знаєш, — раптом сказав Даніель, дивлячись на Ханну, — мені справді цікаво про тебе дізнаватися. І приємно проводити цей час… навіть у хуртовині, на трасі посеред нічного снігу.

Ханна трохи розсміялася, і її плечі розслабилися:
— Мені теж цікаво про тебе. Ти спокійний і уважний, навіть коли все навколо таке хаотичне.

Він тихо усміхнувся, трохи відводячи погляд від дороги:
— Мені подобається, коли розмова йде легко, ніби можна бути собою. А ще… хотів спитати… у тебе є хтось?

Ханна на мить замовкла, трохи похитала головою і тихо промовила:
— Ні… зараз нікого немає. Тобто, були стосунки, звісно, але зараз я одна.

— Це добре, — тихо сказав Даніель.

— Чому? — запитала Ханна, трохи здивовано, піднімаючи брови.

— Бо ти мене зацікавила, — відповів він спокійно, поглядом ковзаючи по її обличчю. — І мені приємно проводити цей час… ніби сам час завмер, щоб ми могли його прожити.

Ханна відчула, як серце раптом прискорилося. Вона опустила погляд, але помітила, що Даніель трішки нахилився вперед. Він обережно взяв Ханну за руку. Вона трохи здригнулася, але не відсунулась. Їхні погляди зустрілися, і на мить увесь світ навколо ніби завмер: хуртовина, темна дорога, тихий рип шин — нічого не мало значення, крім цього погляду.

В очах один одного промайнула цікавість і тепло, тихе розуміння того, що ця ніч стала особливою. Вони просто сиділи, тримаючись за руки..