Розділ 7

Час справді пролетів дуже швидко. До 22:00 вся компанія вже була в зборі, святкова атмосфера витала в повітрі. Хлопці та дівчата активно спілкувалися, сміялися і готувалися до основної частини вечора. У будинку стояв запах страв, ялинкові гірлянди мерехкотіли різними кольорами, а кожен куточок був прикрашений святковими дрібничками.

Раптом хтось із компанії піднявся і вигукнув:
"Друзі, пора сідати за стіл! Це момент, коли ми нарешті можемо розслабитись і святкувати!"

Всі разом рушили до столу, повного смаколиків, закусок і напоїв. Всі сіли за святковий стіл, наповнений гарно сервірованими стравами, а обстановка була ще й зігріта сміхом та веселими розмовами.

Софія сіла за столом разом із подругами і в той момент знову помітила того хлопця, якого вперше побачила біля торгового центру. Він стояв на іншому боці кімнати, і його погляд, здається, одразу зупинився на Софії. Вона відчула, як її серце трохи пришвидшило ритм. Погляд хлопця був уважний і теплий, але це тільки додавало дівчині нервозності. Вона відчула, як її обличчя палає від сорому. Не знаючи, як реагувати, дівчина швидко відвернулася, сподіваючись, що це не було помітно.

"Ти в порядку?" — запитала Анна, помітивши, як Софія трохи занепокоїлася.

"Так, все добре, просто я… просто трохи хвилююся," — відповіла Софія, намагаючись заспокоїти себе і приховати свою невпевненість.

Анна посміхнулася і кивнула, а потім повернулася до розмови з Оленкою, яка вже активно щось обговорювала з іншими гостями.

Софія взяла чашку і тихо спробувала розслабитись, однак її думки невідступно поверталися до того хлопця. Він був миловидний, і його погляд ніби не давав їй спокою. Але замість того, щоб звертати на нього увагу, Софія вирішила насолодитися моментом і зайнятися святкуванням. Можливо, це було тільки початком, і все ще попереду.

Шум та гамір святкового вечора розносилися по всьому будиночку. Музика грала жваво, створюючи атмосферу веселощів та радості. Святковий настрій випромінював кожен — хтось сміявся, хтось обговорював новорічні плани, а деякі вже почали танцювати, не стримуючи емоцій.

Софія сиділа за столом, спостерігаючи за компанією. Вона помітила, як усі активно розважалися, але їй, здається, було важко розслабитися серед такої великої компанії людей. Хоча вона й намагалася бути частиною святкування, її внутрішнє хвилювання все ще не давало повністю насолодитися моментом. Погляд час від часу зупинявся на тому хлопцеві, який був біля торгового центру, і це відчуття незручності поверталося знову.

"Я просто вийду на пару хвилин, подихаю свіжим повітрям," — подумала Софія, вирішивши зробити перерву і трохи заспокоїтися. Вона тихо піднялася з місця, щоб не привертати увагу, і пішла до виходу на терасу.

Ззовні було дуже холодно, але свіже повітря моментально освіжило її думки. Софія зробила кілька глибоких вдихів, намагаючись заспокоїтися. Вона дивилася на нічне небо, яке було усіяне зірками, і відчувала, як її серце трохи заспокоюється. Це було саме те, що їй потрібно — хвилина тиші і спокою.

"Може, все буде добре," — подумала Софія, зітхнувши. Вона знала, що святкування не повинно бути джерелом стресу, і вона могла дозволити собі просто насолоджуватися моментом.

Як тільки дівчина заспокоїлася, їй стало легше. Вона почала відчувати радість, відкинувши всі непотрібні думки, і вирішила повернутися до компанії. Софія посміхнулася сама собі, перед тим як повернутися назад у будинок.

Софія стояла на терасі, насолоджуючись холодним повітрям, коли раптом за її спиною знову закрилися двері. Вона повернулася і побачила, що до неї вийшов той самий хлопець, якого вона помітила раніше на святкуванні. Він трохи посміхався, але виглядав трохи зніяковілим, наче не зовсім знав, як розпочати розмову.

"Привіт," — сказав він, підійшовши ближче. "Не замерзла тут одна?" — додав він, помітивши, як вона злегка підтягувала плечі від холоду.

Софія трохи здивувалась, але посміхнулася, спробувавши зберегти спокій. "Привіт," — відповіла вона, намагаючись не виглядати занадто зхвилюваною. "Не зовсім. Просто потрібен був невеликий перепочинок. Весь вечір був досить енергійним."

"Розумію," — він кивнув. "Я теж інколи люблю трохи втекти від шуму. Як тобі свято?" — запитав він, уважно дивлячись на неї.

Софія відчула, як її серце швидше забилося. Вона трохи розслабилася, відповідаючи на його питання: "Чесно кажучи, я ще не зовсім звикла до нової компанії, але в цілому все дуже цікаво."

Хлопець усміхнувся, і з його очей було видно, що він зацікавлений. "Я розумію, це може бути трохи складно, коли всі такі нові люди. Я теж не дуже люблю великі компанії, але, здається, всі тут намагаються створити дуже приємну атмосферу."

"Так, атмосфера дійсно чудова," — підтвердила Софія, злегка розслабившись. "Але ти не здаєшся таким, хто не любить великі компанії."

"Справді?" — він засміявся, злегка сором'язливо. "Може, це тому, що зараз я знаходжуся серед людей, з якими відчуваю себе комфортно."

Софія відчула, як її серце трохи спокійніше. Вона більше не була такою напруженою і навіть зацікавилася в подальшій розмові. Вона не знала, чому це спілкування так впливає на неї, але щось у його ставленні до неї створювало відчуття легкості і тепла.

Розмова між Софією та хлопцем була перервана, коли раптом Оленка вибігла на вулицю, поспішно йдучи до подруги.

"Софіє, Максе!" — вигукнула Олена, підходячи до них. "Залишилося всього 10 хвилин до нового року! Усі вже готуються, святкування наближається, потрібно повертатися!"

Софія швидко злякалася того, що час так швидко минає. Вона подивилася на хлопця, намагаючись приховати своє здивування і трохи зніяковіло усміхнулася. "Мабуть, нам треба повернутися," — сказала вона, повертаючись до Олени. "Дякую за компанію, Максе."

Макс кивнув і посміхнувся.