Розділ 3

Увечері, коли Аня саме вкладала книги на полицю після дня, проведеного за нотатками, її телефон раптом засвітився. Вона швидко глянула на екран і побачила повідомлення від Карини. Прочитавши текст, вона одразу звернулася до подруг.

— Дівчата, послухайте! Карина пише, що вони з друзями планують святкувати Новий рік за містом у будиночку. Вона запрошує нас приєднатися!

Оленка аж підскочила від радості.
— Це звучить просто чудово! Новорічна ніч у засніженому будиночку? Це ж як у фільмах!

Аня, усміхаючись, кивнула.
— Так, я теж подумала, що це буде неймовірно. Тим більше, компанія весела, і це ідеальна нагода відпочити.

Софі, яка якраз сиділа за столом із відкритим зошитом, підняла очі й невдоволено подивилася на подруг.
— Ви що, серйозно? У нас через кілька днів іспит, і ти хочеш їхати святкувати?

Оленка присіла поруч із Софією.
— Софіє, ти ж і так чудово вчишся! Тобі просто потрібно трішки відпочити. Іспит буде тільки 3 січня, ти встигнеш усе підготувати.

— Мені потрібно більше часу, ніж "трішки", — заперечила Софія, склавши руки на грудях. — Я не можу дозволити собі провалити цей іспит. Він дуже важливий.

Аня зітхнула й спробувала пояснити спокійніше:
— Але ти ж завжди все здаєш на відмінно. Може, цього разу варто трохи розслабитися? Ми ж не кажемо, щоб ти зовсім нічого не вчила. Просто поїхати з нами на одну ніч, відволіктися.

— Ні, дівчата, — категорично відповіла Софія. — Я не можу дозволити собі цього. Ви можете їхати, але я залишуся.

Оленка засмучено подивилася на Аню, потім знову звернулася до Софії.
— Софі, ми переживаємо за тебе. Ти ж зовсім себе виснажуєш. Відпочинок допоможе тобі краще підготуватися, ніж ще кілька безсонних ночей.

— Я вдячна вам за турботу, але це моє рішення, — м’яко, але твердо сказала Софія. — Я не можу ризикувати.

Дівчата замовкли. Атмосфера в кімнаті стала трохи напруженою.

— Ну гаразд, якщо ти впевнена, — нарешті сказала Аня, ледь приховуючи розчарування. — Але ми все одно хотіли б, щоб ти передумала.

— Не передумаю, — спокійно відповіла Софія й повернулася до своїх записів.

Олена й Аня обмінялися поглядами й пішли на кухню.
— Як думаєш, вона взагалі хоч колись вміє відпочивати? — тихо запитала Оленка.
— Думаю, що їй це потрібно, просто вона сама цього не розуміє, — зітхнула Аня. — Але, мабуть, нам треба дати їй простір.

Вони вирішили більше не наполягати, але подумки сподівалися, що, можливо, за кілька днів Софія все-таки змінить свою думку.

**

Софія не могла заснути тієї ночі. Вона лежала в темній кімнаті, дивлячись у стелю, а думки роїлися в голові. Подруги були праві: вона дійсно добре вчиться, і іспит – це лише черговий виклик, з яким вона могла впоратися. Але справа була зовсім не в цьому. Вона ніяк не могла зізнатися навіть собі, що її справжня причина відмови – страх.

Дівчині завжди було складно знайомитися з новими людьми. У великій компанії вона часто почувалася незручно, немов "не на своєму місці". Її лякала сама думка про те, що вона може опинитися серед незнайомих хлопців і дівчат, які вже знають одне одного, а їй доведеться якось вписатися в цю компанію. Її звична зона комфорту складалася з двох подруг і її книг. Ідея виходу за ці межі здавалася їй занадто ризикованою.

Наступного дня Аня й Оленка, здавалося, забули про вчорашню розмову. Вони готували сніданок, жартували між собою і навмисно не торкалися теми Нового року, немов чекали на потрібний момент. Софія, зайшовши на кухню, злегка насторожено подивилася на них, але вони поводилися природно.

— Софіє, ти сьогодні вже працювала над задачами? — запитала Оленка, смажачи яєчню.
— Так, трохи. Думаю, завтра ще раз повторю матеріал, — відповіла Софія, сідаючи за стіл.

— А знаєш, — продовжила Аня, наливаючи чай, — я ось подумала, що Карина й її друзі насправді дуже класні. Вони такі творчі й веселі. Я думаю, тобі б сподобалося з ними познайомитися.

Софія насторожилася.
— Ви знову про Новий рік?

Оленка обернулася з кухонною лопаткою в руці й усміхнулася.
— Та ні, просто розмірковуємо. Але ти ж знаєш, ми тобі нічого не нав’язуємо.

Софі опустила очі. Їй стало трохи соромно за свою вчорашню різкість. Вона глибоко вдихнула й видихнула.
— Просто... Я не знаю цих людей. Я завжди відчуваю себе дивно в новій компанії.

Аня присіла поруч із нею.
— Ми це розуміємо, Софіє. Але ми будемо поруч. І Карина теж. Ми не дозволимо тобі почуватися незручно. Це не якийсь незнайомий натовп — це друзі Карини. Вони відкриті, і, повір, вони сприймуть тебе з усією теплотою.

— І потім, — додала Олена, сідаючи навпроти, — ти завжди можеш бути собою. Тобі не треба вражати когось чи намагатися сподобатися. Просто насолоджуйся атмосферою. Це ж Новий рік!

Софія мовчала. Її думки металися між страхом і бажанням зробити щось нове. Дівчата не тиснули, але їхня підтримка відчувалася в кожному слові. Вони хотіли, щоб вона відчула свято, а не провела ще одну ніч із підручниками.

— Гаразд, — нарешті сказала Софія, піднявши очі на подруг. — Я поїду з вами.

Аня й Олена вигукнули від радості й обійняли Софію.
— Ти не пошкодуєш! — запевнила Оленка. — Це буде незабутньо!

І хоч у Софії все ще залишалися сумніви, вона відчула теплу хвилю від їхньої підтримки. Вона вирішила довіритися подругам і дати шанс цьому святу стати справжньою казкою.