Розділ 1

Софія сиділа за письмовим столом у своїй кімнаті. Навколо неї лежали конспекти, книги та чашка давно холодного чаю. На календарі 25 грудня, і хоч місто за вікном вже сяяло святковими вогниками, в її думках панували формули, теореми та нескінченні запитання. Завтра – один із найважливіших іспитів цієї сесії, і хвилювання заповнювало її серце.

Вона вдивлялася в екран ноутбука, намагаючись зрозуміти останні нотатки лектора, як раптом до кімнати зайшла її подруга, Оленка.
— Софіє, досить уже себе катувати! Хвилювання тут не допоможе. Ти вже все знаєш, треба просто трохи відпочити, — промовила вона, подаючи дівчині гарячу чашку какао.
Софія усміхнулася. Її подруга завжди знала, як підтримати в найскладніші моменти.

Наступного ранку дівчина, сповнена хвилювання, зайшла до аудиторії. На іспиті, як завжди, було багато студентів, які нервово перегортали свої конспекти в останню хвилину. Оленка була поруч, підтримуючи Софі своїми жартами.
— Ну все, вперед! Уяви, що це не іспит, а просто ще однин залік, — підморгнула вона.

Софія, зібравшись із силами, зайшла в аудиторію. За кілька годин вона вийшла, і на її обличчі була змішана усмішка полегшення та втоми.
— Я це зробила! — вигукнула вона, і Олена разом із третьою подругою, Анною, одразу обійняли її.

— Ну що, святкуємо? — запитала Аня.
— У нас ще один іспит залишився, — намагалася заперечити Софія.
— Один іспит не завадить святковій перерві! — переконала її Олена.

Дівчатка вирушили до затишного кафе в центрі міста. Там панувала справжня новорічна атмосфера: вогники на ялинці, аромат кориці, що витав у повітрі, і легка музика, яка нагадувала про свято.

Вони замовили гарячий шоколад і великий різдвяний пиріг. Розмовляючи, дівчата ділилися найсмішнішими історіями зі студентського життя, і, на мить, усі хвилювання про іспити зникли.

— Давайте пообіцяємо, що сесія нам більше не зіпсує настрій, — сказала Аня, піднімаючи чашку шоколаду.
— Домовилися, — дружно відповіли Софі та Оленка.

Коли дівчата виходили з кафе, місто вже сяяло тисячами вогників. У повітрі кружляв сніг, додаючи моменту чарівності. Софія вдихнула холодне повітря й усміхнулася: здається, справжня магія свят уже почалася.

Після теплого вечора в кафе дівчата вирішили ще трохи прогулятися засніженими вулицями міста. Під ногами скрипів свіжий сніг, а повітря було наповнене ароматом свята: десь пахло глінтвейном, гарячими вафлями й сосновими гілками. У кожному вікні сяяли різдвяні вогники, а на головній площі міста стояла величезна ялинка, прикрашена тисячами кульок та гірлянд.

— Подивіться, як гарно! Здається, у цьому місті справжня казка, — захоплено промовила Софі, кутаючись у шарф.
— Ось так би гуляти і зовсім не думати про сесію, — жартівливо додала Оленка.
— Ну, залишився тільки один іспит, а потім ми нарешті відпочинемо, — нагадала Аня.

Вони фотографувалися біля ялинки, сміялися та навіть кидалися сніжками. Усі тривоги відступили, а Софі вперше за довгий час відчула справжній спокій.

Коли дівчата повернулися додому, дівчина взяла телефон і набрала маму.

— Привіт, мамо! — привіталася вона, скинувши пальто й роззувшись.
— Привіт, доню. Ну як ти? Як іспит? — запитала мама, у її голосі чувся легкий неспокій.

Софія усміхнулася.
— Здала, мамо. Мені здається, непогано. Завтра скажуть результати, але я відчуваю, що все вийшло.

— Я знала, що в тебе все буде добре, — зітхнула мама з полегшенням. — Ти в нас така розумниця.

Після короткої паузи мама продовжила:
— Як же мені шкода, що ти не зможеш бути вдома на свята. Ми так звикли зустрічати Новий рік разом.

Софія відчула, як її серце стиснулося.
— Я теж дуже сумую, мамо. Але в нас цей іспит аж 3 січня... Я просто не встигну доїхати додому і повернутися.

— Я розумію, — мама говорила лагідно, хоч у її голосі Софія чула сум. — Ти вже доросла, у тебе своє життя. Головне, що ти стараєшся, вчишся, і ми всі дуже пишаємося тобою. Але пообіцяй мені, що хоча б знайдеш час відпочити й трішки святкувати з друзями.

Дівчина ледь не заплакала від теплих слів мами, але стрималася.
— Обіцяю, мамо. І ми обов’язково зателефонуємо одне одному в новорічну ніч, добре?

— Добре, люба. І не хвилюйся, тато, я та молодший братик теж будемо святкувати, думаючи про тебе. Ти наша гордість, Софійко.

Після розмови Софія почувалася легше. Хоча вона й не могла поїхати додому, підтримка мами нагадала їй, що сім’я завжди поруч, навіть на відстані.

Наступного дня дівчата вирішили разом прикрасити свою квартиру до Нового року. Вони дістали гірлянди, паперові сніжинки й навіть купили маленьку штучну ялинку. Прикрашаючи кімнату, дівчата співали улюблені пісні й ділилися мріями на наступний рік.

— Ось побачите, цей рік буде наш, — підняла чашку з гарячим чаєм Аня.
— Абсолютно точно, — погодилася Олена.
Софія, усміхаючись, додала:
— А ще ми всі здамо останній іспит і будемо святкувати до ранку!

Усі засміялися, піднімаючи тост за завершення року й початок нового, сповненого пригод.