***

Підійшовши до кабінету, Налі постукала в дубові двері, і тільки коли почула дозвіл увійти, зайшла, у глибині душі їй було страшно, але їй здавалося, що вона робить усе правильно.
- Що ти хотіла Налі? - запитав її Едвард.
- До вас прийшов гість. - тремтячим голосом відповіла служниця.
- Гість? - Едвард був упевнений, що нікого не чекав. - Ну нехай увійде. 
А потім до кабінету зайшла добре знайома йому дівчинка, з мокрими очима і тремтяча, в руках вона щось ховала. 
- Мішель. - покликав її чоловік. - Ну ж бо йди сюди швидше.
У цей момент Мішель зраділа, підбігши до чоловіка, він узяв її на руки.
- Привіт, Мішель.
- Здрастуйте. 
- Що ж ти тут робиш?
- Я хотіла подарувати подарунок, адже ви нам стільки надарували, і мені теж захотілося. - як зазвичай тараторила дівчинка, простягаючи прикрашену стрічкою хустку. 
- Спасибі. - взявши в руки, чоловік почав розглядати свій подарунок, на хустці був вишитий білий кролик, він посміхнувся, побачивши його. - Спасибі тобі, Мішель. - знову повторив він, цілуючи дівчинку в лоб, він був зворушений такими щирими діями дитини, і на його очі накотилися сльози, які йому вдалося стримати. - Знаєш, у мене на першому поверсі стоїть величезна ялинка, не хочеш поглянути?
- Так не можна ж. - переконувала його дівчинка.
- Чому не можна?
- Та тітка буде дуже лаятися. - його погляд упав на Налі.
- Пані бачила дівчинку. - не впевнено відгукнулася служниця.
- Хм... Мішель, це мій дім, тобі тут можна все, зрозуміла? 
- Так. 
Взявши дівчинку під руку, вони вирушили донизу, як і сказав Едвард, ялинка справді була величезною, прикрашена красивими іграшками. 
- Налі. -покликав Едвард служницю. - Де Кларисс?
- Пішла з подругою по магазинах. 
- Зрозуміло, коли повернеться, скажи, що нам є, що обговорити. 
- Зрозуміла. 
- І ще поклич Роберта. 
- Так.
Через кілька хвилин до них підійшов той самий юнак в окулярах, він був здивований. Дівчинка одразу ж привітала його.
- Хотіли мене бачити пане?
- Так, ми зараз вирушаємо по магазинах, а ти розпорядися тут, щоб усе було готово ввечері до свята. 
- Зрозумів.
Едвард з Мішель, як і замислювалося, вирушили до магазинів, він купив дівчинці багато іграшок та одягу, найбільше дівчинці сподобалася пишна біла сукня. Також вони купили речей та іграшок для дітей у притулку, Едвард попросив, що все відправили негайно мадам Брауні, разом із запискою, що Мішель з ним. 
Повернувшись до особняка, на нього вже чекала незадоволена Кларисс. Едвард попросив Налі завести дівчинку всередину і напоїти гарячим чаєм, а сам залишився поговорити з дружиною. 
- Як це розуміти? Чого ти прив'язався до цієї сироти?
- Краще скажи, як ти поводишся, Кларисс? Хто ти така, щоб вичитувати мене?
- Я ж твоя дружина, тільки завдяки мені ти маєш титул, ти був простолюдином, а тепер граф. - вичитувала його жінка.
- Ось як, так значить скажи мені шановна графиня, де б ти була якби не мої гроші, і що б з тобою було? Дивись як я простий смертний взяв тебе в дружини, ні, навіть не так, твій батько продав тебе за мої гроші. 
- Та як ти смієш. 
- Ось тільки і це ще не все. 
- Що?
- Ходімо зі мною.

Схопивши її за руку, він поволік її всередину будинку. Налі одразу помітила і намагалася відволікти дівчинку, тільки ось Мішель почула її крики, але ставити запитань не сала. Едвард покликав із собою Роберта і втрьох вони опинилися в кабінеті чоловіка.
- Що тут відбувається? - обурювалася жінка. 
- Я хотів зробити все тихо, але видно не вийде. 
- Зробити що?
- Роберте, покажи пані графині фотографії.
- Так. - сумно вимовив юнак, простягаючи дівчині конверт з фотографіями. Відкривши його, дівчина жахнулася, там була вона зі знайомим їй чоловіком, бароном Мінаком, він був її коханцем на кілька ночей. 
- Збираєшся мені погрожувати? 
- Зовсім ні, я збираюся подати на розлучення, і твоя зрада буде прекрасним приводом. 
- Адже ти сам винен, не звертав на мене уваги, та й розлучення, ти ж позбудешся титулу графа. 
- І збережу свої статки. 
- Ти...
- У тебе рівно 30 хвилин зібрати речі, потім тебе просто викинуть з дому. 
Кларисс нічого не залишалося, окрім як покинути особняк. 
Едвард спустився до своєї маленької гості, яка сумувала, сидячи поруч із ялинкою.
- Що тебе так засмутило? - запитав він, сідаючи поруч із нею. 
- Через мене ви посварилися з тією тіткою.
- Дурниці, ми й не товаришували ніколи, навпаки через тебе я нарешті прийняв правильне рішення. 
- Правда? 
- Ну звісно правда. Чому б нам не випити по кухлю какао? 
- Справжні какао? - уже радісно запитала дівчинка. Її настрій змінювався надто швидко. 
Цей вечір вони проводили удвох. Едвард почав усвідомлювати, що життєрадісна дитина стала йому рідною. І коли годинник пробив північ він вимовив. 
- Мішель, ти не хочеш стати моєю донькою? - його голос звучав щиро, а очі дівчинки засяяли подібно до зірок. 
- Правда-правда? 
- Ну звичайно правда. - переконував її чоловік. 
- Але, я справді можу?
- Можеш.
- Тоді я можу називати вас тато.
- Ага.
- Татко. - кидаючись йому в обійми закричала дівчинка, від усвідомлення того, що вона назвала його батьком, він не зміг приховати свої сльози. 
Наступного дня Едвард разом із Мішель вирушили до притулку. Мадам Брауні подякувала богу за те, що він почув її молитви. Підготуємо всі документи: Мішель офіційно стала дочкою Едварда. 
Чоловік викупив для притулку особняк на околиці міста, і діти разом із вихователькою переїхали туди. 
З цієї новорічної ночі життя Мішель змінилося, вона знайшла сім'ю в особі батька, а Едвард придбав сім'ю в особі Мішель. І ця новорічна ніч змінила все їхнє життя.