Розділ 2. Новий Друг.

- Ой - ой, Сніжку, ти що накоїв? - засміялася Марійка, намагаючись обережно витягти м'ячик разом із маленьким колючим Їжачком. 

  Їжачок, як виявилося, був дружелюбним і навіть дозволив Сніжку понюхати себе. З того часу вони стали трьома друзями: Марійка, Сніжок та маленький їжачок, якого дівчинка назвала Колючка.

  Але найкумедніше сталося одного морозного ранку, коли Сніжок вирішив спробувати... перший у своєму житті лижний спуск. Марійка не знайшла старі лижі свого старшого брата і прив'язала Сніжка маленьким ремінцем до себе. Вони разом мчали з пагорба вниз, а вітер розвівав Марійчин шарфик, і Сніжок від щастя гавкав так голосно, що ліс відлунював криком радості. Після кожного спуску песик підстрибував та крутився, немов маленький феєрверк, а Марійка сміялася, поки не ковзнула і не впала в сніг, розсипаючи сніжки навколо. 

  За кілька днів маленьке село вже знало про Сніжка. Діти приходили до Марійки, щоб погратися з песиком, а він розважав усіх своїми кумедними витівками: ховався під кущами, ганявся за сніжинками і навіть одного разу допоміг Марійці знайти загублену іграшку її молодшої сестри.

  Кожного вечора, коли село засинало, Марійка саджала Сніжка собі на коліна, обіймала його і шепотіла: 

- Дякую, Сніжку, за те, що ти прийшов до мене. Ти моє найкраще новорічне диво.

  І справді, для Марійки Сніжок став не просто другом, а маленьким чарівником, який перетворював кожен їхній день на пригоди, сміх та справжню зимову казку. І навіть коли сніг зникав, коли весна наближалася, вони разом з Колючкою залишалися нерозлучними, готові до нових веселих пригод.

  Одного зимового ранку, коли сонце ледь піднімалося над засніженими горами, Марійка вирішила піти з Сніжком і Колючкою трохи далі за межі села - у великі ліси, де дерева ховали свої таємниці, а сніг хрустів особливо гучно. Дівчинка одягнулася у теплу шапку з помпоном, товстий пуховик та високі чоботи, взяла маленький рюкзак з печивом і термосом з гарячим напоєм, а Сніжок щасливо підстрибуючи, лягав у маленький плед, поки Марійка не брала його на руки. 

- Готові друзі? - запитала вона і вони рушили вперед. 

  Ліс зустрів їх тишею і загадковим блиском. Сонячні промені переливалися на снігу, крони дерев були вкриті крижаними намистинками, а дрібні пташки щебетати, немов бажаючи їм щасливої дороги. Сніжок раптом зупинився, підняв носик і завив - щось пахне цікаво і невідомо. 

- Що там Сніжку? - запитала Марійка. 

  Песик рвонув уперед, Марійка ледве встигала за ним, а Колючка маленький їжачок, котився за ними, намагаючись не загубитися. Вони пробігли через засніжений гай і опинилися біля великої крижаної печери, яка здавалася зовсім чарівною. Вхід в печеру був завалений снігом, але Сніжок рвонув прямо всередину печери. 

- Ой - ой, можливо ми щось відкрили... - тихо сказала Марійка, але цікавість брала гору. 

  Усередині печери була справжня зимова скарбниця: на крижаних полицях блищали снігові кристали, наче маленькі діаманти, а у центрі стояв величезний Сніговик, але не звичайний - він мав очі з чорних камінців, а його усмішка виглядала живою. Сніжок підійшов до нього і раптом... Сніговик повільно ожив. 

- Привіт, малята! - промовив Сніговик глибоким, але добрим голосом. - Я охоронець зимової печери. А ви хто? 

  Марійка трохи зупинилася, але Сніжок облизав її руку, ніби кажучи: "Не бійся, це наш друг!"

- Я Марійка, а це мої друзі - Сніжок та Колючка, - сказала вона, посміхаючись. - Ми просто гуляли і натрапили на вашу печеру. 

  Сніговик засміявся, і крижані крихти заіскрилися навколо нього:

- Тоді вам пощастило! Бо сьогодні, у новорічну ніч, лише обрані діти можуть побачити цю печеру. А ще у мене є для вас маленьке завдання: допомогти врятувати зимову казку! - сказав Сніговик.

  Марійка та Сніжок здивовано подивилися одне на одного. Сніговик пояснив, що в далекому кутку печери ховаються маленькі снігові Феї, які заплуталися у льодових нитках, і не можуть відлетіти до святкового неба. 

- Ми врятуємо їх! - вигукнув Сніжок підстрибуючи. 

  Марійка разом із Сніжком та Колючкою обережно розплутували крихітні крижані нитки. Феї весело мерехтіли, відразу після того, як їх нарешті звільнили. Вони піднялися вгору, кружляючи у повітрі, і залишили за собою слід із снігового пилу, який освітив печеру м'яким сяйвом. 

- Ви справжні герої! - сказав Сніговик. - Тепер казка врятована і світ у ваших серцях тепер завжди буде чарівним.