Розділ 1. Марійка Та Її Маленьке Диво.

  Сніг хрускотів під ногами, коли маленька семирічна Марійка, закутана в пухнастий рожевий шарфик і теплі рукавички, вийшла на подвір'я свого дому. Було 31 грудня, напередодні Нового року, і маленьке село вже пахло мандаринами, свіжою ялиною та святковим шоколадом, який дівчинка допомагала мамі готувати на кухні. Але цього дня Марійка вирішила прогулятися сама - хоч трохи відчути зимову казку наодинці із собою.

  Вулиці села були майже порожні. Лише в далині глухо дзвеніли крижані дзвоники на санях старого дядька Петра, що гасав з візком, повним подарунків. Марійка зупинилася біля великого засніженого куща і щось привернуло Марійчину увагу. Дзвінке пищання! Дівчинка присіла і побачила під снігом крихітного песика. Його шерсть була біло - коричнева, вушка мокрі, а оченята широко відкриті від страху та холоду. 

- Ой, маленький! - прошепотіла Марійка, обережно простягнувши свою руку до нього. - Ти замерз... - тихо промовила вона.

  Песик скиглив, але, відчувши тепло дитячих рук, підповз ближче. Він був настільки крихітний, що міг би поміститися в дитячій сумочці, але дівчинка знала, що треба діяти обережно. Вона обережно загорнула його в свій шарфик і понесла додому, радіючи, що новорічне диво, здається, саме до неї прийшло.

  Вдома мама спочатку здивувалася:

- Марійко, а це хто в тебе тут?

- Він знайшовся під снігом! - вигукнула дівчинка. - Ми можемо залишити його?

  Мама раптом подивилася на щасливе обличчя своєї дитини і не змогла їй відмовити. Мати принесла теплу миску з молоком, рушник та маленьку ковдру. Песик облизував руки дівчинки, наче дякував їй за порятунок.

  Новорічна ніч наступала, і Марійка вирішила, що песику треба дати ім'я. Вона сіла на підлогу, обняла маленьке пухнасте створіння і сказала:

- Ти будеш Сніжком! Бо ти прийшов до нас разом зі снігом і святом. 

  Сніжок, ніби розуміючи, завив від радості. У ту мить дзвін курантів сповістив про Новий рік. Марійка тримала маленького друга на руках, а біля вікна хлопав феєрверк, освітлюючи їх обох золотистим і червоним світлом. 

- З Новим роком, Сніжку! - прошепотіла дівчинка. - Ти тепер моя родина. 

  Наступні дні були сповнені пригод. Марійка з Сніжком грали в снігу, ліпили сніговиків, каталися на санках і Марійка навіть пробувала навчити песика приносити маленьку паличку. Хоч Сніжок іноді плутався і бігав колами, Марійка не могла стримати сміху.

  Найбільше її вражало, те, як песик реагував на свято: він ніби відчував казку, радів ялинці, дзвіночкам та новорічним вогникам. А ввечері, коли родина збиралася за святковим столом, Сніжок сидів поруч, загорнутий у маленький плед, і всі його гладили, а він тихо примружувався від задоволення. 

  Через кілька днів Марійка зрозуміла: 

  знайшовши Сніжка, вона отримала не просто домашнього улюбленця, а справжнього друга. Тепер кожен ранок починався з того, що песик зустрічав її біля дверей, а вечір закінчувався теплими обіймами під ковдрою. І навіть коли сніг танцював і вулиці ставали мокрими, Новий рік залишав у серці дівчинки відчуття справжньої казки - коли радість та щастя можна знайти в маленьких несподіванках. 

  І з того часу, щороку, Марійка разом зі своїм Сніжком чекали на Новий рік, знаючи, що іноді найбільше диво приходить тихо, на білих лапках, коли його зовсім не чекаєш. 

  Після Новорічної ночі Марійка і Сніжок стали нерозлучними друзями. Кожного ранку дівчинка прокидалася від маленьких лапок, котрі тиснулися до її ноги, і ніжного гарчання песика. Але пригоди почалися, щойно сніг почав танути. 

  Одного ранку Марійка вирішила вийти на прогулянку до сусіднього лісу, який взимку виглядав як справжня казка: гілки дерев були покриті інеєм, а крижинки на траві виблискували, немов маленькі діаманти. Сніжок підстрибував навколо, ганяючи власний хвіст і з радісним гавкотом біг за кожною маленькою пташкою, яка сідала на сніг. 

- Сніжку, обережно! - покликала Марійка, сміючись, бо песик раптом сунув носом у величезну снігову купу і... зник у ній, з'явившись лише з головою, вкритою снігом, як маленький білий пухнастий сніговик. 

  В лісі вони знайшли стару лісову хатину, що виглядала покинутою. Марійка підбігла ближче, а Сніжок тихо чекав, ніби відчував щось незвичайне. Дівчинка обережно відчинила двері, і всередині... знайшли маленьку колонію лісових кроликів, які грілися біля старого каміна. 

- Ой, які вони милі! - прошепотіла Марійка. - Сніжку, дивись, друзі!

  Сніжок підбіг до кроликів і, на диво поводився чемно. Один маленький кролик навіть підстрибнув до нього, і вони почали гратися, наче старі знайомі. Марійка засміялася, бо ще ніколи не бачила, щоб її песик так обережно поводився з іншими тваринами. 

  Наступного дня Марійка вирішила, що треба навчити Сніжка нових трюків. Вона принесла з дому маленький м'ячик і почала кидати його по снігу. Але Сніжок, замість того, щоб приносити м'ячик бігав навколо, стрибав через кущі та... одного разу випадково скотив м'ячик прямо у снігову яму, де ховався лісовий їжачок.