1.4

На Мію одразу дивилися очі двох людей з однаковим виразом в них.

Мія глянула у вікно - там піднялася та ще хуртовина. Відпускати Влада в таку погоду не хотілося. Щось підказувало що він і не вийде. Чоловік точно вирішив - сьогодні вони будуть спати разом.
Мія заспокоювала себе тим що нічого поганого статися не має, а дитину засмучувати зовсім не хотілося.

- Добре, - зітхнула вона, - разом то разом. Йдемо вмиватися? - запитала підхоплюючи на руки дівчинку, що весело засміялася, - Зіронькам час вкладатися спати. Ти також йди з нами, Аладін. Покажу де й тобі вмитися.

- Як скажеш, моя Пчілка, - злегка вклонився Влад і це “моя Пчілка” прозвучала як “моя Королева”.

Мія видала по новій зубній щітці дівчинці та хлопцю. Маленька засмутилася, що немає її зубної щітки з динозавриком, та Мія втішила її тим, що це лише на один день.

У спальні Мії стояла широка, м’яка постіль. З цим їм дуже пощастило, бо сьогодні на ній буде спати три людини одночасно.

Спальня у дівчини була великою, темні штори закривали вікна не пропускаючи світло ліхтарів, але натомість на тумбочці біля  ліжка стояв нічник з зображенням зіркової карти.

Дівчина переодяглася в теплу піжаму, на дитину одягла свою футболку, в якій мала просто потонула, а хлопець просто роздягнувся до білизни та пірнув у постіль, вкриваючись ковдрою.

- Ма, я ще не хочу спати, - сказала дівчинка все ж таки лягаючи на середину постелі.

- Хочеш, я тобі казку розкажу? Так ти швидче заснеш, - посміхнулася Мія вимикаючи світло й вмикаючи нічник.

- Головне щоб не тато. В нього такі смішні історії, після них зовсім спати не хочеться - тихенько засміялася маленька.

- Добре, тоді я розкажу тобі казку про дракона та неправильну принцесу... - розповідь Мії лилася рікою, дитина слухала уважно, та очі її повільно закривалися, кліпала вона з кожним разом все повільніше, і в один момент заснула.

Мія все тихіше говорила, а як дівчинка повністю занурилася у свої сни, замовкла щільніше кутаючись в ковдру й обіймаючи дівчинку.

- Цікава історія, - прошепотів Влад боячись розбудити дитину.

- Мені її мама завжди розповідала. Тебе вдома ніхто не загубить? - підняла дівчина питання що її бентежило також пошепки, поглядаючи на дитину.

- Та ні, я сам живу. Тобі не здається все це дивним?

- Маєш на увазі дитину? Я не знаю. Вона так на тебе схожа. Мила дівчинка. Чомусь навіть не сумніваюсь що вона наша дитина. А те що вона зараз тут... Новий Рік найкращий час для таких див, - посміхнулася дівчина.

- Тобто я тобі подобаюсь, Пчілка? - ледь помітно посміхнувся хлопець.

- А я тобі, Аладін?

- Я думав, що це очевидно. Ти ж помічала, що я з тобою фліртую? - нахмурився він.

- Розчарую тебе, але ні, не помічала. В тебе дивний стиль залицянь.

- Так я тобі подобаюсь, Міє? - повторив він запитання з завмиранням серця.

- Я не проти спільної дитини, - тихо сказала дівчина.

- Я не це питав, - сказав хлопець вже знаючи правильну відповідь.

- Подобаєшся, - ледь чутно відповіла дівчина ховаючись під ковдрою.

- Ти мені теж, - відповів хлопець м’яко посміхаючись.

- Мам, татку... Спіть вже, - сказала дитина перевертаючись на інший бік й притискаючись ближче до батька.

- Солодких снів донечко, - поцілував він її в маківку й з задоволенням ліг й сам спати.

Мію ж мучили різноманітні думки. Вона думала про те що відбулося сьогодні й про свої стосунки з Маєвим до цього моменту.

“В нас буде дитина” - думала вона приміряючи на себе роль матері та дружини. Судячи з усього - коханої дружини.

І розуміла що зовсім не проти приміряти на себе ці ролі не тільки у власній уяві. Після сьогодні вона вже не може уявити себе з кимось окрім Маєва. Ось вам і новорічні дива. Виявилося, що саме вона стала Жасмін для свого Аладіна.

Вся кімната поринула у сни. На постелі лежали троє. Мама, тато та їх маленька донечка так сильно схожа на батька.

За вікном лапатими сніжинками тихо кружляв сніг, вдягаючи весь світ у біле покривало казки. Зорі перемигувалися між собою. І хоч їх не було видно на нічному небі, вони сяяли в одній з кімнат хмарочоса.

Вже під ранок на постелі залишилося лише двоє. Дитина зникла не прокидаючись, у м’якому теплому світлі.

Дівчина відчувши неприємний холод підкотилася під бік до хлопця що обійняв її притискаючи до себе.
Він же й прокинувся першим у цьому домі.

Він завмер відчувши біля себе незвичну важкість та тепло, потім згадав вчорашній день й залишився лежати майже не рухаючись. Він в напівмороку розглядав свою кохану й закохувався в неї знову. В її маленькі долоньки, в її коротке, пряме, на диво м’яке, волосся. Закохувався в прямий носик і ластовиння на її ланітах.

Так він й лежав аж доки дівчина не почала прокидатися солодко потягуючись, а потім згадавши події минулого дня завмерла.

Очі налякано відкрилися. Дівчина відчула поруч з собою гаряче, майже оголене, тіло, вперлася поглядом у ключицю хлопця й повільно підняла погляд вище доки не зустрілася з теплим поглядом навпроти.

- Доброго ранку мила, - промуркотів хлопець.

- Котра година й де дитина? - запитала дівчина намагаючись не почервоніти.

- Не знаю, близько восьмої. Дитина вже повернулася у свій час.

- Жаль, - тихо зітхнула дівчина.

- Але ми можемо це виправити, - посміхнувся хлопець, не відводячи очей від Мії. - Будеш моєю дівчиною?

- Я згодна, але тільки заради дитини, - сказала дівчина не бажаючи визнавати свою повну поразку.

- Звісно, лише заради дитини, - підтвердив Маєв і поцілував дівчину.