1.3

Вони сиділи мовчки занурившись у свої думки. Намагалися якось довести до ладу свої думки та події сьогоднішнього дня. Лише на фоні було чутно працюючий телевізор та голос дівчинки, що з захватом відповідала на на питання персонажу.

Так продовжувалось аж поки Маєв, відвівши очі від столу, не сказав:

- Тільки один з нас знає що тут відбувається.

- Пропонуєш запитати у малої? - спитала піднявши брови.

- А що нам залишається? Вона нас точно знає, а от ми її... - виразно розвів руками хлопець.

- Добре. Ти спробуєш з нею поговорити?

- Хотів тобі це запропонувати.

- Окей. Тільки будь поруч, - зітхнула дівчина збираючись з думками.

Вони разом пішли до дівчинки, а дитина побачивши Мію підскочила з місця й потягнула її на диван:

- Мам, тут така цікава серія, я до цього її не бачила. Давай разом дивитись. Я на тебе вже не ображаюся, ти ж мене не насварила за те що я чашку розбила, от й я не буду на тебе ображатися, - сказала дівчинка, пояснюючи свою поведінку і даруючи мамі прощення.

- Мила, я дуже рада що ти не ображаєшся, - Мія погладила дівчинку по голові й продовжила, - але розумієш, у нас з татом виникла одна проблема, - переглянулася з Владом. - Річ утому, що мама з татом тебе не пам’ятають.

Мія завмерла в очікуванні реакції дівчинки. Дівчинка нахмурила свої бровки, подивилася на Мію, потім на Влада, а потім завмерла замислившись про щось. Та вже через декілька секунд її лобик розгладився й вона з полегшенням посміхнулася.

- Так от чому ви сьогодні якісь не такі, - протягнула дитина. - Мам, ти ж мені розповідала, що таке може статися. Ну точніше моя ти, а не ти та що тут, - заплутувала все ще більше дівчинка.

- І що я тобі казала робити в таких випадках? - поцікавилася Мія.

- Так, - замислилась маленька, - потрібно сказати, що я з майбутнього і що я завтра повернуся до себе, - посміхнулася дівчинка.

- І це все? - перепитав Влад.

- Ну тату... Ще мама просила, щоб мене не годували морозивом і вклали спати о восьмій, але ж ви й так все знаєте. Або ні? - замислилася дівчинка, - А якщо ні, то ви б нагодували мене морозивом?...

- Тож я твоя мама, він твій тато, а ти з майбутнього? - перепитала Мія. - І ні, сонечко, не нагодували б - відповіла вона.

- Так, - кивнула голівонькою дівчинка, погоджуючись. - А тепер додивімося серію, вона правда цікава. Татку сідай з нами, - потягнула вона і його на диван.

Так і вийшло - на дивані сиділи Мія з Владом, а між ними їх донька яку сьогодні вони зустріли вперше в житті.

Їм обом було про що подумати.

Все що відбувається зводило з розуму, але повідомлення від себе з майбутнього трохи заспокоювало.
Все ж таки люди не вперше подорожують у часі. Просто щоб це була така маленька дитина...

- А в нас гарненька донька вийшла, - нахилився ближче до Мії хлопець.

- Не очікувала що буду з тобою разом, - прошепотіла у відповідь дівчина.

- Не очікувала що в тебе буде така гарна партія?

- Ну Аладіна в чоловіках точно бачити не очікувала, - як зазвичай відповіла Мія. - Так то що виходить, - з’явилося нове питання у неї в голові, - я тобі подобаюсь? - грайливо запитала вона.

Мія завмерла в очікуванні відповіді від хлопця, а він лише трохи ближче нахилився до неї й промовив дивлячись їй в очі.

- Я доніс тебе додому на руках. Думав - це очевидно.

Ланіти Мії почервоніли від такого неочікуваного зізнання. Вона ніколи не замислювалася про те, що може подобатися Маєву і таке зізнання повністю збивало з пантелику.

- Мам, я хочу соку, - сказала дівчинка між ними розбиваючи момент.

Але як може розбити момент дівчинка яка сама по собі була доказом їх любові? Їх взаємної любові.

До Маєва також дійшла ця істина й на губах у нього розцвіла посмішка. Раніше він не міг сподіватися на взаємність, а зараз він сидить поруч зі своєю коханою жінкою та їх спільною дитиною.

- Зараз принесу, маленька, - сказала підіймаючись з дивана дівчина, ланіти в неї все ще палали.

Поки її не було в кімнаті дівчинка звернулася до свого батька.

- Тату, я ж просила не ніжнічати при мені. Ще б поцілувалися, - показово здригнулася невдоволена дівчинка.

- Я ж люблю твою маму, як можна стриматися? До речі, маленька, тобі вже пора бути в ліжку, скоро восьма. Тільки от я не знаю де ти будеш спати, твоєї кімнати в цьому світі ще не існує.

- Правда? - перепитала дівчинка. - Ну тоді я буду спати разом з вами. Ви й так рідко зі мною спите, але сьогодні не відмажитесь, - запевнила дівчинка впевнена у власній правоті.

- Про що ви тут розмовляєте? - запитала Мія заходячи в кімнату зі стаканом соку в руках. - Вдома був тільки яблучний, - сказала передаючи напівзаповнений стакан дівчинці.

- Доня вирішила що сьогодні буде спати з нами в одному ліжку. Ти ж не будеш розчаровувати маленьку?