1.1

Навряд чи Мія колись могла таке уявити. Новорічний подарунок від долі? Чи може проста випадковість, що змінить абсолютно все її життя? Скоріше за все ж таки друге.

Той день починався як і будь-яке інше тридцяте грудня. З торговельного центру й спроб знайти й купити останні подарунки для своєї сім’ї. Людей навкруги було багато. Такі ж забудьки як і вона. Все в останній момент.

На дворі було сніжно, сніг випав майже по коліна й лапаті сніжинки все падали й падали з неба, не збираючись зупинятися.

Мія йшла додому щаслива. В передчутті чудового свята. Що з того, що в цьому році вона зустрічає Новий Рік наодинці з собою? Вона поставила вдома гарну ялинку й всю квартиру огортає аромат хвої. Десь серед пакетів сховався виноградний сок для безалкогольного глінтвейну, а на ноутбуці завантажені всі частини “Гаррі Поттера” - традиційної для Мії новорічної саги.

Це повинен бути чудовий Новий Рік.

Саме так думала Мія, аж допоки її не збили з ніг.

Пакунки вивалися з її рук, а апельсини яскравими плямами розлетілися по білому покривалу зі снігу.

Вітер піднявся, сніжинки летіли перекриваючи кругозір й всіми силами намагалися потрапити у незахищені очі.

Мія зашипіла від болю у пораненому коліні й кинулася підбирати речі.

- Вибач, я тебе не побачив у цій хуртовині. Ти не поранилася? - чоловічий голос над нею звучав з непідробним занепокоєнням.

Мія підняла очі догори й зітхнула зіткнувшись поглядом з карими очима на знайомому обличчі.

- Не сумнівалася, що це знову ти Аладіне, Жодний поганий випадок в моєму житті не проходить без твоєї участі, - з сарказмом сказала дівчина все ж таки піднімаючись на ноги, взявшись за протягнуту руку хлопця.

- Я Влад, а не Аладін. Скільки раз тобі повторювати? роздратовано закотив очі хлопець.

- Ти давно на себе в дзеркало дивився? - виразно підійняла брови дівчина.

У відповідь на це хлопець лише хмикнув.

Заперечувати щось настільки очевидне в нього не було бажання. Та й сам хлопець не міг не визнати його схожість на вигаданого персонажа. Загоріла шкіра темні очі та брови, темне волосся до плечей, що лежить нерівними пасмами, а зараз сховане під чорною в’язаною шапкою.

Доволі екзотична зовнішність для цього міста. І настільки ж екзотично низька витривалість щодо холоду. Куртку хлопець одягав вже у перші дні осені.

Ось Мія була гарним прикладом типової для цих місць зовнішності - блакитні очі, каштанове волосся й світла шкіра.І коротка стрижка, що чомусь неймовірно їй личить.

- Завдяки тобі мене так пів універу називає, а Караєв досі думає, що це моє справжнє ім’я, - продовжив хлопець.

- Так чому ти його досі не виправив? Вже другий рік він так тебе називає, - згадала смішного старенького професора Мія.

- Нічого ти не розумієш, Калужська. Дорослих виправляти не можна, - спародіював когось Влад чим викликав посмішку на губах дівчини.

Мія поправила сумку на плечі й зробила крок, трохи зморщившись від болю в нозі. А потім зробила ще декілька кроків, трохи кульгаючи на праву ногу. Влад уважно спостерігав, а потім зітхнувши одним рухом підхопив дівчину на руки. Дівчина скрикнула від несподіванки. Від неї ж притисла пакет з подарунками та апельсинами, ще міцніше до себе.

- Ти що робиш, Маєв?! - вигукнула дівчина, від подиву навіть збившись зі звичайного звернення.

- Так би й сказала, що ногу поранила. Я тебе з ніг збив, мені й відплачуватися. Ти ж додому йшла? Тепер поїдеш в мене не руках. Командуй куди йти.

- Я і сама дійду. Постав мене на землю, - вперто намагалася вирватися дівчина.

- Дійдеш, але, зрозумій, мені буде боляче на тебе дивитись. Я несу тебе, ти несеш пакет. Домовились?

- Домовились, - всміхнулась дівчина.

“Сам запропонував, то нехай відплачується” - перестала вириватися з рук хлопця й вказала куди рушати далі. Добре що йти залишилося лише декілька хвилин.

Тільки зараз Мія зрозуміла, як спокійно вона насправді сьогодні розмовляє з Алладіном. Та й він не здається таким вже поганцем.

Відносини в них не склалися з першого курсу. Зустрічі неминуче завершувалися сваркою. З чого це почалося жоден з них вже не пам’ятає, але вони й пройти мимо одне одного не зчепившись не можуть.

Але зараз сперечатися не хотілося. Руки в Аладіна виявилися на диво сильними та надійними. А заперечувати його красу було б навіть дивно. Екзотичну, трохи хижу, красу.

Напевно, вже почала діяти магія Нового Року, але вся ця ситуація не викликала відрази. Навіть навпаки. Так було правильно. Чи може дівчина просто занадто втомилася для того, щоб сваритися?