3

31 грудня близько 8 вечора Юлька тупотіла на порозі дому Ромки Жука й набиралася сміливості, щоб увійти. Вона одразу одягла святкову сукню і дуже сподівалася, що хитрий Жук не змусить її мити підлогу чи робити ще якусь брудну роботу. Тільки-но вона наважилася постукати, як двері прочинилися самі собою. Ромка стояв на порозі з великою торбинкою, у якій були ялинкові прикраси й гірлянди.

— О, ти вже тут? — буркнув він. — Сумнівався, що прийдеш. Заходь швидше. Я зараз гірлянду на вулиці почеплю і прийду.

— Еее… я тебе краще тут почекаю, — Юлька хоч і змерзла вже трохи, проте заходити самій у чужий будинок їй було лячно.

— Ну як хочеш, — знизав плечима Рома й почав обмотувати гірляндою сходи.

Дівчина ненароком задивилася на нього. Ромка був доволі симпатичним хлопцем. Блондин зі стильною стрижкою та сірими очима — його зовнішність привабила її ще в перший день у ліцеї. Але чомусь їхнє спілкування не зав’язалося. Вона спробувала згадати, чому саме вони почали не ладнали. Здається, якось Рома нахамив їй у їдальні, а вона вирішила відповісти йому взаємністю. Чи то не перша була їх перепалка…

— Рома, чуєш? А відколи ми с тобою ворогами стали? — вирішила запитати вона.

Хлопець підняв брову й перепитав:

— А ми що ворогуємо?

— А хіба ні? Ти чіпляєш мене мало не з першого дня в школі! — емоційно сказала дівчина.

— А може це ти мене чіпляєш, а мені до тебе немає ніякого діла?

— Так, усе, проїхали, — Юлька вирішила, що дарма затіяла цю розмову.

Ромка мовчки розвішував гірлянди, а потім раптом сказав:

— То через Єгора…

— Якого ще Єгора, — не зрозуміла Юлька. — Котенка, чи що? — вона назвала прізвище найкращого друга Роми — успішного хокеїста, до речі.

— Ти йому дуже сподобалася і він попросив мене, щоб я тебе ігнорував. Боявся, що ти на мене западеш, — видав нервовий смішок хлопець.

— Можна подумати ти такий красунчик, що я б одразу закохалася, — фиркнула Юлька. Вона згадала, що перший рік навчання Єгор їй проходу не давав, але він їй ніколи не подобався. Аніскілечки. Лише нещодавно відстав та перевів свою увагу на Катю. Проте та теж усіляко ігнорувала хлопця.

— Запала чи ні, але я був винен йому бажання. Тож мусив погодитися.

— Можна подумати, якби не це ти поводив би себе інакше…

Рома тільки посміхнувся і знову нічого не відповів. Коли він закінчив обмотувати ґанок, то сказав:

— Пішли вже всередину, дупу відморозиш.

— Аби ти собі язика не відморозив!

Будинок Ромки виявився дуже затишним всередині. На стінах висіло чимало сімейних фото, невеличкі полички були заставлені різноманітними фігурками, багато книжних стелажів. Ніякої помпезності й золотих унітазів. Юлі був близький такий стиль.

— Пішли, будеш допомагати сервірувати стіл. А ще їжу потрібно розкласти, доставка з ресторану вже приїхала, усе на кухні в контейнерах.

Юлька зайшла на кухню і була вражена кількістю їжі. Та тут реально пів школи можна було б нагодувати.

— Ого, — тільки й промовила вона.

— Так, — почесав потилицю Ромка. — Коли у твоїх батьків власна мережа ресторанів, накрити стіл на однокласників не є проблемою.

Юля трохи знітилася, бо знову згадала про те, наскільки різними були їхні сім’ї. Очевидно Ромка прочитав це на її обличчі.

— Дарма ти соромишся батьків. Моя мама, до речі, у захваті від чобіт, вже всім подружкам про них розтріпала, і дуже скоро у твого тата буде купа замовлень від місцевих світських левиць. Впевнений, вони вже обривають йому телефон.

Юлька криво посміхнулася.

— Я не соромлюся… Просто якось так вийшло, що я не зізналася і тепер не знаю, як розказати про все. Мені трохи страшно.

— Чого саме ти боїшся, — Рома пильно дивися на Юльку, ніби йому вкрай важлива була її відповідь.

— Не знаю… Втратити подруг… Повагу… Залишитися сама…

— Якщо подруги відвернуться від тебе просто через те, що твоя сім’я не настільки багата, як їхні, то гріш їм ціна.

— Мабуть, ти правий, — прошепотіла Юлька, а кутики її губ опустилися.

— Е-ей, ти чого розкисла? — хлопець підійшов ближче й однією рукою обійняв її. — Сьогодні ми святкуємо, а з усім іншим розберемося. Як мінімум, обіцяю, що я буду з тобою спілкуватися.

— А як же Єгор? — скептично скривилась вона

— Давно потрібно було з ним це вирішити, — лише відмахнувся Рома.

— Дякую, — ледве чутно прошепотіла дівчина.

Далі підготовка до святкування пройшла на більш позитивній ноті. Вони багато сміялися, наспівували різдвяні пісні, мабуть, уперше за час свого знайомства не сварилися та не хамили один одному, а просто добре проводили час. І їм це подобалося. Обом.

***

Гості почали прибувати об 11 вечора. Першими прийшли друзі Ромки, а саме Єгор і компанія. Сказати, що вони були здивовані, коли побачили, що в будинку вже є Юлька, це нічого не сказати, але напряму щось запитувати вони не наважилися.

Тільки Єгор так і не зміг приховати своєї невдоволеності. Він аж зуби зціпив від злості, особливо тоді, коли Ромка передаючи Юлі серветки, затримався біля її руки трішки довше, ніж було потрібно.

Уже через 20 хвилин у будинку не було яблуку де впасти. Хто б міг подумати, що старшокласники прийдуть майже повним складом? Звісно, прийшли й подруги Юльки. А ще вони принесли із собою популярну гру «Правда чи дія» і запропонували всім охочим зіграти. Юля і Рома теж приєдналися, оскільки всі приготування були завершені.

Отже, першою тягнула клаптик паперу із завданням Катя.

Дівчині випало:

Розкажи про найгірше побачення, на якому ти була, або вийди на вулицю і зроби селфі з першим зустрічним

— Ем… Так, на вулиці холод собачий, я туди не піду. Так що… Єгоре, вибачай, але вести мене на хокейний матч було тупо… Так нудно мені ще ніколи не було. А як усі навколо горлопанили! Мені потім ще два дні здавалося, що я погано чую.

Усі почали сміятися, а Єгор почервонів як рак та ще більше насупився.

Наступним виявив бажання тягнути клаптик з завданням Ромка. Йому випало: