Глава 11

Ранок сьогоднішнього дня розпочався якось по особливому. Я чула, як за дверима бігали наші організатори, всі метушилися, а ми з Данею і далі ніжилися у ліжку. Його рука міцно обіймала мою талію, а я лежала на його грудях.
- Добрий ранок, мила. Ти готова?
- Добрий це гучно сказано. Щось я дуже хвилююся.
- Ну що ти? Це всього лише весілля, один день.
- Так, це весілля! Розумієш? Весілля! На нас будуть дивитися всі. А якщо я неправильно щось зроблю?
- Кіро, не говори дурниці, що ти можеш зробити не так? По-перше, це наш день і нам байдуже хто там і що робить. А по-друге, будуть лише наші найрідніші, тому хвилюватися не варто.
- Даню, мені би твою самовпевненість. До речі, давай підіймайся, за кілька хвилин приїдуть стилісти.
- Ум, моя красуня буде найкрасивішою? - Данило ніжно посміхнувся і палко поцілував мене в губи. Яка я щаслива зараз, ми щасливі. 
Вже за дві години я стояла у атласній білій сукні із розкішними зачіскою і макіяжем. У дзеркало на мене дивлячись зовсім не та Кіра, яка була ще місяць тому. Перед собою бачу впевнену, гарну, самодостатню дівчину, життя якої перевернулося з ніг на голову однієї миті. Я думала, у моєму житті розпочалася суцільна чорна смуга, а виявилося це початок білої.
- Люба, ти готова? - почула з-за спини голос Данила. Повертаюсь і бачу свого майбутнього чоловіка у шикарному костюмі з ідеально поголеною бородою. Який же він неймовірний.
- Так, - тепер вже впевнено відповідаю, - тепер вже готова.
- Яка ти красуня в мене, так кохаю тебе.
- А я тебе,сильно - сильно.
- Діти, всі вже вас чекають, - нас перебила моя мама з Оленою Леонідівною, які просто світилися від щастя. 
- Так, вже йдемо.

Надворі була весна, березень місяць, який зовсім вдарив мені в голову, тому що я хотіла аби наше весілля було ідеальне. Можливо для когось це лише формальність, дурна трата часу, грошей, фальшива вистава, одним словом - подія позбавлена змісту, але тільки не для мене. Ми з Данею вирішили після церемонії одруження повінчатись і ось, вже завтра ми даватимемо обітницю один одному перед Богом. Вже за кілька хвилин ми спустилися на перший поверх тепер вже нашого будинку. Даня купив його буквально тиждень тому. Знизу вже були гості, які чекали церемонія ще більше ніж ми. І ось, на задньому дворі нашого гніздечка, Даня говорить мені найніжніші слова, від яких з моїх очей полилися сльози. Тоді була моя черга і коли я говорила у мікрофон, здавалося весь світ зупинився. Батьки плакали, гості кричали "гірко", а ми не чули нікого і нічого. Тепер є лише ми і тільки ми.

Через деякий час...
Останніми днями я дуже втомлена, навіть не знаю, що таке може бути. Думаю, що це через переліт. З дня нашого вечір вже минуло три місяці і сьогодні ми повернулися вже з другої нашої подорожі. На цей раз була сонячна Іспанія. От скажи кому нашу історію, ну не повірити же ж. Таке буває лише у кіно та книгах. Але ні, це наша реальність - моя і тепер вже чоловіка. Так незвично називати Даню чоловіком, так само як усвідомлювати, що я тепер Білозерська.
Ми зайшли у наш будинок буквально десять хвилин тому і знову мене накриває хвиля нудоти. Я просто кулею лечу в туалет, поки Даня пішов переодягатися. Звісно, що здогадуюся, а точніше впевнена в тому, що вагітна, бо ж затримка в мене вже четвертий тиждень. Та на всякий випадок купила два тести, щоб так напевне знати. Сиджу і просто ридаю від щастя. У своїх руках я тримаю два теста на вагітність і з двома смужками. Аааа! Нарешті дві смужки! Я стану мамою, у нас буде дитина. Ці почуття просто не передати. Але... Чи буде радий Данило? Ми ще не обговорювали цього питання.
- Кохана, все добре? - а от і він, відчуває.
- Так-так, я вже йду, - витираю сльози і вирішую поки не казати Данилу про вагітність, треба підібрати слушний момент. Набираю повітря і виходжу.
- Ти як? Щось болить? Може лікаря?
- Коханий, все добре, це просто довгий переліт дався взнаки. Я в нормі.
- Тоді відпочивай, а я на роботу, щось там термінове. Постараюсь недовго.
- Добре, буду чекати.
Данило пішов і перед тим звісно не забув мене поцілувати. Та за хвилин п'ять у двері пролунав дзвінок. Забув щось чи що? Поспіхом відкриваю двері і кого я бачу? Тадаам.
- Ерік? Що ти тут робиш?
- І тобі привіт, - простягає мені торт, - прийшов миритися. Що, навіть не пропустиш?
- Ем, ну заходь.
Якщо чесно, знаючи Еріка, ніколи б не подумала, що він здатен на таке. Але всяке буває, ну може змінився. Ми сиділи пили чай з тим самим тортом і говорили як друзі. Аж дивно. Але я знову відчула, що до мого горла підступає нудота і бігом побігла у ванну кімнату.
- Все добре? - стурбовано запитав той, коли я повернулася.
- Так, - відповідаю і п'ю свій чай. Але раптом відчуваю що душу хочу спати. Треба ж такому статися. А далі все як у тумані. Чоловічі руки несуть мене кудись і я провалююся у сон. Прокидаюся від гучних криків мого чоловіка.
- Кіро, як ти могла зрадити мене? Я кохав тебе, вірив. А ти так...
- Що? Про що ти... - і тут я бачу, що лежу у ліжку з Еріком і до мене дійшло, що відбулося. Ерік підсипав мені щось у чай і все підставив так, ніби ми переспали. От чорт!
За півгодини ми вже говорили з Данилом. Як би я не намагалася йому пояснити, він не вірив. Та я б  сама собі не повірила, чого вже приховувати.
- Давай поживемо поки що окремо, мені треба подумати, - в його очах я бачила відчай і сама, дурепа, в цьому винна. Звісно, про вагітність ще змовчу, не буду утримувати його дитиною.
- Добре, але Даню, прошу, повір мені, - я просто благаю і бачу, що він хоче мені вірити, але не може.
- Я поки що поживу на квартирі, а ти живи тут. Для батьків щось вигадаємо. Бувай. По речі заїду якось. 
Я не встигла навіть нічого сказати, як Даня пішов... Напевно він вже не повернеться і я залилася гіркими сльозами. Але вмить опанувала себе, бо зрозуміла, що тепер не одна і коханий залишив мені найцінніше - частинку себе.