Наступний ранок для мене був нелегкий, навіть дуже. Здавалося, по моїй голові танк проїхався. Ерік зумів добряче зіпсувати нерви, але навіть це не зашкодить мені здійснити задумане. Все, годі, щось не туди понесло. Зараз головне думати про майбутню зустріч з батьками, це ж напевно треба легенду якусь придумати про наше знайомство з цим Данилом. Ну що ж, буду думати. Та спершу в душ.
Коли я вийшла з ванної кімнати, мій телефон просто розривався, та не встигла добігти, як дзвінок припинився. Дивлюсь, а там десять пропущених від мами. Що сталося? Тремтячими руками розблоковую телефон і набираю номер неньки, а в голові вимальовую найгірше, що могло тільки статися.
- Доню, ну нарешті, - підіймає слухавку мама і чую, як її голос тремтить. Плаче?
- Мамо, що сталося?
- Тато... Тато в лікарні, - чую всхлипи.
- Мамо, як? Як таке сталося?
- Серцевий напад. Кіро, приїжджай, ти потрібна нам тут.
- Звісно, мамо. Я вже збираюся, бувай.
У паніці я навіть не подумала над тим, що робити з Данилом. Якщо зараз поїду, то він стовідсотково не приїде сам,відповідно знайомства цього клятого не буде і доведеться якось викручуватися перед батьками. Ну вже ні, ще один такий стрес татові не треба. Ну що, залишається зараз дзвонити Дані і казати, що наша зустріч переноситься з Різдва на завтра. Ох "зрадіє" він, відчуваю, але нічого не зробиш - обставини, блін.
Поспіхом шукаю номер чоловіка і набравшись сміливості телефоную. На диво, Данило з розуміння поставився до того, що їхати потрібно зараз, вже, просто негайно. Я навіть здивувалася, адже і не думала, що перспектива зустріти Новий рік з моїми батьками в мене вдома припаде йому до душі. Ну що ж, однією проблемою менше. Йду збирати речі, Даня заїде за годину.
Данило
Чи міг би я подумати, що коли-небудь погоджуся на таку авантюру. Білозерський, невже тобі жити так нудно? Така пропозиція від Кіри застала мене зненацька,але вирішив - будь що буде. У мене ні дружини, ні дітей,, навіть дівчини немає, то чому б і не спробувати. От зараз сам себе запитую навіщо погоджувався. А й справді? А може через те, що запримітив цю Кіру ще у клубі, де вона була у компанії якогось ревнивого і сопливого мудака? Чи через те, що я одразу впізнав її, коли вона вдарилася об мене і розлила воду у ресторані? От запала мені у душу ця дівчина. І ні, я не закохався, не вірю в кохання, а тим більше з першого погляду. Просто чимось вона манить до себе і це швидше симпатія і нічого більшого.
Коли Кіра зателефонувала до мене і розповіла про ситуацію зі своїм батьком, я одразу ж погодився їхати, ну не залишати ж в біді дівчину і просто кинути її на терзання у вигляді допиту від батьків.
За годину я вже був біля будинку дівчини, яка вже йшла мені назустріч.
- Привіт, Кіро. Як ти,все гаразд?
- Так, все добре. Вибач, що змусила отак вирватися від своїх справ. Сама не думала, що так вийде.
- Припини вибачатися, я все розумію. До речі, ти вже придумала, що казатимеш батькам?
- Що ти маєш на увазі?
- Ну наприклад те, як ми познайомилися і все а тому дусі. О, ледь не забув. Що ти взагалі розповідала за свого хлопця? Щоб просто я був у курсі, що казати.
- Та нічого особливого не розповідала. Казала, що хороший, добрий, любить мене, що сам з міста. І все. Добре, хоч імені його не сказала си чогось більшого, бо ж не викрутилася би.
- О, то це чудово. Можна не боятися сказати чогось зайвого. А щодо знайомства? Що скажемо?
- Давай скажемо, що познайомилися на вулиці. Я йшла з магазину і у мене порвався пакет, а тут саме йшов ти і допоміг.
- Ну добре, погоджуюсь. Але ж ще одне але. Давай розповідай про себе, чим займаєшся, яка робота і все тому подібне. Бо як твої батьки почнуть мене розпитувати, що я скажу?
Тобі Кіра почала розповідати про своє життя, навчання, роботу, а я слухав усе це з відкритим ротом. Біля мене сиділа дівчина, яка всього у цьому житті досягла сама, без чиїсь допомоги. Просто пишався, що маю таку "наречену". Натомість я почав розповідати про себе, про видавництво. Так пролетіла година поїздки, а попереду ще одна. Та раптом чую, що машина починає зупинятися. Що за чорт? О ні, тільки не це, тільки не зараз. Колесо пробив. І де тільки міг, якщо навколо все засніжено?
- Ну що, приїхали.
- Що сталось?
- Колесо пробите, - з жалем відповідаю, - доведеться напевно десь заночувати в якомусь готелі або в машині крайній випадок. - А що, у тебе немає запасного колеса?
- В тому й то річ, що немає, якби була, то навіть би і не хвилювався.
- От влипли, по саме не хочу.
Я вже бува хотів відповісти, але бачу як біля нас зупиняється якась машина. З неї виходить чоловік років тридцяти п'ять і йде нам назустріч.
- Здрастуйте, що, колесо пробили?
- Так, та ще й запаски не маємо.
- Ну тоді вважайте мене своїм Дідом Морозом,- засміявся чоловік, розвернувся, пішов до свого авто і повернувся з колесом.
- Тримайте, вважайте подарунком під Новий рік. Сам бував у такій ситуації, знаю як це.
- Дякую Вам, - і я вже дістаю купюри, аби розрахуватися, та чоловік жестом показує, що не потрібно. Натомість він сідає у свою машину і зникає само раптово, як і з'явився. Ну і не вір після того в дива. Чесне слово, містика якась.
Швидко замінивши колесо, я сідаю у машину і помічаю, що Кіра заснула. Треба ж, а вона таки дуже гарна.Ще десять хвилин я пильно роздивлявся її обличчя. Таки гарна, не посперечаєшся. Та шкода, що моєю ніколи не буде. Ну звісно, хто б хотів стосунків з такою людиною як ти, Білозерський. Знайомі дівчата і досі минають тебе стороною, згадуючи події двохрічної давності. Ох, як би ж повернути час назад і уникнути всіх тих помилок, яких допустив тоді з Лізою. Може б все склалося зовсім по іншому і зараз я був би одружений на хорошій дівчині, а не грав роль нареченого. Думаю, кожен має право на щастя, але мене це напевно не стосується. Бо ж хіба може бути щасливою людина, на яку звели наклеп, зробили тираном і останнім негідником? Від цього всього бруду я і досі не можу до кінця відмитися - Лізонька постаралася, а точніше її братик. Тоді від мене відвернулися майже усі і я побачив, хто мій справжній друг. Господи, хоч би Кіра не полізла в Інтернет шукати якусь інформацію про мене, це ж буде крах всьому.