2 - Замовлення: Особливий та потрібний подаруночок

 Ніби сонце розкрилося, забравши з собою частину його кабінету та сірих вікон. Це тривало і тривало.   Так, допоки...                                                        

 Т/І !!                                                                            

 Ти трохи відійшла й висковзнула з його поля зору. Ніби та грозова ніч, яку не спинити й не ухопити.              -  Захоплива та яскрава... Як і завжди - він повільно видихнув, наблизившись на крок. Часу вони згаяли занадто багато.                                                            

 Вони... Сказано так, мовби ви обидва були простими людьми.                                  

  - Еретиків запрошували лишень через три години. Я хотів побути сам.                            

 Скоро тут буде перенаселення. Довбаний Заун!                                                        

 Сліпучий спалах знов блимнув. Усе стало, як і було. Зникло.                                                    

 Потираючи шию, вимовив :                                        

  - Запропонував би тобі випити. Проте нічого не залишилося.                              

 Ти ковзнула за ним. Обережно й прямо. Прямолінійність наше усе, але не цього разу. Зараз ти згадала усі застереження.

 Кивнувши, доповіла :

  - Містере, диви.... Диви, що тут!! Вони усе присилають й присилають.                          

 Твій голос був співучий й байдужий водночас.                                                      

 Смикнувши невелику цяцьку у вусі, Сміч фиркнув. Зара буде невеличкий конфлікт, якщо почнуться жарти.                  

 Але жарти поки не розпочалися своє існування у цій кімнаті.                                    

  - Подейкують, ти в нас тягаєшся з Джінкс. Сумісний розклад, хм.... Еге ж.                

 Не вимовив, а виплюнув. А потім гаркнув  :                                                        

  - Я сказав прибрати ці яскраві світильники. Я звелів це ще вчора...Ніхто нічого не слухає!                         Сміч з прихованою дратівливістю споглядав на тебе. Його дуже діймав твій образ, а особливо новорічні браслети.                                                  

 Від кожного твого руху вони брязкали все гучніш, створюючи якусь вібруючу-нестримну атмосферу.                            

  "Напевно таке носять тільки маніяки. Або маніячки!"                                          

  - Годі цих твоїх забав! Жіночко, припини це робити, окей!? То шо, то гірлянди святкові на лампах..та на підвіконні ?    

 З  рота вирвався дикий гелькіт. Гнів невдоволення.       

  - Ну, а що? Мені хотілося, щось зробити.                                                      

 "Зробила б собі краще цицьки."                    

 Знову долинув якийсь шурхіт, неголосне шаркання.                                

 Сміч вигнувся :                                                

  - Це моє замовлення ? Це справді моє замовлення осссобливе.                                    

 Ти нахилилася вліво й трохи вправо. Неначе фокусник, якого трохи покрутило.  або не трохи                    Твій трохи механічний голос сколихнув повітря :                                                        

  - Подаруночок! Ти ж дещо забажав, таке потрібне й НеПросте...                                                                 Його голос грюкнув у тиші :                              

  - Дійсно, я, сподіваюся Севіка хоч одягнена. Чи ти вирубила її прям у ліжку? Ге-ге...                                    Клацаючий звук повторився, й світла побільшало. Кожен куточок був тепер видимий.                                - Сміч дивися направо. Що там за водяним фільтром?                                        

 Твій солодкий, ніжний голос надав йому впевненості. Сміч шаркнув у самий центр.    

 Очікування було найліпшим.