1 - Новорічне різдвяне сяйво

 Холод був не такий сильний, як тоді.

 Подих осені вже давно припинив своє існування. Безсмертя? Ні.

 Листування з паскудними причепами теє призупинилося.

 Багато поганців затихли, багато хто почав думати... А як же ж пройде різдво. Наближення зими було несподіваним, швидким й обмежувало їхні ресурси. А також пересування,

 переслідування ворогів,

 початок свят та пересування подарунків.

 Пришелепкуватих поменшало. Він подумав  :

 "Кому ті подарунки взагалі всралися ?"

 Іноді він мав рацію, але не цього разу.

 Звідусіль чулися вибухи сміху та якісь веселі розмови, але й вони стихли. Він видерся на перший поверх, але сходи не закінчились.

 Залишалось кілька велетенських кроків, кортіло випити чогось міцного, але була лише кав'ярня. Кав'ярня, вона вже давно просмерділа смаженим хлібом, кавою. Стосовно ванілі та гвоздичного-кардамона... він взагалі мовчав, намагаючись зайвий раз не вдихати "теплі аромати."

 Для усіх залишалось таємницею, чи то наш самовпевнений.. лякливий герой мав якусь алергію, чи то просто так ненавидів спеції. Можливо він просто полюбляв лютувати?

 Адекватної відповіді на це не було.

 У кав'ярні не стихав шепіт.

 Все про що він міг розмірковувати... Лишень про свое особливе замовлення. Хутро на пальцях знову відросло, він стиха фиркнув. Нетерпляче кахикнув та відсунув склянку з водою.

 Заплямовані рожево-зелені паперові листки падали звідусіль.

На вулиці, у токсичних садах.. Так, навіть у кав'яврні.

 Заунці та їхні закидони.

 Він поправив жакет та пропалену  сорочну, ледь-ледь прикриваючи, волохату шкіру. Повітря було усе в токсинах. Забруднення поширилось навіть сюди.

 З холодною усмішкою, він уявив, що було б... якби він знищив це місце. Затхла, забруднена кав'ярня просто б перестала існувати.

 Але він знав людину (дійсно людину, чистокровну), яка часто сюди ходила. Можливо тому деякі з "цієї спільноти" й оберігали це місце? Бо ніхто тут не нишпорив, та не намагався робити рішучих дій. Ба навіть не напивався.

 Він просидів цілих сорок хвилин, але новорічного настрою та і не з'явилося. Облизуючи криві, випнуті губи, скривився, коли почув вереск великої верби. Деякий час мовчки спостерігав, як розливають магічний напій. Час тягнувся дуже повільно.

 Коли вирішив йти, перевірив довгими лапами кишені.

 Йому важливо було пересвідчитися, що все окей.

 Що ніхто не посягнув на його мерехтіння... Мерехтіння, те задля чого він жив, й так і не зміг від цього відмовитись.

 Як та стара, дуже зачитана книга. Та книга з якою втікав отим пожухлим садом та кривенькими стежками.

... Неквапливо він оминув деякі будівлі Зауна, щоб увійти до свого дому. Так би мовити робочого дому.

 Щось осяйне й сліпуче. Щось насунулось на нього...

 Блискавично й швидко, ніби зброя, яка шмальне тебе й ти не зможеш ухилитись.