Марина прокинулася від того, що її вже в шосте за ніч гепнули по обличчю маленькою прохолодною ручкою. Відкривши очі, зрозуміла, що ніч минула й можна вже відбиватися. Повернулася праворуч, а там «ворог» ще бачить десятий сон. Ну лежачих же не б'ють. Довелося Марині пробачити Єні її нічні буцання.
Яцка в кімнаті не було. Учора увечері ці «троє плюс собака» зіграли у гру «пляшечка» аби обрати яка пара спить на дивані. Коли Яцкові випало розкладне крісло він закричав: «Ура! Свобода. Всім богам уклін». Хоча Єна його попередила: «Татусь, великий хлопчик. Тобі буде затісно. Ніжки звисатимуть. Ти не виспишся». Від попередження Яцко відмахнувся. А Марина відчула якесь незрозуміле розчарування через те, що він не спробував поборотися за диван, так як Єна спробувала поборотися за крісло.
– Диван, то для дорослих, – прошепотіла собі під ніс Марина. – От тоді б усі виспалися. Та просити про це якось ніяково. Ай.
Марина знову отримала, цього разу в живіт ногою.
– Ну це вже якось не нормально. Що тобі сниться дитино? Може ти уві сні танцюєш разом з босорками та упирями на капоті моєї машини? Дуже схоже на те. Я здаюсь. Наступної ночі твій батько спатиме зі мною. Звучить нахабно. Але нам обом треба ходити на роботу і бажано не з сірниками між повіками.
Марина ледачим удавом виповзла з-під ковдри. Поглянула на ялинку. Пухната блакитна красуня, півтора метра заввишки, струнко несла варту у дерев'яному ящику. Під нею, окрім солодких подарунків на честь першого свята, стояла ще й Єнина рятувальна каструлька. В Марини з'явилася думка сходити в туалет туди.
– Самоповага, Марино Миколаївно. Ти впораєшся. Ймовірність, що бодай один туалет вільний все ж є.
Поглянула на годинник. Дев'ята ранку.
– Ну хоч не одинадцята. А виявляється не так то й легко дотримуватися розкладу, коли в тебе над головою скачуть форс-мажори.
Марина вийшла в коридор. Повернула голову на дивне шурхотіння й побачила біля вхідних дверей свого батька. Він сидів на підлозі й розмальовував стіни кольоровими олівцями.
– Почувайся як вдома, таточку, – прошепотіла Марина й поспішила сховатися в найближчому туалеті.
Вчора їй так і не вдалося обговорити з Артуром свій план з налагодження контакту з татом. А це конче потрібно зробити. Бо ж вона вирішила забирати його на вихідні. Якщо звісно він буде на те все здатний. Може б вони гуляли в парку разом із Зимою. Тваринотерапія в наш час широко використовується для лікування.
Сидячи на унітазі, Марина насолоджувалася самотністю й вирішувала як з понеділка буде суміщати роботу і догляд за всіма жителями квартири. Почула як бахнули вхідні двері. По квартирі розлився глибокий голос, що здавалося співав молитву. Марина похапцем завершила свої «брудні» справи й вистрибнула в коридор. Встигла побачити як розмахуючи кадилом, у велику кімнату увійшов здоровецький святий отець. Через хвилину квартира потонула у хоровому співі. Марина стояла розгублена. Вона дуже погано знала обрядовість християнства і, чесно кажучи, була вражена.
Невже святого отця можна просто так замовити додому ніби якісь суші? А хіба не запізно службу правити? І взагалі. Чия ідея? Хто дозволив? І як Артур усе те тримає під контролем? Треба забрати тата, бо ще перенервує.
Марина підійшла до батька й опустилася поруч на підлогу.
– Доброго ранку, – промовила повільно та тихо. – Мене звуть Марина. Давайте ми з вами перейдемо у більш зручне місце.
Літній чоловік поглянув на неї з недовірою.
– О! Діду! – гримнуло позаду, з кімнати вивалилася Єна. – Ти вже бешкетуєш?
– Так, так, – дідусь Микола радісно кивнув головою.
– То і я з тобою!
Єна підбігла й плюхнулася на підлогу. Вхопивши олівці взялася нівечити стіни чужої квартири.
Каструля, мабуть, через верх. А я тут просто зайва. Зайва та й все.
Марина повернулася на диван й на мить заплющила очі. Так їй здалося. Розплющивши, з'ясувала що вже одинадцята.
З такими темпами я просто загублюся у часі та просторі. Треба негайно налагодити дисципліну. Призначити керівників, скласти розклад. Відібрати у Єни цукерки, бо скоро шоколад з вух потече.
– Можеш вважати мене босоркою, – почала замість доброго ранку, – але снідати треба корисною їжею.
– Ти і є Босорка. Спляча Босорка. Всі давно поснідали. Лиш ти ніби у зимовій сплячці. Мені тато дозволив. Запитай, може він і тобі дозволить. Хоча навряд. У діда він цукерки відібрав. Хоча малювати ними по стінах, то таки ідея кепська. Бо Зима потім гралася у критика і тепер там скрізь слюні. Нічого, зробиш ремонт. Ти ж багата.
Марина знову залізла під ковдру.
Клієнт завжди правий. Будь-яке бажання за ваші гроші. От дурня. Та мала мені не платить. Треба відновлювати свій авторитет, бо на голову вилізе й ніжки спустить.
Я спати хочу. В туалет треба. Шлунок кавкає. Треба скласти список справ. Відновити контроль. Зуби почистити. Зима ж не гуляла. Якщо тато знайде наслідки всього цього, певна і вони будуть на стінах. Сподіваюся слідчі не надто образили Лева при допиті і він позичить мені кілька своїх працівниць. Чи краще одразу набрати Мавпика і хай перефарбує тут все.
#9438 в Любовні романи
#3638 в Сучасний любовний роман
#4776 в Фентезі
#1198 в Міське фентезі
Відредаговано: 27.01.2022